Номер провадження 22-ц/821/514/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №691/706/20 Категорія: 304090000 Подорога Л. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
23 березня 2021 року Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач)
Суддів Бородійчука В.Г., Єльцова В.О.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - Акціонерне товариство Комерційний банк « ПриватБанк»
розглянувши в м. Черкаси у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 01 лютого 2021 року, постановленн під головуванням судді Подороги Л.В. у Городищенському районному суді Черкаської області 01.02.2021 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
06 липня 2020 року позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ « ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 09. 11.2007 року.
Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
У позовній заяві банк посилається, що на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а відповідачу ОСОБА_1 надано у користування кредитну картку.
Також у позовній заяві вказано, що у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 21 600 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.3.2, п. 3.3. договору, на підставі яких відповідач ОСОБА_1 при укладанні договору, дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою банку.
Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а відповідач в процесі користування кредитним рахунком не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості. Тому відповідач ОСОБА_1 у зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором має заборгованість станом на 12.04.2020 у сумі 46951 грн. 16 коп., з яких 22 566 грн. 18 коп. заборгованість за тілом кредиту, 8110 грн. 84 коп. - за відсотками за користування кредитом, 13562 грн. 18 коп. - нарахована пеня, 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина), 2211 грн. 96 коп. - штраф (відсоткова складова).
Представник банку просить стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість в сумі 46 951 грн. 16 коп.
Заочним рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 01 лютого 2021 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», заборгованість за кредитним договором б/н від 09.11.2007 року у розмірі 22566 (двадцять дві тисяч п?ятсот шістдесят шість) грн. 18 коп. та судові витрати в сумі 1010 (одна тисяча десять) грн. 28 коп. В іншій частині позову - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» оскаржує рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу 16.02.2021 року через суд першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржником зазначається, що з ухваленим рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується в частині відмови у задоволенні позовних вимог, вважає, що рішення в цій частині прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Представник банку вказує, що, відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості з відсотків, суд першої інстанції зазначив, що у заяві позичальника процентна ставка не зазначена, а Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті, що містяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору між сторонами шляхом підписання заяви - анкети. Банк не погоджується із таким висновком районного суду, вважає, що суд незаконно відмовлено у стягненні процентів, оскільки суд не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, не дослідив надані позивачем докази.
Відповідач ОСОБА_1 , користуючись кредитними коштами, та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Тому відсутність підпису відповідача ОСОБА_1 на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово, та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.
У скарзі представник банку посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 користувався коштами, погашав заборгованість, тому приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг, погоджувався із розміром боргу, в т. ч. із нарахованими відсотками та неустойкою.
Із копії анкети-заяви чітко вбачається, що відповідач ОСОБА_1 висловив згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифам становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифам банку, які були надані йому у письмовому вигляді. Тому на переконання скаржника, відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати процентів та штрафу.
Представник банку у скарзі вказує, що відповідачем ОСОБА_1 разом із анкетою - заявою 09.11. 2007 року було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки « Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку. Тобто сторони погодили умови кредитування, про що свідчить підписана відповідачем анкета-заява про надання кредиту, довідка про умови кредитування.
Скаржником в скарзі зазначається, що із виписки чітко прослідковується, що відповідач ОСОБА_1 користувався грошима, отримував кошти через банкомати, розплачувався за товар у магазині, а отже, й отримав кредитну картку, без якої такі операції неможливі.
На підтвердження позовних вимог позивачем до апеляційної скарги додано довідку про умови кредитування. Скаржник вказує, що дана довідка про умови кредитування надавалася до суду першої інстанції, але залишена поза увагою судом. Представник банку посилається у скарзі на те, що суд першої інстанції, встановивши правомірність позовних вимог позивача, пославшись на недоведеність розміру позовних вимог, формально підійшов до вирішення спору, фактично самоусунувшись від належного розгляду справи.
На переконання скаржника районний суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти банку у стягненні відсотків по кредиту.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати заочне рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 01 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги банку в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з відповідача судові витрати.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив.
Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
В апеляційній скарзі, особа, яка подає апеляційну скаргу, просить викликати представника банку у судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи.
Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання про розгляд справи з участю сторін, та виклику представника позивача для надання пояснення, оскільки банком подавалась клопотання суду першої інстанції про розгляд справи без участі представника позивача, та зазначалось у даному клопотанні ( а. с. 49), що банк підтримує повністю позовні вимоги, необхідні докази є в матеріалах справи, а клопотання за заяви з боку АТ КБ «Приватбанк» відсутні, позивач не заперечує проти заочного розгляду справи судом.
За встановлених судом обставин, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення клопотання про участь представника банку у судовому засіданні та надання ним пояснень, тому дійшла висновку про розгляд справу у порядку письмового провадження без участі сторін на підставі наявних у справі доказів згідно вимог цивільно - процесуального закону.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи та обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону.
Задовольняючи частково позовні вимог банку про стягнення заборгованості в частині стягнення заборгованості у розмірі 22 566 грн. 18 коп., суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять підтвердження про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, а також домовленості сторін у анкеті-заяві про сплату відсотків за користування кредитом, неустойку (штраф, пенею), а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. При цьому, суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Відмовляючи також у стягненні заборгованості за простроченими відсотками, суд першої інстанції виходив з того, що погоджений сторонами договору розмір процентів міститься у довідці про умовами кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та складає 1,9 % на місяць, а позивачем надано розрахунок заборгованості процентів, у якому вказано процентну ставку 22,8 %, 30 %, 34,8 %, 43,2 % річних, що не узгоджується з погодженою сторонами договору процентною ставкою.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивачем не надано суду розрахунку процентної ставки в розмірі 1,9 % на місяць, то суд не приймає наданий інший (невірний) розрахунок процентної ставки, тому в цій частині відмовляє у задоволенні позову.
Районний суд послався на те, що довідкою про умови кредитування не передбачено нарахування і сплату пені та штрафів, а тому суд дійшов висновку також про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не повністю відповідають обставинам справи та вимогам закону, так як судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме: заборгованості по тілу кредиту, заборгованості за відсотками нарахованими за прострочений кредит, пені, а також штрафу (фіксованої та процентної складової).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 09.11.2007 року ОСОБА_1 звернувся АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 09.11.2007 року.
Відповідач ОСОБА_1 при підписанні анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ ПриватБанку б/н, згідно якої він погодився з тим, що вказана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, складають між відповідачем ОСОБА_1 та банком договір надання банківських послуг, ознайомився з вищевказаними умовами, що підтверджується його підписом у заяві ( а. с. 7).
Своїм підписом відповідач ОСОБА_1 надав згоду, що анкета - заява з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» у «ПриватБанк» та «Тарифами Банку», розміщеними на сайті банку, складають договір, укладений між ним та АТ КБ «ПриватБанк», згідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок.
На підтвердження вимог про стягнення заборгованості, представником банку були надані розрахунки заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 09.11.2007 року, зокрема, із останнього розрахунку станом на 12.04.2020 року заборгованість становить: суму 46951 грн. 16 коп., з яких 22 566 грн. 18 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 8110 грн. 84 коп. - за відсотками за користування кредитом, 13562 грн. 18 коп. - нарахована пеня, 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина), 2211 грн. 96 коп. - штраф (відсоткова складова) ( а. с. 9 - 23).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти згідно ч. 1 статті 1048 ЦК України.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним відповідно до ст. 1055 ЦК України.
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як вбачається із заяви позичальника, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, нараховану пеню, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09 листопада 2007 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: тип кредитної лінії, пільговий період, базова відсоткова ставка за користування кредитом; розмір та строк внесення щомісячних платежів; розмір комісії за зняття готівки та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Також колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати, що умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду не можуть бути прийняті судом, як належний та допустимий доказ по справі, оскільки відсутні будь-які підтвердження, що дана довідка стосується заяви б/н від 09.11.2007 року.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині щодо вимог банку про задоволення позовних вимог та стягнення відсотків, є безпідставними, спростовуються висновками суду та вимогами закону, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила
надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин 09.11.2007 року до моменту звернення до суду із вказаним позовом 06.07.2020 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь банку заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, пені та штрафів (фіксована та процентна складова).
Доводи апеляційної скарги щодо задоволення вимог банку та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про повне задоволення вимог банку є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження належними доказами, тому не підлягають задоволенню в частині вимог щодо стягнення нарахованих відсотків за прострочений кредит, пені та штрафів.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов?язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН вказано, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів апеляційного суду вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому суд першої інстанції в цій частині вимог банку прийшов до обґрунтованого висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, що і було зазначено судом першої інстанції.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з?ясування змісту кредитного договору.
Разом з тим, укладений між сторонами кредитний договір від 09 листопада 2007 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою.
З врахуванням наведеного, усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Отже, звертаючись до суду з позовом, «ПриватБанк» довів факт отримання кредитної карти ОСОБА_1 користування нею, також банк довів право на стягнення поточного тіла кредиту, однак в силу відсутності боргу у вказаний позивачем період, що підтверджено випискою по рахунку відповідача, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту, яка відсутня, так як банком вказана прострочене тіло кредиту згідно даних розрахунків банку .
Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, посилання представника банку, що суд апеляційної інстанції не вправі виходити за межі доводів апеляційної скарги не знаходять свого відображення у відповідності до норм чинного законодавства.
Як вказувалось вище апеляційним судом, згідно даних розрахунку заборгованості - заборгованість за поточним тілом кредиту відповідача становить - 0,00 грн., а у вказаних Умовах правилах надання банківських послуг та в анкеті-заяві відсутнє поняття «прострочене тіло», на що суд першої інстанції належної уваги не звернув, не надав правової оцінки даному факту, що призвело до порушення норм процесуального та матеріального права та безпідставного стягнення заборгованості в цій частині вимог банку.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 720/1394/19 (№ 61-8855св20).
Враховуючи те, що колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку щодо відсутності заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за тілом кредиту, то у банку відсутнє право на стягнення заборгованості за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
Інші доводи апеляційної скарги не містять доказів, які б слугували підставою для задоволення вимог апеляційної скарги та вимог банку щодо повного задоволення позовних вимог банку та стягнення всієї суми заборгованості, яку визначив позивач, пред'являючи позов до відповідача.
Доводи апеляційної скарги скаржника фактично зводяться до посилань про доведеність пред'явлених позовних вимог та незаконність відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором № б/н від 09 листопада 2007 року, але не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та наданих банком доказах, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом в повному обсязі.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам закону, висновки суду щодо часткового задоволення позову не відповідають вимогам закону, судом допущено порушення та неправильне застосуванням норм матеріального права в частині стягнення простроченого тіла кредиту, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду, та скасування рішення суду в частині задоволення вимог позивача частково про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» простроченого тіла кредиту в розмірі 22566 грн 18 коп., з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні даної вимоги щодо стягнення заборгованості за прострочене тіло кредиту у зв'язку з вищевикладеним обґрунтуванням апеляційного суду. В іншій частині рішення суду щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог залишити без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції змінено апеляційним судом, скасовано в частині щодо часткового задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» та відмовлено у задоволенні вимог банку, то судові витрати за сплату судового збору в суді першої та апеляційної інстанції не підлягають стягненню апеляційним судом на користь банку з відповідача. Отже, судові витрати банку покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.
Заочне рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 01 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінити, скасувати в частині задоволення вимог про стягнення простроченого тіла кредиту у розмірі 22566 грн 18 коп., та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині про стягнення простроченого тіла кредиту у розмірі 22566 грн 18 коп.
В іншій частині рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог банку залишити без змін.
Судові витрати за сплату судового збору залишити за позивачем.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 01.04. 2021 року.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді В.Г. Бородійчук
В.О. Єльцов