Справа № 560/5569/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Левицький В.К.
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
25 березня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Капустинського М.М. Шидловського В.Б. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо припинення у лютому 2020 року виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , призначеної згідно ч.9 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-УІІ; визнати протиправним окреме положення індивідуального акту (рішення) головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про призначення пенсії ОСОБА_1 від 14.03.2019 року в частині призначення пенсії на певний строк, а саме по 31.01.2020 року; визнати протиправним окреме положення індивідуального акту (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про призначення пенсії ОСОБА_1 від 20.03.2020 року згідно ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" в частині призначення пенсії на певний строк, а саме по 28.02.2023 року та скасувати окреме положення зазначеного акту (рішення) в частині призначення пенсії на певний строк, а саме по 28.02.2023 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, відповідно до ч.9 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-УІІ без обмеження терміну, тобто безстроково.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у ст.86 Закону України "Про прокуратуру" не зазначено, що пенсія прокурору призначається на період інвалідності та вказана стаття Закону не передбачає обмеження призначення пенсії певним строком, тому вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в частині обмеження терміну призначення йому пенсії по інвалідності та припинення виплати зазначеної пенсії протиправними.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Встановлено, що ОСОБА_1 згідно виписки з акту огляду Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії від 24.01.2017 року серія АВ № 0901085 визнано особою з інвалідністю ІІ групи від загального захворювання з 24.01.2017 року по 31.01.2020 року.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та з 08.11.2017 року отримує пенсію по інвалідності, призначену в порядку ч.9 ст.86 Закону України "Про прокуратуру".
З 01.02.2020 року позивачу припинено виплату пенсію по інвалідності згідно Закону України "Про прокуратуру".
У зв'язку з припиненням виплати пенсії позивач звернувся до відповідача 20.02.2020 року із вимогою усунути порушення законодавства щодо припинення виплати пенсії.
У відповіді на вказане звернення відповідач надав пояснення причини припинення виплати пенсії, зазначивши, що з 01.02.2020 року припинено виплату пенсії по інвалідності згідно Закону України "Про прокуратуру", оскільки інвалідність ОСОБА_1 була встановлена лише по 31.01.2020 року. Відповідач також повідомив, що 18 березня 2020 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надійшла виписка з акту огляду Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії про продовження йому групи інвалідності з 01.02.2020 року по 28.02.2023 року і на цій підставі ОСОБА_1 продовжено виплату пенсії з 01.02.2020 року по 28.02.2023 року.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії та призначення пенсії на певний строк , позивач звернувся до суду.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пенсія по інвалідності відповідно до Закону України "Про прокуратуру" призначається на період, який особу органами медико-соціальної експертизи визнано особою з інвалідністю І або II групи.
Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо призначення пенсії по інвалідності з 24.01.2017 року по 01.02.2020 року, враховуючи, що позивача визнано особою з інвалідністю другої групи з 24.01.2017 року по 31.01.2020 року, припинення її виплати та продовження Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплати пенсії по інвалідності з 01.02.2020 року до 28.02.2023 року, із врахуванням виписки з акту огляду Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії про продовження групи інвалідності позивачу з 01.02.2020 року по 28.02.2023 року.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що у мотивувальній частині рішення суду відсутня мотивована оцінка більшості аргументів позивача, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Крім того, суд не звернув уваги на доводи позивача щодо необхідності застосування саме спеціального закону - Закону України "Про прокуратуру", а не загального - Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Апелянт наголошує, що в Законі України "Про прокуратуру" не зазначено, що пенсія прокурору призначається лише на період інвалідності, а отже вона призначається без обмеження терміну. Призначення пенсії на певний період є прямим порушенням ч. 9 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 2 ст. 19 Конституції України. Крім того, статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" не передбачено як підставу для припинення виплат пенсії - закінчення періоду, на який встановлена інвалідність. Законодавство України також не визначає порядку й способу припинення виплати пенсії, призначеної на підставі ч. 9 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру". Тому вважає, що відповідачем припинено виплату пенсії у свавільний та протизаконний спосіб.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та мотивованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що наведені позивачем у апеляційній скарзі підстави та обставини для скасування оскаржуваного рішення суду є надуманими, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Як передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Отже, даний закон носить спеціальний характер, тобто його застосування є пріоритетним у правовідносинах, учасником яких є органи прокуратури, прокурори та інші працівники органів прокуратури, включаючи правовідносини, які виникають з приводу соціального, матеріально-побутового забезпечення прокурорів.
Відповідно ч. 9 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.
Згідно з ч. 2 ст. 86 Закону № 1697-VI пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Виходячи з викладеного, прокурори мають право на пенсійне забезпечення у зв'язку з настанням інвалідності за наявності на день звернення стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років і незалежно від віку та подальшого проходження служби.
Водночас, Закон № 1697-VII не визначає порядок призначення пенсій, як і не визначає дату, з якої призначається пенсія по інвалідності та періоду, на який призначається така пенсія.
Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
У статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV вказано, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV пенсія призначається на весь строк встановлення інвалідності.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року № 13-1 № 22-1, до заяви про призначення пенсії по інвалідності такі документи:
- документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
- документи про стаж, що визначені Порядком № 637;
- для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам;
- документи про місце проживання (реєстрації) особи;
- документи, які засвідчують особливий - статус особи.
При цьому, крім вищезазначених документів до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються виписка з акта огляду МСЕК.
Згідно ст. 1 Закону України Про реабілітацію інвалідів в Україні N 2961-IV від 06.10.2005 року (далі Закон №2961-IV), інвалідність - це міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.
Відповідно до с. 7 Закону № 2961-IV, медико-соціальні експертні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності, сприяють проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, пристосування їх до суспільного життя.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико - соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально - профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1.9 наказу Міністерства охорони Здоров'я України № 561 від 05.09.2011 року "Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності" (ділі Наказ № 561), огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, проводиться згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від З грудня 2009 року N 1317.
Відповідно до п. 1.12. Наказу № 561, датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (у відсотках) вважається день надходження до комісії документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.
Інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) такого потерпілого встановлюється до першого числа місяця, що настає за місяцем, на який призначено повторний огляд.
Переогляд інвалідів з нестійкими, оборотними морфологічними змінами та порушеннями функцій органів і систем організму з метою визначення ефективності відновного лікування та реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться через 1-3 роки.
Якщо строк переогляду особи пропущено з поважних причин, інвалідність поновлюється МСЕК з дня її зупинення, але не більше ніж за три роки.
Аналогічні норми закріплені у статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV.
Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317, міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Отже, причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи.
Колегія суддів не заперечує твердження позивача про те, що в Законі України "Про прокуратуру" не зазначено, що пенсія прокурору призначається лише на період інвалідності.
Водночас, норми ст. 86 Закону №1697 передбачають право на призначення пенсії по інвалідності прокурорам, визнаним особами з інвалідністю І або II групи.
Тобто, нормами вказаної статті визначено, за яких умов призначається пенсія прокурорам, які визнані інвалідами 1 або 2 груп. Такими умовами є наявність групи інвалідності та стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.
Таким чином право на пенсію по інвалідності нерозривно пов'язано із наявністю в особи, якій призначається пенсія на підставі ч. 9 ст. 86 Закону № 1697-VII, статусу "особа з інвалідністю". При цьому, втрата статусу "особа з інвалідністю" у зв'язку із закінченням строку, на який встановлена інвалідність, є підставою припинення виплати пенсії по інвалідності.
Відтак, посилання позивача на відсутність норми щодо обмеження призначення пенсії по інвалідності строком, на який встановлено інвалідність, є безпідставними, а пенсія по інвалідності відповідно до Закону України "Про прокуратуру" призначається на період, який особу органами медико-соціальної експертизи визнано особою з інвалідністю І або II групи.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивача, на те що пенсія по інвалідності згідно Закону №1697 передбачає наявність відповідного спеціального стажу, а отже є пенсією за вислугу років, не ґрунтується на законі, оскільки згідно положень ст. 86 Закону №1697 пенсія по інвалідності та пенсія за вислугу років є різними видами пенсій, які передбачають різні умови призначення.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне вказати, що законодавець також чітко визначив у частині 9 статті 86 Закону № 1697-VII те, що прокурорам, які визнані особами з інвалідністю І або II групи призначається не пенсія в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті", а саме ПЕНСІЯ ПО ІНВАЛІДНОСТІ в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті.
Використання такої конструкції у нормі закону вказує, що при її тлумаченні слід використовувати поняття "пенсія по інвалідності", яке розкрито та врегульовано в Законі України №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому суд не вбачає жодної конкуренції між нормами цього закону та Закону №1697-VI. Навпаки ці законодавчі акти доповнюють один одного: Закон №1058-IV визначає загальні умови призначення пенсії по інвалідності, а закон № 1697-VII встановлює більш сприятливі умови для її призначення в частині розміру пенсійних виплат, однак за умови наявності відповідного стажу.
Це означає, що при призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про прокуратуру" мають бути одночасно дотримані і вимоги статтей 34, 35 Закону №1058-IV.
Посилання позивача на те, що він звільнений з органів прокуратури у зв'язку із призначенням пенсії по інвалідності також не може братися до уваги, оскільки Закон №1697 не пов'язує підстави щодо звільнення прокурора з відповідної посади з призначенням пенсії по інвалідності.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність дій відповідача щодо призначення пенсії по інвалідності з 24.01.2017 року по 01.02.2020 року, враховуючи, що позивача визнано особою з інвалідністю другої групи з 24.01.2017 року по 31.01.2020 року, припинення її виплати та продовження Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплати пенсії по інвалідності з 01.02.2020 року до 28.02.2023 року, із врахуванням виписки з акту огляду Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії про продовження групи інвалідності позивачу з 01.02.2020 року по 28.02.2023 року.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, де Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 02 квітня 2021 року.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Капустинський М.М. Шидловський В.Б.