іменем України
01 квітня 2021 року
м. Харків
справа № 627/189/17
провадження № 22ц/818/888/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретаря - Огар І.В.,
імена (найменування) сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області, ОСОБА_2 ,
представники - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 24 вересня 2020 року в складі судді Вовк Л.В.,
В березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Краснокутська РДА), ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, розпорядження, договору оренди землі та державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акту на право постійного користування землею, серія Б, номер 074721 від 15 грудня 1992 року, він є постійним користувачем земельних ділянок на території Качалівської, Китченківської та Костантинівських сільських рад Краснокутського району Харківської області.
Частину загальної земельної ділянки, що перебуває у його користуванні, було сформовано в окрему земельну ділянку та присвоєно їй кадастровий номер 6323582200:02:001:0588 й передано в оренду на 49 років ОСОБА_2 (далі - земельна ділянка 6323582200:02:001:0588).
Між тим, його право постійного користування земельними ділянками не припинялося, він не давав відповідної згоди на вилучення з його користування земельної ділянки та надання ОСОБА_5 дозволу, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або на передачу її в оренду.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсними розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації від 17 серпня 2011 року № 243 в частині надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,4112 га на території Китченківської сільської ради Краснокутського району Харківської області; наказу ГУ Держземагенства від 06 лютого 2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду» в частині надання в оренду земельної ділянки 6323582200:02:001:0588 ОСОБА_2 ; договір землі від 16 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ГУ Держземагенства; державну реєстрацію права оренди землі, зареєстрованого за ОСОБА_2 на підставі вказаного договору оренди землі від 16 березня 2015 року, номер запису про інше речове право 9052528, дата державної реєстрації 16 березня 2015 року.
25 квітня 2017 року ОСОБА_2 , подав заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заперечення мотивовані тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що йому передана в постійне користування земельна ділянка площею 2,4112 га ріллі, розташована за межами населених пунктів на території Китченківської сільської ради Краснокутського району Харківської області (кадастровий номер 6323582200:02:001:0588).
20 листопада 2017 року ОСОБА_6 - представник ГУ Держгеокадастру подав заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заперечення мотивовані недоведеністю позовних вимог та відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердженн позовних вимог.
Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 11 травня 2018 року, залищшеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент видачі спірного розпорядження Краснокутської РДА від 17 серпня 2011 року № 243 про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою земельна ділянка не була сформована та внесена до бази даних Державного земельного кадастру Національної Кадастрової Системи (НКС), відносилась до земель державного фонду та у встановленому законодавством порядку у користування позивача не надавалась.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанцуії ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 11 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що права позивача на користування земельними ділянками, які зазначені у додатках № 1 та № 2 до державного акту Б № 0747221, виданого 15 грудня 1992 року, не виникли, у тому числі у зв'язку з тим, що рішення про надання цих земельних ділянок прийняті пізніше ніж видано зазначений державний акт.
Разом з тим, відмовляючи у позові ОСОБА_1 з підстав відсутності права на користування земельною ділянкою, яка зазначена у додатку № 3, з підстав відсутності права користування земельною ділянкою в порушення положень статті 263 ЦПК України доказам, наявним у справі на підтвердження цієї частини позовних вимог оцінки не надали та не встановили на підставі належних доказів (у тому числі шляхом призначення землевпорядної експертизи за клопотанням заінтересованих сторін у справі) чи перетинаються земельна ділянка плошею 7,2688 га, яка зазначена у державному акті ЯК193364 від 30 жовтня 2012 року, виданому ОСОБА_1 за кадастровим номером 6323582200:02:001:0552, та земельна ділянка, надана ОСОБА_2 за кадастровим номером 6323582200:02:001:0588, площею 2,4112 га; чи відповідає державний акт, виданий ОСОБА_1 , змісту рішення про надання цієї земельної ділянки; чи була ця земельна ділянка вільна на час надання її ОСОБА_2 (у випадку перетину меж земельних ділянок або накладення земельних ділянок одна на одну).
Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 24 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивача на користування земельними ділянками, які зазначені в додатках № 1 та № 2 до Державного акту серії Б № 074721, виданого 15 грудня 1992 року, не виникли, в тому числі у зв'язку з тим, що рішення про надання цих земельних ділянок прийняті пізніше ніж видано зазначений державний акт. Одна частина земельної ділянки площею 2,4112 га не була позивачем належним чином оформлена та в установленому порядку зареєстрована, отже ГУ Держкадастру мало право передати цю земельну ділянку в оренду на 49 років ОСОБА_2 . Проведеною під час розгляду справи експертизою не було встановлено існування накладення земельної ділянки із кадастровим номером 6323582200:02:001:0588 на земельну ділянку з кадастрвим номером 6323582200:02:001:0552.
29 жовтня 2020 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 з 1992 року обробляв земелні ділянки, у тому числі земельну ділянку, яка зазначена у додатку № 3, сплачував земельний податок і мав намір приватизувати, зокрема спірну земельну ділянку в порядку, передбаченому законом. Отже, рішенням суду першої інстанції порушується право позивача мирно володіти своїм майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
10 березня 2021 року Репета Ганна Вікторівна - представник ГУ Держгеокадастру подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області, ОСОБА_2 рішення суду першої інстацнії не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право постійного користування землею Б № 074721, зареєстрованого 15 грудня 1992 року за номером № 29, на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області (в межах населеного пункту) надано у постійне користування земельну ділянку площею 1, 56 га з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства.
Рішенням Краснокутської районної Ради народних депутатів Харківської області від 25 листопада 1993 року ОСОБА_1 додатково було надано у постійне користування земельну ділянку площею 28,39 га, яка розташована на території Костянтинівської селищної ради (додаток № 2 до вказаного державного акта).
Іншим рішенням Краснокутської районної Ради народних депутатів Харківської області від 25 листопада 1993 року ОСОБА_1 додатково було надано у постійне користування земельну ділянку площею 4,86 га, яка розташована на території Китченківської сільської ради (додаток № 3 до державного акту.
На підставі заяви ОСОБА_2 , згідно з розпорядженням Краснокутської районної державної адміністрації від 17 серпня 2011 року № 243, в редакції зі змінами, внесеними розпорядженням від 06 червня 2012 року № 192, ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтованою загальною площею 185,4426 га, в тому числі 152,9053 га ріллі за межами населених пунктів на території Костянтинівської селищної ради та 32,5373 га ріллі на території Китченківської сільської ради Краснокутського району Харківської області, та дозвіл на виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для подальшого надання земельних ділянок в оренду із земель запасу сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.
В подальшому наказом ГУ Держгеокадастру від 06 лютого 2015 року № 235-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_2 , надано останньому в оренду земельні ділянки, розташовані за межами населеного пункту на території Китченківської сільської ради Краснокутського району Харківської області, в тому числі 2,4112 га з кадастровим номером 6323582200:02:001:0588, за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, яка є спірною.
16 березня 2015 року між ГУ Держгеокадастру (орендодавцем) та ОСОБА_2 (орендарем) укладений договір оренди землі, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 6323582200:02:001:0588, площею 2,4112 га, землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля), на строк 49 років.
Із листа відділу Держгеокадастру у Краснокутському районі Харківської області № с-51/0-36/6-16 від 11 березня 2016 року вбачається, що земельна ділянка 6323582200:02:001:0588, площею 2,4112 га, що перебуває в оренді у ОСОБА_2 та знаходиться на території Китченківської сільської ради Краснокутського району Харківської області, є частиною земельної ділянки, що перебуває в користуванні ОСОБА_1 згідно з додатком № 3 до державного акта на право користування землею Б № 074721.
Відповідно до частини першої статті 22 Земельного Кодексу України 1990 року, який діяв на час прийняття рішень уповноваженого органу про надання позивачу земельних ділянок право постійного користування земельною ділянкою, право власності на землю або право тимчасового користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Частиною першою статті 23 цього ж Кодексу, передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Порядок передачі земельних ділянок у постійне користування визначався статтею 19 ЗК України, якою, зокрема передбачено було надання земельних ділянок за проектами відведення цих ділянок, розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснювали державні та інші землевпорядні організації. Громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, повинні були звернутись з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки.
До клопотання повинно було бути надано копію генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обґрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідку про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали.
У заяві громадянина про надання земельної ділянки мало бути вказано бажані її розмір і місце розташування, мета використання.
Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядала клопотання (заяву) у строк не більше місяця, надавала дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляла про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.
Проект відведення земельної ділянки погоджувався з власником землі або землекористувачем та подавався до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядала його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймала рішення про надання земель.
Якщо надання земельної ділянки провадилось районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подавала до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.
На виконання цих положень законодавства Державним комітетом України по земельних ресурсах наказом № 28 від 15 квітня 1993 року затверджено Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), пункт 1.3 якої передбачав якщо земельна ділянка, що передається у власність або надається у постійне користування, розташована на території кількох місцевих Рад народних депутатів, державні акти на право власності на землю і право постійного користування землею видаються окремо на території кожної Ради народних депутатів.
Отже, за положеннями діючого на час прийняття рішень про надання позивачу земельних ділянок, зазначених у державному акті № 074721 від 15 грудня 1992 року та додатках до нього у постійне користування, з огляду на те, що, як встановлено судом першої інстанції, ці земельні ділянки знаходяться на території різних сільських Рад (Китченківської сільської ради та Костянтинівської селищної ради) на кожну земельну ділянку необхідно було отримати окремий державний акт у порядку, передбаченому статтею 19 ЗК України.
Отже, суд першої інстанції відповідно до норм діючого на той час законодавства та на підставі наданих сторонами доказів дійшов обґрунтованого висновку, що права позивача на користування земельними ділянками, які зазначені у додатках № 1 та № 2 до державного акту Б № 0747221, виданого 15 грудня 1992 року, не виникли, у тому числі у зв'язку з тим, що рішення про надання цих земельних ділянок прийняті пізніше ніж видано зазначений державний акт.
Разом з тим, що стосується земельної ділянки у додатку № 3 до цього державного акту, слід зазначити таке.
01 січня 2002 року набрав чинності Земельний Кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ.
Відповідно до частини другої статті 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.
Згідно з частиною другою статті 123 Земельного Кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Саме у такому порядку повинен був отримати земельну ділянку відповідач.
Встановлено, що ОСОБА_1 набув право користування земельною ділянкою площею 1, 56 га на території Качалівської сільської ради згідно з державним актом Б № 0747221. При цьому також встановлено, що земельна ділянка площею 5 га, яка зазначена у додатку № 3 до державного акту Б № 0747221, перебуває у складі земельної ділянки площею 7,2688 га, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності відповідно до державного акту ЯК193364 від 30 жовтня 2012 року та знаходиться на території Китченківської сільської ради Краснокутського району Харьківської області за кадастровим номером 6323582200:02:001:0552.
Саме на території цієї сільської Ради знаходиться земельна ділянка кадастровий номер 6323582200:02:001:0588, площею 2,4112 га, яка передана ОСОБА_7 .
Під час розгляду справи судом першої інстанції була призначена судова земельно-технічна експертиза, за висновком якої № 3774, складеним 13 травня 2020 року старшим судовим експертом ОСОБА_8 . Харківського науково-дослідного інситутуту судових експекртиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса, встановити існування накладення земельної ділянки із кадастровим номером 6323582200:02:001:0588, що була передана в оренду ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі б/н від 16 березня 2015 року, та земельної ділянки, належної ОСОБА_1 на підставі права постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування землею серія Б № 074721 від 15 грудня 1992 року з додатками, виданими на підставі рішення ХП сесії ХХ1 скликання Китченківської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 29 грудня 1992 року, за координатами поворотних точок меж цих земельних ділянок відповідно до даних документації із землеустрою та інформації про ці земельні ділянки, яка міститься в Державному земельному кадастрі, не надається можливим за відсутності каталогів координат кутів спірних земельних ділянок у єдиній системі координат.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованоо висновку про відмову в позові.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - предстсвника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 24 версня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 02 квітня 2021 року.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді І.В.Бурлака
О.М.Хорошевський