31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 640/280/20
адміністративне провадження № К/9901/19268/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року (суддя: Шейко Т.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року (судді: Губська Л.В., Епель О.В., Степанюк А.Г.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування індивідуальних актів,
Короткий зміст позовних- вимог
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправними та скасувати довідку Державної служби України з безпеки на транспорті № 025622, акт № 040653 про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів від 19 грудня 2019 року та розрахунок до акту № 1369/19 від 19 грудня 2019 року, які складені Чорноморським міжрегіональним Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року провадження у цій справі закрито.
Приймаючи ухвалу про закриття провадження у справі суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що акт, довідка та розрахунок не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача, тому вони не можуть бути предметом спору. При цьому суди вказували, що така правова позиція узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена у поставові від 30 січня 2019 року у справі № 803/3/18.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Скаржник стверджує, що спір у цій справі пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, тому порушені права підлягають захисту саме в порядку адміністративного судочинства відповідно до статті 19 КАС України.
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
19 грудня 2019 року Чорноморським міжрегіональним Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області проведено габаритно-ваговий контроль на ділянці дороги Одеса-Мелітополь «DAF XF 104.460/SCHMITZ SKO 24», реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , який належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 .
За наслідками габаритно-вагового контролю 19 грудня 2019 року складено довідку № 025622 та акт № 040653 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, до яких надано розрахунок №1369/19, а саме плати за проїзд в розмірі 745,20 Євро.
Не погоджуючись з актом, довідкою та розрахунком, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як свідчать матеріли справи предметом спірних правовідносин є довідка Державної служби України з безпеки на транспорті № 025622, акт № 040653 про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів від 19 грудня 2019 року та розрахунок до акту № 1369/19 від 19 грудня 2019 року, які складені Чорноморським міжрегіональним Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області.
Відповідно до абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеку, шляхом реорганізації (злиття) Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103), Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
З наведеного вбачається, що відповідач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.
За змістом пункту 3 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок № 879) габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення (п. 18 Порядку № 879).
Згідно з пунктом 21 Порядку № 879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 % подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.
Також пунктами 26, 27 Порядку № 879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.
Відповідно до пункту 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку № 879.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 червня 2018 року в справі № 820/1203/17 зазначає, що повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати.
При цьому, за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Як зазначалося, у спірних відносинах відповідач, відповідно до наданих йому повноважень під час проведення габаритно-вагового контролю перевищення автомобілем перевізника вагових або габаритних показників встановив перевищення нормативних показників, про що оформлені довідка та акт, на підставі яких, за встановленою формулою здійснив нарахування плати за проїзд, що оформлене відповідним розрахунком.
З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції та вважає, що повноваження відповідача у цьому випадку обмежуються лише нарахуванням плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд. Водночас, сама плата за проїзд є сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування та у разі недобровільної сплати стягується шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Отже, спірний акт, довідка та розрахунок не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача, тому вони не можуть бути предметом спору. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 803/3/18.
Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства, а тому правильно закрив провадження у справі.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
Доводи касаційної скарги, які містяться в касаційній скарзі, стосовно належності даного спору у порядку адміністративного судочинства, висновків судів попередніх інстанцій та встановлених ним обставин не спростовують і не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми процесуального права під час постановлення оскаржуваних рішень.
Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначив, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О. Єресько
' В.М. Соколов