Справа № 640/11195/20 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
01 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ганечко О. М., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 23.12.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії у зв'язку із звільненням з роботи відповідно до довідки Генеральної прокуратури України про заробітну плату та інші виплати, які передбачені чинним законодавством, від 28.12.2019 № 18-323зп;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок раніше призначеної ОСОБА_1 за вислугу років пенсії на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 28.12.2019 № 18-323зп з розрахунку 84% відповідно до ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" без обмеження її максимального розміру та здійснити відповідні виплати.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив зареєстрований 25.02.2021 р. за вх. № 8147, у якому позивач наголошує, що в апеляційній скарзі відповідач не наводить жодних підстав та доводів для спростування висновків та позиції суду.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у м. Києві та отримає пенсію за вислугу років з 23.09.2011, яка призначена відповідно до ст. 50-1 Закону України Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, у розмірі 84% від заробітку.
Після звільнення з роботи та отримання відповідних документів про розмір заробітної плати та інших виплат, які передбачені чинним законодавством, позивач 30.01.2020 звернувся до ГУ Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку із звільненням з роботи. До заяви додано оригінал довідки Генеральної прокуратури України від 28.12.2019 № 18-323зп, копію наказу про звільнення та витяг з трудової книжки.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 17.03.2020 за № 2600-0303-8/36795 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки вона звільнилась з роботи раніше ніж набрало законної сили рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019, яким зокрема встановлено, що пенсія працюючим пенсіонерам перераховується при звільненні з роботи.
Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає про таке.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначені статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (у редакції, що діяла станом на призначення позивачеві пенсії) а також Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною другою статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній на момент призначення та перерахунку пенсії за вислугу років) від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, було встановлено, пенсія прокурорам і слідчим призначається в розмірі 70 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до частини третьої та четвертої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат на 60. Коригування зазначених виплат проводиться із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу, надбавок до нього за класний чин. Посадовий оклад, надбавки за класний чин і вислугу років під час призначення пенсії враховуються в розмірах, установлених на дату звернення за пенсією.
Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VІ, який набрав чинності з 01.10.2011, внесено зміни до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ та змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років.
З 15.07.2015 стаття 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв'язку із набранням чинності нового Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Установлено такий порядок виконання вказаного Рішення:
- частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:
"20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки".
Отже, на момент розгляду даної справи, а також на час звернення із заявою до відповідача, законодавством України передбачено можливість перерахунку раніше призначених пенсій відповідно до ч. 20 ст. 86 Закону України № 1697-VII.
При цьому, на час набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 у позивача, як особи, якій призначена пенсія на підставі Закону України "Про прокуратуру", виникло право на перерахунок пенсії, яке було реалізовано шляхом звернення до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про проведення перерахунку пенсії та надання відповідної довідки про заробітну плату.
Відповідно до частин першої та третьої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону, в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі, в разі необхідності, регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
Відповідно до пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Згідно з вимогами пункту 4 рішення від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав, що в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Крім того у абзаці 14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-pn/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004,від1грудня 2004 року № 20-рп/2004).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції Україниперебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на перерахунок пенсії за вислугою років відповідно до ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII.
Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Частиною 2 ст. 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України 13.12.2019 прийняв рішення, відповідно до якого ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII підлягає застосуванню у первинній редакції з моменту ухвалення вказаного рішення.
Відповідно до загальнообов'язкове пенсійне страхування" перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя О. М. Ганечко
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 01.04.2021 р.)