Постанова
Іменем України
25 березня 2021 року
м. Київ
справа № 340/92/16-ц
провадження № 61-7912св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідачі первісним позовом: Яблуницька сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба автомобільних доріг в Івано-Франківській області, Сектор державних реєстраторів Верховинської районної державної адміністрації, Відділ містобудування та архітектури Верховинської районної державної адміністрації, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, Головне управління Держгеокадастру
в Івано-Франківській області,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2018 року в складі судді Бучинського А. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 березня 2019 року в складі колегії суддів:
Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , треті особи: Служба автомобільних доріг в Івано-Франківській області, Реєстраційна служба Верховинського районного управління юстиції в Івано-Франківській області, Відділ містобудування та архітектури Верховинської районної державної адміністрації, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, Відділ Держземагенства у Верховинському районі Івано-Франківської області, про визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконно збудованої споруди.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею, в користуванні ОСОБА_1 є земельна ділянка в селі Черемошна Верховинського району Івано-Франківської області, на якій він побудував торгівельний павільйон промислових та продовольчих товарів та аптеку. Зазначена ділянка межує з автомобільною дорогою та автобусною зупинкою, інших суміжних ділянок немає. Вказував, що при будівництві магазину, ним погоджено перенесення автобусної зупинки на кілька метрів, щоб не перекривати вхід до магазину.
Зазначав, що поруч з переданою ОСОБА_1 у користування земельною ділянкою знаходиться земельна ділянка, передана Яблуницькою сільською радою Верховинського району Івано-Франківської області ОСОБА_2 в оренду та надано дозвіл на розміщення торгівельної точки, де збудовано торговий кіоск «Дана». Вважає, що вказаний кіоск збудовано з порушенням Державних будівельних норм України, без погодження із Службою автомобільних доріг в Івано-Франківській області та погодження позивача за первісним позовом, що порушує його права як суміжного землекористувача та яким фактично перекрито вхід до його магазину, що передбачений проектом забудови.
На підставі наведеного ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати рішення Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 11 листопада 2008 року про надання ОСОБА_2 дозволу на розміщення об'єкту торгівлі - кіоску у АДРЕСА_2; визнати незаконним та скасувати рішення Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 04 грудня
2009 року про затвердження проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 ; визнати незаконним та скасувати договір оренди земельної ділянки від 04 грудня 2009 року, укладеного на 45 років між Яблуницькою сільською радою Верховинського району Івано-Франківської області та ОСОБА_2 ; усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_1 , шляхом знесення незаконно збудованого ОСОБА_2 торгового кіоску, що знаходиться в АДРЕСА_2.
Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області
від 05 жовтня 2016 року замінено у справі треті особи: Відділ Держземагенства у Верховинському районі Івано-Франківської області його правонаступником - відділом Держгеокадастру у Верховинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області; Реєстраційну службу Верховинського районного управління юстиції в Івано-Франківській області її правонаступником - Сектором державних реєстраторів Верховинської районної державної адміністрації.
Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області
від 28 липня 2017 року замінено у справі третю особу - Відділ Держгеокадастру у Верховинському районі на його правонаступника - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області.
ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що рішенням сільської ради від 29 серпня 2005 року їй було надано дозвіл на встановлення кіоску у селі Черемошна Верховинського району Івано-Франківської області,
а 04 грудня 2009 року затверджено проект відведення земельної ділянки під будівництво кіоску і надано земельну ділянку площею 0,0020 га в оренду на
45 років. У подальшому, 20 квітня 2015 року Яблуницька сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області надала дозвіл на реконструкцію належного їй кіоску на торгівельний павільйон, який нею збудовано з дотриманням усіх будівельних норм і правил з погодженням відповідних органів влади.
Вважає, що ОСОБА_1 без відповідного погодження з ОСОБА_2 та Яблуницькою сільською радою Верховинського району Івано-Франківської області впритул до її торгового кіоску побудовано господарські будівлі та споруди, а саме: бетонну площадку, навіс з лавками для сидіння, огорожу, які чинять їй перешкоди у користуванні торгівельним павільйоном та завдають майнової шкоди, оскільки внаслідок зазначеної неправомірної забудови відбувається руйнування належного позивачу за зустрічним позовом майна.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просила зобов'язати ОСОБА_1 : демонтувати самовільно влаштовані ним господарські будівлі та споруди, а саме: бетонну площадку, навіс з лавками для сидіння, огорожу, які безпосередньо примикають до належного їй торгівельного павільйону
у АДРЕСА_2, та у подальшому не чинити їй перешкод у користуванні та обслуговуванні належного їй нежитлового приміщення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх прийняття
Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області
від 28 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач за первісним позовом не довів належними та допустимими доказами порушення його прав у зв'язку з прийняттям Яблуницькою сільською радою Верховинського району Івано-Франківської області рішення від 11 листопада 2008 року про надання ОСОБА_2 дозволу на розміщення об'єкту торгівлі - спірного кіоску, рішення від 04 грудня 2009 року про затвердження проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , укладенням договору оренди земельної ділянки від 04 грудня 2009 року, а також розміщенням торгового кіоску ОСОБА_2 .
Так, збудований ОСОБА_2 торговий кіоск разом з виділеною під нього земельною ділянкою у 2009 році не накладаються та не межують із земельною ділянкою ОСОБА_1 , а також не створюють перешкод
у доступі до приміщень, розташованих на його земельній ділянці. Сам факт встановлення судом певних порушень при прийнятті спірних рішень та укладення договору оренди землі, за відсутності, внаслідок цього, порушеного права особи, яка звернулася до суду, не може бути підставою для задоволення позову цієї особи про визнання незаконними зазначених рішень та договору. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не є підставою для відмови відповідної місцевої ради у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
ОСОБА_2 також не довела свої вимоги. Так, земельні ділянки, на яких розміщені тимчасова споруда позивача за зустрічним позовом та торгівельний павільйон відповідача за зустрічним позовом не є суміжними. Належних та допустимих доказів про те, що збудовані ОСОБА_1 павільйон та інші будівлі заподіюють шкоду майну ОСОБА_2 , суду не надано. Не може бути задоволена вимога за зустрічним позовом про зобов'язання відповідача у майбутньому не чинити перешкод у користуванні майном.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду першої інстанції було предметом перегляду апеляційного суду лише в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 .
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що предметом доказування у цій справі є доведення позивачем за первісним позовом факту порушення його прав як землекористувача та власника нерухомого майна - частки торгового павільйону промислових та продовольчих товарів та аптеки, діями та рішеннями відповідачів за первісним позовом у зв'язку з розташуванням торгового кіоску
ОСОБА_2 у АДРЕСА_2. Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин. Передана за спірним договором оренди ОСОБА_2 земельна ділянка не примикає і не накладається на земельну ділянку, якою користується позивач. Крім того, торговий кіоск відповідача за первісним позовом не перешкоджає у доступі до торгового павільйону позивача за первісним позовом.
Разом з тим, Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області надало пояснення, в яких вказувало, що спірний об'єкт є тимчасовою спорудою, а тому не потребує дозвільних документів Управління. Зазначило, що зведення тимчасових споруд не потребує дозволу, а такі об'єкти не підлягають технічній інвентаризації як нерухоме майно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог не оскаржені до суду касаційної інстанції, тому відповідно до вимог частини першої
статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили, чи передана ОСОБА_2 земельна ділянка відноситься до узбіччя автомобільної дороги чи до земель запасу сільської ради. Також суди не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, які підтверджують неправомірність передачі ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, зокрема договору оренди, акту комісії сільської ради тощо. Матеріалами справи підтверджено порушення порядку передачі ОСОБА_2 спірного майна. Суди порушили порядок дослідження доказів.
Суди дійшли помилкового висновку, що права ОСОБА_1 не порушені, такі висновки спростовані зібраними у справі доказами. Суди не врахували порушення протипожежних норм зі сторони ОСОБА_2 . Відстань між будівлями сторін у справі (фізичних осіб) складає 5 м, хоча такі будівлі повинні знаходиться не ближче ніж 7 м.
Також суди не взяли до уваги пояснення ОСОБА_1 про те, що
він не підписував акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування для будівництва кіоску та ситуаційну схему фактичного розташування земельних ділянок сторін із збудованими спорудами до проекту відведення земельної ділянки. Підписи в указаних документах
є підробленими. Матеріалами справи не підтверджено, що відстань
між кіоском ОСОБА_2 та земельною ділянкою ОСОБА_1 становить 1 м.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісних позовних вимог залишити без змін, оскільки вони в цій частині є законними та обґрунтованими.
Вказувала, що спірний кіоск, який був влаштований у 2001 році поруч із зупинкою зі згоди органу місцевого самоврядування, є тимчасовою спорудою та не межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 . До 2016 року позивач за первісним позовом не вказував на порушення його прав внаслідок неправомірного розміщення належного ОСОБА_2 кіоска. Проте, у 2016 році ОСОБА_1 побудував магазин і аптеку та намагається знести кіоск ОСОБА_2 , що по суті є проявом недобросовісної конкуренції. З ситуативної схеми розміщення будівель, які існують в масштабі, вбачається, що відстань між межею кіоска до нежитлової будівлі ОСОБА_1 ставить більше 7,5 м.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 14 квітня
2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 0,0572 га у межах згідно з планом землекористування для будівництва магазину відповідно до рішення Яблуницької сільської ради народних депутатів Верховинського району Івано-Франківської області від 23 листопада 2001 року, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 001930 від 25 листопада 2001 року. Згідно з планом зовнішніх меж вищевказана земельна ділянка з точки «А» до точки «Б» межує із землями запасу сільської ради, а з точки «Б» до точки «А» знаходиться дорога.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 31623782
від 25 грудня 2014 року ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 84/100 частки торгового павільйону промислових та продовольчих товарів та аптеки у АДРЕСА_1 .
Рішенням Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 29 серпня 2005 року ОСОБА_2 надано дозвіл на встановлення кіоску (блокування до існуючої автобусної зупинки)
у селі Черемошна Верховинського району Івано-Франківської області.
Рішенням Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 27 вересня 2007 року погоджено ОСОБА_2 місце розташування торгової точки (кіоску) на земельній ділянці загальною площею 0,0100 га за рахунок земель запасу та надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування торгової точки (кіоску) за рахунок земель запасу. Зобов'язано
ОСОБА_2 замовити в органах містобудування та архітектури вихідні дані на здійснення проектно-пошукових робіт, а в органах земельних
ресурсів - проект відведення земельної ділянки, який подати для розгляду та затвердження у встановленому порядку.
Рішенням Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 11 листопада 2008 року надано ОСОБА_2 дозвіл на розміщення об'єкту торгівлі кіоску у селі Черемошна Верховинського району Івано-Франківської області, а рішенням цього
ж органу місцевого самоврядування від 04 грудня 2009 року затверджено проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для обслуговування будівництва кіоску (блокування до існуючої автозупинки) площею 0,0020 га
і надано в оренду дану земельну ділянку на 45 років, про що також 04 грудня 2009 року укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Верховинському районному відділі Державного земельного кадастру Івано-Франківської області, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18 лютого 2010 року.
Суди також встановили, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для встановлення кіоску (блокування до існуючої автозупинки) виготовлений за погодженням, зокрема, Управлінням Держкомзему у Верховинському районі Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області, Службою автомобільних доріг у Верховинському районі Івано-Франківської області, Верховинським відділом містобудування та архітектури Верховинською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області, Верховинською районною санітарно-епідеміологічною станцією Івано-Франківської області Міністерства охорони здоров'я України та позивачем по справі ОСОБА_1 , що підтверджується ситуаційною схемою фактичного розташування земельних ділянок сторін із збудованими спорудами та актом встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування.
Рішенням Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 20 квітня 2015 року ОСОБА_2 надано дозвіл на реконструкцію кіоску, який знаходиться у АДРЕСА_2, на торговий павільйон.
Згідно з актом від 18 вересня 2015 року, складеним і підписаним комісією
у складі сільського голови, депутата, землевпорядника Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, правила добросусідства внаслідок будівництва торгівельного павільйону
ОСОБА_2 не порушено, дах торгівельного павільйону (кіоска) не заходить на земельну ділянку ОСОБА_1 , павільйон (кіоск) не перекриває заїзд до торгового приміщення позивача за первісним позовом. Зазначено, що ОСОБА_1 самовільно демонтовано автобусну зупинку у АДРЕСА_2 та зроблено захват земельної ділянки (придорожньої смуги).
Відповідно до висновку судової інженерно-технічної експертизи від 31 січня 2018 року торговий кіоск, збудований ОСОБА_2 , відноситься до типу тимчасової споруди, не відповідає вимогам Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244,
статті 50 Закону України «Про землеустрій», статтям 123, 124, 186-1 ЗК України, пунктам 1.3, 2.1 ДБН В.2.3.5-2001 «Споруди транспорту. Вулиці та дороги населених пунктів».
У висновку зазначено, що земельна ділянка, яка знаходиться в оренді ОСОБА_2 у АДРЕСА_2 з цільовим призначенням - для будівництва кіоску, площею 0,0020 га, зблокована з фундаментом колишньої автозупинки. На генеральному плані села Черемошна Верховинського району Івано-Франківської області, виготовленому в 2008 році, в техніко-економічних показниках запроектована площа торгового кіоску - 12,15 кв. м. Фактичне розміщення фундаменту автозупинки у селі Черемошна Верховинського району Івано-Франківської області відповідає генеральному плану цього населеного пункту, а будівництво торгового кіоску ОСОБА_2 площею 0,0020 га не відповідає площі забудови під торговий кіоск, який блокується до фундаменту автозупинки у відповідності до техніко-економічних показників, наведених в генеральному плані, складеному в 2008 році, що становило 0,0012 га. Відсутність автозупинки, яка була розташована на існуючому фундаменті, не перешкоджає вільному доступу до нежитлової будівлі, що належить на праві власності ОСОБА_1 , і не наносить шкоду вказаному нерухомому майну.
Згідно із ситуаційною схемою фактичного розташування земельних ділянок сторін із збудованими спорудами, приміщення торгівельного кіоску ОСОБА_2 знаходиться за «червоною лінією» забудови на ділянці автодороги С090202 «Устеріки-Пробійнівка» та зблоковане з фундаментом колишньої автозупинки у АДРЕСА_2.
За змістом пояснень Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 01 березня 2016 року дозвільні документи на будівництво вищевказаного кіоску відсутні, оскільки спірний об'єкт є тимчасовою спорудою, а тому не потребує дозвільних документів Управління. До компетенції цього Управління не входить подання позову про знесення тимчасових споруд, оскільки їх зведення не потребує дозволу, також такі об'єкти не підлягають технічній інвентаризації як нерухоме майно.
Відповідно до пояснень Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області від 28 листопада 2018 року відтиск печатки «ПОГОДЖЕНО», зроблений на викопіровці з генерального плану села Черемошна Верховинського району Івано-Франківської області відповідає відбитку печатки, яка є у володінні Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області. Підпис, який скріплений відтиском, схожий на підпис, який належить колишньому заступнику начальника Служби. Зазначено, що у Службі автомобільних доріг в Івано-Франківській області відсутні будь-які документи, які б свідчили про надання у власність чи будь-яку іншу форму користування придорожньої смуги та погодження на будівництво (реконструкцію) споруд у смузі відчуження автомобільної дороги.
Суди також встановили, що згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки, наданої у користування ОСОБА_1 , актом від 18 вересня
2015 року, ситуаційною схемою фактичного розташування земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із збудованими спорудами, висновком судової інженерно-технічної експертизи від 31 січня 2018 року, а також пояснень, наданих судовим експертом Юзвенко Р. В. у судовому засіданні, передана за спірним договором оренди ОСОБА_2 земельна ділянка не примикає і не накладається на земельну ділянку, якою користується позивач за первісним позовом. Відстань між спорудою кіоску
ОСОБА_2 та межею земельної ділянки ОСОБА_1 становить близько 1 м. Крім того, торговий кіоск відповідача не перешкоджає доступу до торгового павільйону позивача.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суди виходили з того, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами порушення його прав у зв'язку з прийняттям Яблуницькою сільською радою Верховинського району Івано-Франківської області рішення від 11 листопада 2008 року про надання ОСОБА_2 дозволу на розміщення об'єкту торгівлі - спірного кіоску, рішення від 04 грудня 2009 року про затвердження проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , укладенням договору оренди земельної ділянки від 04 грудня 2009 року, а також розміщенням торгового кіоску ОСОБА_2 .
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом цієї норми, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані
з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження
№ 14-140цс18).
Норми процесуального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав в інших осіб.
Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.
Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Вимоги про визнання незаконними та скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та договору оренди цієї земельної ділянки, а також усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення споруди, незаконно збудованої на земельній ділянці, можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 травня
2020 року у справі № 363/3641/17 (провадження № 61-36341св18).
Враховуючи заявлені у цій справі вимоги, позивач за первісним позовом зобов'язаний був довести, що спірний об'єкт торгівлі - кіоск порушує його права та інтереси, тобто довести наявність заподіяної йому шкоди, а також причинно-наслідковий зв'язок між завданням шкоди і діями відповідачів та неможливості усунути такі порушення іншим способом.
Як встановлено вище, передана за спірним договором оренди
ОСОБА_2 земельна ділянка не примикає і не накладається на земельну ділянку, якою користується позивач за первісним позовом. Крім того, торговий кіоск відповідача не перешкоджає доступу до торгового павільйону позивача.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що позивач за первісним позовом не довів належними та допустимими доказами порушення його прав у зв'язку з прийняттям Яблуницькою сільською радою Верховинського району Івано-Франківської області рішення від 11 листопада 2008 року про надання ОСОБА_2 дозволу на розміщення об'єкту торгівлі - спірного кіоску, рішення від 04 грудня 2009 року про затвердження проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , укладенням договору оренди земельної ділянки від 04 грудня 2009 року, а також розміщенням торгового кіоску ОСОБА_2 .
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, які підтверджують неправомірність передачі ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, оскільки суди встановили певні порушення при прийнятті спірних рішень та укладення договору оренди землі, проте за відсутності, внаслідок цього, порушеного права ОСОБА_1 позов останнього не може бути задоволено, оскільки право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів, що права ОСОБА_1 не порушені, оскільки зібраними у справі доказами підтверджено, що збудований ОСОБА_2 торговий кіоск разом з виділеною під нього земельною ділянкою у 2009 році не накладаються та не межують із земельною ділянкою ОСОБА_1 , а також не створюють перешкод у доступі до приміщень, розташованих на його земельній ділянці.
Доводи касаційної скарги, що розміщення кіоску порушує права Служби автомобільних доріг у Верховинському районі Івано-Франківської області не заслуговують на увагу, оскільки вказана особа приймала участь у справі, надавала пояснення та не оскаржує рішення судів в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв'язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Доводи касаційної скарги, що суди не взяли до уваги пояснення ОСОБА_1 про те, що він не підписував акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування для будівництва кіоску та ситуаційну схему фактичного розташування земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із збудованими спорудами до проекту відведення земельної ділянки, підписи в указаних документах є підробленими, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені доводи ґрунтуються на припущеннях, а під час розгляду справи не була проведена почеркознавча експертиза з метою спростування підпису позивача за первісним позовом у цих документах.
При цьому, у разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати відповідне прийняте рішення незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження
№ 14-652цс18).
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
в судах з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог.
Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення первісних позовних вимог, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення в зазначеній частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в цій частині без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області
від 28 листопада 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Яблуницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , треті особи: Служба автомобільних доріг в Івано-Франківській області, Сектор державних реєстраторів Верховинської районної державної адміністрації, Відділ містобудування та архітектури Верховинської районної державної адміністрації, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, Головне управління Держгеокадастру
в Івано-Франківській області, про визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконно збудованої споруди, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв