Справа № 640/9170/20 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.
30 березня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М. та Коротких А.Ю.,
за участю секретаря Бринюк Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства закордонних справ України (далі - відповідач), в якому просить :
- визнати протиправними дії Міністерства закордонних справ України з невиплати позивачу грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до невикористаних частин щорічних відпусток за 2017, 2018, 2019 та 2020 року;
- зобов'язати Міністерство закордонних справ України нарахувати і виплатити позивачу у повному обсязі грошову допомогу до невикористаних частин щорічних відпусток за 2017, 2018, 2019 та 2020 року у розмірі 66000,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року позовну заяву в частині визнання протиправними дії Міністерства закордонних справ України з невиплати позивачу грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до невикористаних частин щорічних відпусток за 2017, 2018, 2019 та 2020 року залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати вказане судове рішення та зобов'язати суд першої інстанції розглянути його позовну заяву.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (п. 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абз. 7 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).
Приписами ст. 5 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями частини 1 та 2 ст.122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що вирішальним для визначення строків звернення до адміністративного суду є встановлення факту, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема, у постанові від 21 березня 2019 року у справі 826/5240/18.
Разом з цим, у постанові від 18 листопада 2020 року по справі №380/5202/20 Верховний Суд вказав, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, якщо інше прямо не передбачено законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом у квітні 2020 року та оспорює протиправність дій Міністерства закордонних справ України з невиплати позивачу грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до невикористаних частин щорічних відпусток за 2017, 2018, 2019 та 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» №1774-VIII, зі змінами та доповненнями від 1 січня 2017 року, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Спеціальним законом, який визначає правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу працівників дипломатичної служби України є Закон України «Про дипломатичну службу» (чинний на момент початку довготермінового відрядження позивача на підставі наказу від 24 жовтня 2016 року №2207-ос).
Статтею 35 Закону України «Про дипломатичну службу» (в редакції, чинній на момент початку довготермінового відрядження позивача) зокрема передбачено, що умови оплати праці працівників дипломатичної служби встановлюються відповідно до Закону України «Про державну службу».
Статтею 54 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент початку довготерміного відрядження позивача) визначено соціально-побутове забезпечення державних службовців, частиною другою якої передбачено, що державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно вказаного порядку Державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, право на щорічну відпустку в 2017 році виникло у позивача в травні 2017 року після сплину шестимісячного терміну, починаючи з 27 жовтня 2016 року.
Разом з тим, заяв про отримання грошової допомоги в 2017-2019 роках позивач до МЗС України не подавав.
Так, позивачем було подано заяву про надання частини щорічної відпустки у 2019 році, однак грошової допомоги позивач не отримував.
05 лютого 2020 року Державний секретар МЗС видав наказ №181-ос про надання позивачу невикористаних частин щорічних відпусток за відпрацьований у Постійному Представництві України при Раді Європи період 20.01.2018 по 30.01.2020 на 91 календарний день з 01.02.2020 по 04.05.2020.
На підставі цього, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою в якій просив виплатити йому грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати за 2017, 2018, 2019, та 2020 - роки перебування у довготерміновому відрядженні.
У відповідь на вказану заяву відповідач, листом за підписом т.в.о. державного секретаря МЗС України №201/19-091-850 від 25 березня 2020 року повідомив позивача, що виплата грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до відпустки, наданої за період перебування у довготерміновому відрядженні, чинним законодавством не передбачена.
Таким чином, висновки суду першої інстанції, що про наявність свого порушеного права на отримання грошової допомоги, зокрема за 2019 рік позивачу було відомо ще у серпні 2019 року є помилковими, з огляду на те, що саме у березні 2020 року позивачу фактично було відмовлено у виплаті середньомісячної заробітної плати до відпустки, наданої за період перебування у довготерміновому відрядженні (тобто за 2017-2019 роки).
Таким чином, позивач, до моменту відмови йому у задоволенні відповідної заяви не міг знати про порушення його прав.
Відтак, висновок суду першої інстанції про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача з невиплати позивачу грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до невикористаних частин щорічних відпусток за 2017, 2018, 2019 роки є передчасним.
За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та зроблено висновки, що не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року - скасувати, а справу №640/9170/20 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В задоволенні іншої частини апеляційної скарги - відмовити
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 01.04.2021 року.