П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/2411/20
Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.
рішення суду першої інстанції прийнято у
м. Херсон, 13 листопада 2020 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
У серпні 2020року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати йому підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Херсонській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 10.07.2020 року, і проводити відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано; визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Херсонській області здійснити зарахування часу заслання ОСОБА_1 , як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Херсонській області та є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 13.09.2012 року. Відповідно до довідки про реабілітацію від 23.08.2013 року №103-К-659 виданої ГУМВС РФ у Пермському краю, позивач, як такий, що знаходився разом з репресованими по політичним мотивам батьками у засланні, висланні, на спец поселенні, визнаний підданим політичним репресіям та реабілітований. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.02.2020 року, виданого виконавчим комітетом Новоолексіївської селищної ради Генічеського району, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». 10.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії та встановлення підвищення пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також здійснити перерахунок стажу відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Листом відповідача від 29.07.2020 позивачу відмовлено в задоволенні заяви від 10.07.2020, через відсутність на те правових підстав.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати йому підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Херсонській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 10.07.2020, і проводити відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Головним управлінням ПФУ в Херсонській області подано до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що законодавством встановлено зарахування стажу перебування в засланні особи, яка була депортована та в подальшому реабілітована до трудового стажу, як компенсацію реабілітованій особі. Однак, оскільки позивач у період спецпоселення був малолітньою особою та не набув трудового стажу, у відповідача відсутні підстави зарахування трудового стажу у потрійному розмірі, як це передбачено ч.9 ст. 6 ЗУ «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». Крім того, відповідно до п. 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону №1058 передбачено надання для підвищення пенсії згідно з п. «г» ст. 77 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» документів про визнання заявника реабілітованим або членом його сім'ї, якого було примусово переселено. Однак, у даному випадку, позивач народився на спецпоселенні, а не був примусово переселений, відтак право на підвищення відповідно до п. «г» ст. 77 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» відсутнє.
22.01.2021 року за вхід. № 1235/21 від представника позивача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому представник ОСОБА_1 зауважив про необґрунтованість доводів скарги та просив відмовити у її задоволенні, а судове рішення залишити без змін, мотивуючи тим, що він знаходився разом з батьками репресованими по політичним мотивам у засланні, та визнаний таким, що піддавався політичним репресіям. Згідно довідки № 10/3-К-659 від 23.08.2013р. був реабілітований та відповідно до посвідчення № 14.02.2020р. серії НОМЕР_2 має право на пільги і компенсації, встановлені ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій». Доводи апелянта є необґрунтованими та розцінюються позивачем у справі як бажання уникнути виконання судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області, отримує пенсію за віком з 17.05.2012 .
Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Говорливе, Червоновішерського район, Молотовської (Пермської) області та є сином репресованого ОСОБА_2 , 1897 року народження, якого в 1944 році виселено з Кримської області за національною ознакою до спецпоселення Молотовської (Пермської) області.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки про реабілітацію від 23.08.2013 року №103-К-659 виданої ГУМВС РФ у Пермському краю судом встановлено, мовою оригіналу: " ОСОБА_1 , как находившийся вместе с репрессированными по политическим мотивам родителями в ссылке, высылке, на спецпоселении, признан подвергшимся политической репрессии и реабилитирован".
У серпні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просить визнати незаконною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Херсонській області по невиконанню вимог частині 9 статті 6 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою", та частині 1 статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виконати вимоги частині 9 статті 6 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" та частині 1 статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; стягнути з держави на користь ОСОБА_1 суму завданої матеріальної та моральної шкоди у розмірі 2 000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 15 грудня 2015 року набув статусу особи депортованої за національною ознакою в порядку Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" про що видано відповідне посвідчення. 23 липні 2018 року позивач звернувся до Управління пенсійного фонду України у Генічеському районі, однак листом Головного Управління пенсійного фонду України в Херсонській області від 02.08.2018 р. в задоволенні заяви відмовлено, оскільки, на думку посадової особи, позивач з 16.05.1952 р. по 21.03.1956 р. не набув трудового стажу.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду в справі №653/2705/18 від 10 грудня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області по невиконанню вимог частині 9 статті 6 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою", та частині 1 статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Зобов'язано Головне управління пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.08.2018 в частині зарахування стажу перебування в спецпоселенні з 16.05.1952 по 23.01.1956. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 року в справі №653/2705/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області задоволено; рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року скасовано; ухвалено по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
10.07.2020 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою, в якій зазначив, що 14.02.2020 року від виконавчого комітету Новоолексіївської селищної ради Генічеського району він отримав посвідчення реабілітованої особи. Відповідно до даного посвідчення позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», а тому просить перерахувати та встановити підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Листом №2809-2660/К-02/8-2100/20 від 29.07.2020 року відповідач повідомив, що позивач у період спецпоселення був малолітньою особою та не набув трудового стажу у Управління відсутні підстави для зарахування трудового стажу у потрійному розмірі, як це передбачено ч.9 ст.6 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». Відповідно до ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Оскільки згідно з наданими документами позивач народився на спецпоселенні, а не був примусово переселений, право на підвищення відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутнє.
Не погодившись із діями відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та у проведенні перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є членом сім'ї репресованої особи (батько ОСОБА_3 є репресованою особою), оскільки на момент здійснення репресій він проживав з репресованою особою однією сім'єю, в тому числі проживав у спецпоселенні, куди сім'ю було переселено примусово, а тому немає різниці між тими дітьми репресованої особи, які були примусово переселені разом із батьками, та тими, що народились вже в місці примусового поселення.
Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус осіб, депортованих за національною ознакою, встановлює гарантії держави щодо відновлення їхніх прав, принципи державної політики та повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо відновлення прав цих осіб, визначає Закон України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" від 17.04.2014 № 1223-VII (надалі - Закон України № 1223-VII).
Статтею 1 Закону України № 1223-VII визначено, що депортація - насильницьке переселення народів, національних меншин та осіб за національною ознакою з місць їх постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік.
У відповідності до приписів ст. 2 Закон України № 1223-VII, законодавство у сфері відновлення прав депортованих осіб складається з Конституції України, Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", цього Закону, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших законів України та нормативно-правових актів, прийнятих на їх виконання.
Згідно з абз. 1 ст. 3 Закон України № 1223-VII, Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік, як незаконні та злочинні акти, здійснені проти них, та визначає відновлення прав громадян України із числа депортованих осіб одним з пріоритетних напрямів політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства.
Депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні, що визначається періодом з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень, їхній трудовий (страховий) стаж за період спецпоселення зараховується до стажу роботи (страхового стажу) для призначення трудових пенсій у потрійному розмірі (абз. 9 ст. 6 Закону України № 1223-VII).
Аналогічні приписи містяться у ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 №962-XII, яка передбачає, що реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Вказане свідчить про те, що зарахування стажу перебування в заслані особі, яка була депортована та в подальшому реабілітована до трудового стажу, як компенсацію реабілітованій особі.
Водночас, у ст. 1-1 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" визначенні наступні терміни:
«вислання» - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;
«депортація» - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів;
«заслання» - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;
«репресована особа» - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;
«члени сім'ї» - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом.
Як встановлено ст. 2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" формами репресій визнаються:1) позбавлення життя;2) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі;3) примусове безпідставне поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;4) примусове позбавлення громадянства СРСР, УРСР (УСРР) і вислання за межі СРСР;5) заслання;6) вислання;7) депортація; 8) обмеження у праві проживання в окремих містах, місцевостях або адміністративно-територіальних одиницях;9) подовження під час Другої світової війни 1939-1945 років для особи, яка відбула покарання, строку позбавлення волі "до закінчення війни" або залишення особи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ для роботи у статусі вільнонайманих працівників;10) примусове направлення особи до трудової армії;11) утримання у перевірочно-фільтраційних таборах або пунктах особи, яка повернулася в СРСР шляхом добровільної або примусової репатріації;12) примусове направлення особи після перевірочно-фільтраційного табору або пункту на відбудову народного господарства;13) позбавлення майна шляхом: націоналізації; експропріації; конфіскації за рішенням або Вироком репресивного органу; розкуркулення; вилучення репресивним або іншим органом під час здійснення обшуку;14) позбавлення житла;15) застосування або поширення дії закону чи іншого нормативного акта про кримінальну відповідальність, який встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність чи іншим чином погіршує становище особи, на особу, яка вчинила відповідне діяння до набрання чинності таким законом або актом;16) застосування або поширення дії закону або іншого нормативного акта про адміністративну відповідальність, який визначає діяння як адміністративне правопорушення, посилює адміністративну відповідальність чи іншим чином погіршує становище особи, на особу, яка вчинила відповідне діяння до набрання чинності таким законом або актом; 17) призначення за вчинений злочин чи адміністративне правопорушення більш суворого покарання, ніж передбачено за такий злочин чи адміністративне правопорушення законом або іншим нормативним актом про кримінальну чи адміністративну відповідальність, яке є явно неспівмірним із ступенем тяжкості вчиненого злочину або характером адміністративного правопорушення;…23) інші обмеження прав і свобод осіб, які були визнані соціально небезпечними для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу, що здійснювалися репресивними органами, зокрема позасудовими органами, з мотивів, визначених цим Законом, тощ.
У відповідності до ст. 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", потерпілими від репресій - є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
При цьому, згідно приписів ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Говорливе, Червоновішерського району, Молотовської (Пермської) області та є сином репресованого ОСОБА_2 , 1897р.н., якого в 1944 р. виселено з Кримської області за національною ознакою до спецпоселення Молотовської (Пермської) області, що було встановлено рішенням по справі № 653/2705/18 та не заперечується учасниками справи.
Відповідно до посвідчення, виданого Генічеською районною державною адміністрацією від 15.12.2015 р. № 000001 позивач є особою, депортованою за національною ознакою.
Довідкою ГУМВС РФ у Пермському краю від 23.08.2013 року №103-К-659 підтверджується, що ОСОБА_1 , який знаходився разом із репресованими по політичним мотивам батьками у засланні, висланні, на спецпоселенні, визнаний таким, що піддавався політичним репресіям та реабілітований.
За вказаного, суд апеляційної інстанції вважає ґрунтовним твердження суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має статус депортованої особи та відповідно до ст.1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" є потерпілим від репресії, оскільки є дитиною репресованої особи.
Наведене свідчить про те, що у розумінні ст.ст. 1-1 та ст. 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", ОСОБА_1 є потерпілим від репресій.
Водночас, вимогами ч.9 ст. 6 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" передбачено, що для призначення трудових пенсій у потрійному розмірі зараховується саме трудовий стаж депортованої особи, який вона набула за період спецпоселення.
Враховуючи викладене вище, оскільки у період спецпоселення позивач у даній справі був малолітньою особою та не набув трудового стажу, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно відсутності підстав зарахування трудового стажу у потрійному розмірі, у відповідності до ч.9 ст. 6 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою", у зв'язку із чим, підстави для пільгового обчислення періоду знаходження ОСОБА_1 на спецпоселенні з 16.05.1952 р. по 21.03.1956 р., та зарахування цього періоду до трудового стажу позивача, відсутні.
Наведене обґрунтування викладено також в постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 року в справі №653/2705/18, хоча, як вірно зауважив суд першої інстанції, позовні вимоги були викладені в попередній справі в іншій формі. А з наданих позивачем матеріалів не вбачається ніяких нових доводів, ніж ті, які було досліджено в справі №653/2705/18, крім наявності у позивача в даний момент посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_2 від 14.02.2020 року.
Разом з тим, згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого.
Для осіб, реабілітованих згідно зі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
У відповідності до п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991р., призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до довідки про реабілітацію №10/3-К-659 від 23.08.2013 року, позивач визнаний реабілітованим.
Згідно виданого виконавчим комітетом Новоолексіївської селищної ради Генічеського району 14.02.2020 посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Позивач у даній справі є особою, яка знаходилась разом із репресованими по політичним мотивам батьками на спецпоселенні, визнаний таким, якого піддано політичним репресіям та реабілітовано.
Разом з цим, п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено , що репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії підвищуються - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Таки чином, оскільки, як було обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , 1952 р.н., є членом сім'ї репресованої особи (батько ОСОБА_3 , 1897 р.н. є репресованою особою), на момент здійснення репресій він проживав з репресованою особою однією сім'єю, в тому числі проживав у спецпоселенні, куди сім'ю було переселено примусово, відтак, на думку колегії суддів є вірним висновок суду першої інстанції про те, що різниці між тими дітьми репресованої особи, які були примусово переселені разом із батьками, та тими, що народились вже в місці примусового поселення, принципової різниці немає.
У зв'язку із викладеним, судова колегія погоджується з висновком про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком.
З огляду на наведене, вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо відмови у проведення розрахунку його підвищення пенсії та невиплати підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», втім із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити йому перерахунок підвищення пенсії, проте у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 10.07.2020, були обґрунтовано задоволені судом попередньої інстанції.
За наведених обставин, судова колегія вважає наявними підстави для задоволення частково позовних вимог.
Як встановлено ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до вимог ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Встановленими обставини, колегія суддів дійшла висновку про не доведення відповідачем правомірності відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до п. «г» ст. 77 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».
Доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги по суті задоволених позовних вимог висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи, правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241-243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року у справі № 540/2411/20- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 01 квітня 2021 року.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.