02 квітня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/541/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправним рішення дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо ОСОБА_1 , оформлене листом від 13 січня 2021 року без номера, яким їй відмовлено через недостатність страхового стажу у виплаті грошової допомоги при призначенні пенсії за віком в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на виплату при призначенні пенсії за віком грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення, зазначений в трудовій книжці НОМЕР_1 період роботи з 01 вересня 1987 року по 10 вересня 2012 року на посаді викладача по класу скрипки Чернівецької дитячої музичної школи №1 (нині «Комунальна бюджетна установа «Музична школа №1» та з 11 вересня 2012 року по 30 червня 2020 року на посаді заступника директора з навчальної роботи «Комунальної бюджетної установи «Музична школа №1 м. Чернівців» і із врахуванням вказаного пільгового страхового стажу нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення.
Позов обґрунтовано протиправністю відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недостатністю страхового стажу. Посилаючись на норми Законів України «Про позашкільну освіту» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач вважає, що вона як викладач дитячої музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому має право на пенсію за вислугу років при наявності відповідного педагогічного стажу роботи. При цьому, позивач вказувала на наявність у неї пільгового (спеціального) стажу в розумінні пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який з 01 вересня 1987 року (з часу призначення на посаду викладача по класу скрипки Чернівецької дитячої музичної школи №1) по 30 червня 2020 року (до місяця звернення за призначенням пенсії) складає 32 роки 10 місяців, чого достатньо для виплати їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Ухвалою суду від 16 лютого 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області копію пенсійної справи позивача.
Відповідач, не погоджуючись із позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на розділ 1 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 (далі - Постанова №909), вказав, що викладачі позашкільних навчальних закладів не входять до переліку осіб, які мають право на пенсію за вислугу років як працівники освіти, які працюють, зокрема, у позашкільних навчальних закладах. Водночас відповідач зазначив, що відповідно до пункту 3 примітки до Постанови №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років. Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР «Про пенсії за вислугу років робітникам освіти, охорони здоров'я та сільського господарства» від 17 грудня 10959 року №1397 був затверджений Перелік закладів, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, згідно якого була передбачена посада викладачів в музичній школі - семирічці, яка належала до навчальних закладів та дитячих установ. Тому до стажу роботи, що дає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років, можна зарахувати період роботи на посаді викладача в дитячій музичній школі до 31 грудня 1991 року. Таким чином, до стажу роботи, що дає позивачу право на пенсію за вислугу років, зараховано періоди роботи з 01 вересня 1987 року по 29 листопада 1988 року, з 01 грудня 1988 року по 31 грудня 1991 року та заступником директора з навчальної роботи з 11 вересня 2012 року по 31 травня 2020 року. Оскільки пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, зокрема, що для призначення виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення необхідний страховий стаж 30 років (для жінок) на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а згідно з наданими позивачем документами страховий стаж її роботи становить 12 років 20 днів, то вона не має права на виплату їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій. Вказане, на думку відповідача, свідчить про відсутність протиправних дій по відношенню позивача, у зв'язку з чим він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 у період з 01 вересня 1987 року по 10 вересня 2012 року працювала викладачем по класу скрипки у Чернівецькій дитячій музичній школі №1, яка у 2002 році була перейменована в Чернівецьку музичну школу №1, а в 2010 році - у Комунальну бюджетну установу «Музична школа №1 м. Чернівців».
З 11 вересня 2012 року по дату звернення до суду з цим позовом - 12 лютого 2021 року (згідно відбитку штампу канцелярії суду) позивач перебуває на посаді заступника директора з навчальної роботи Комунальної бюджетної установи «Музична школа №1 м. Чернівців».
Вказані обставини також підтверджуються довідкою №12 від 08 липня 2020 року, виданою Комунальною бюджетною установою «Музична школа №1 м. Чернівців».
Починаючи з 13 квітня 2020 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV при страховому стажі 41 рік 2 місяці 19 днів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач зверталась до відповідача із заявою про виплату їй грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, яка не підлягає оподаткуванню, відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду звернення відповідач листом від 15 січня 2021 року №80-19/П-17/8-2400/21 повідомив позивача про те, що розділом 1 «Освіта» Постанови №909 передбачено виключний перелік посад працівників позашкільних навчальних закладів: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій, інших форм гурткової роботи. Такої посади, як викладач, цим Переліком не передбачено. Разом з тим, відповідно до Примітки 3 Постанови №909 робота за спеціальністю у закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років. Згідно з Переліком закладів, організацій та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397, що діяв до 01 січня 1992 року, право на пенсію за вислугу років мали, зокрема, викладачі середніх музичних шкіл, музичних шкіл-семирічок, шкіл музичних вихованців. З огляду на викладене вище, до страхового стажу на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років враховано періоди роботи викладачем музичної школи з 01 вересня 1987 року по 29 листопада 1988 року, з 01 грудня 1988 року по 31 грудня 1991 року та заступником директора з навчальної роботи з 11 вересня 2012 року по 31 травня 2020 року. При цьому загальний страховий стаж на таких посадах складає 12 років 20 днів. Таким чином, у зв'язку з відсутністю за наявними документами необхідного страхового стажу на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, правових підстав для призначення грошової допомоги згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» немає.
Не погоджуючись з указаною відмовою, ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з матеріалами справи оскаржувана відмова у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, що оформлена листом 15 січня 2021 року №80-19/П-17/8-2400/21, мотивована відсутністю необхідного страхового стажу (30 років) на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому до страхового стажу позивача не зараховано період її роботи на посаді викладача по класу скрипки у музичній школі з 01 січня 1992 року по 10 вересня 2012 року.
Натомість, на думку позивача, вказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки посада викладача в музичній школі, є посадою, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що у свою чергу дає їй право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії.
Отже, спірним є питання зарахування періоду роботи позивача на посаді викладача музичної школи з 01 січня 1992 року по 10 вересня 2012 року до страхового стажу, який дає їй право на отримання при призначенні пенсії грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії.
У зв'язку з цим суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про освіту" від 23 травня 1991 року №1060-XII (чинного до 28 вересня 2017 року) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Згідно зі статтею 29 Закону №1060-XII структура освіти включає, зокрема, позашкільну освіту.
Статтею 4 Закону України "Про позашкільну освіту" від 22 червня 2000 року №1841-III (далі - Закон №1841-III) визначено, що позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
Статтею 12 Закону №1841-III та пунктом 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 06 травня 2001 року №433, передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про освіту" від 05 вересня 2017 року №2145-VIII невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Отже, позашкільна освіта є складовою системи освіти.
Як вбачається із записів трудової книжки і фактично не заперечувалось відповідачем, позивач з 01 вересня 1987 року по 10 вересня 2012 року працювала викладачем по класу скрипки у Чернівецькій дитячій музичній школі №1 (у 2002 році була перейменована в Чернівецьку музичну школу №1, а в 2010 році - у Комунальну бюджетну установу «Музична школа №1 м. Чернівців») а 11 вересня 2012 року по теперішній час - на посаді заступника директора з навчальної роботи Комунальної бюджетної установи «Музична школа №1 м. Чернівців».
Водночас, як зазначено у наведених вище нормах законодавства, музична школа відноситься до закладу позашкільної освіти.
Частиною четвертою статті 21 Закону №1841-III передбачено, що педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Згідно з Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963 (далі - Постанова №963), посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей, інструкторів фізкультури, методистів належать до категорії педагогічних працівників.
Отже, посада викладача відноситься до посад педагогічних працівників.
Положеннями пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Відповідно до пункту 7-1 частини 1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV встановлено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій зумовлене наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах, виходом на пенсію саме з посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також відсутністю у такої особи до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначається Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (далі - Порядок №1191).
Пунктом 2 Порядку №1191 встановлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Відповідно до пункту 4 Порядку №1191 страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктами 5-7 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", станом на день її призначення. Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 (далі - Постанова №909) затверджено Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відповідно якого пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і соціального захисту призначаються після досягнення 55 років за наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 р. не менше 25 років і, зокрема, з 1 квітня 2020 р. по 31 березня 2021 р. - не менше 28 років.
Розділом 1 вказаного вище Переліку визначено, що в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах посадами, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, є: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Разом з цим, Кабінетом Міністрів України дорученням від 06 січня 1995 року №397/21 погоджено поширити на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання Порядок призначення пенсій за вислугу років, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909, без внесення змін до неї, що підтверджується листом Міністерства соціального захисту населення України від 01 лютого 1995 року №01-3/133-02-2.
Вказане свідчить про те, що особа, яка займає посаду викладача в музичній школі, є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, і робота на такій посаді дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ. Отже, стаж роботи особи на посаді викладача повинен зараховуватися до страхового стажу відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, навіть якщо така посада прямо не передбачена Постановою №909.
Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 13 лютого 2019 року у справі №233/4308/17, відповідно до якої викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що викладач позашкільного навчального закладу є педагогічним працівником цього позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем повинен зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні ст. 55 пункту "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення" при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.
Зважаючи на наведені вище положення законодавства, суд вважає, що страховий стаж роботи позивача на посаді викладача музичної школи по класу скрипки у період з 01 січня 1992 року по 10 вересня 2012 року повинен зараховуватись до спеціального страхового стажу на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і який у сукупності з періодами роботи викладача по класу скрипки з 01 вересня 1987 року по 29 листопада 1988 року, з 01 грудня 1988 року по 31 грудня 1991 року та заступника директора з навчальної роботи з 11 вересня 2012 року по 31 травня 2020 року становить більше 30 років, що дає позивачу право на призначення їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсії станом на день призначення пенсії.
Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваної відмови та відзиву на позовну заяву, відповідачем до спеціального страхового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, зараховано лише періоди роботи викладачем музичної школи з 01 вересня 1987 року по 29 листопада 1988 року, з 01 грудня 1988 року по 31 грудня 1991 року та заступником директора з навчальної роботи з 11 вересня 2012 року по 31 травня 2020 року, який в сукупності становить 12 років 20 днів.
Проте ні в оскаржуваній відмові, ні у відзиві на позовну заяву відповідачем не зазначено, у зв'язку з чим позивачу не зараховано період її роботи на посаді викладача музичної школи по класу скрипки у період з 01 січня 1992 року по 10 вересня 2012 року і не наведено обґрунтувань щодо неможливості зарахування такого періоду роботи.
При цьому, суд зауважує, що обставини щодо перебування позивача на зазначеній вище посаді підтверджуються належними доказами (трудовою книжкою позивача та довідкою Комунальною бюджетної установи «Музична школа №1 м. Чернівців» від 08 липня 2012 року №12).
Враховуючи наведені вище норми та висновки, суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача, викладені в оскаржуваній відмові та відзиві на позовну заяву.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте в ході судового розгляду даної справи відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної відмови.
Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача, оформленої листом від 15 січня 2021 року №80-19/П-17/8-2400/21, у призначенні позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, позов у цій частині підлягає задоволенню.
Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача, враховуючи висновок суду про протиправність відмови відповідача, оформленої листом від 15 січня 2021 року №80-19/П-17/8-2400/21, виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до переконання, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю.
Керуючись при вирішенні цієї справи принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України), суд вважає, що позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав, що фактично мало місце в даній ситуації.
Згідно змісту частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача, викладені у відзиві, є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до частин першої, третьої, сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн 00 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, оформлену листом від 15 січня 2021 року №80-19/П-17/8-2400/21, у призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1816 грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 квітня 2021 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області (м. Чернівці, Площа Центральна, 3, 58002).
Суддя О.П. Лелюк