Номер провадження 22-ц/821/607/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/9171/19 Категорія: Скляренко В. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Бондаренко С. І.
01 квітня 2021 року : Черкаський апеляційний суд в складі:
суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Гончар Н.І.
за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2021 року, ухвалене в складі судді Скляренко В.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, -
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом позбавлення права користування квартирою.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є одноосібним власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири № 3042 від 31 липня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А.
Відповідно до довідки № 1074 про склад сім'ї, виданої 09 серпня 2014 року КП Служба утримання будинків «Митниця», в даній квартирі зареєстровані колишній чоловік позивача - відповідач ОСОБА_1 та їх спільна дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однак, незважаючи на реєстрацію за вказаною адресою, відповідач фактично там не проживає з 18 березня 2017 року по теперішній час, а проживає за адресою: АДРЕСА_2 , Ѕ частина якого належить йому на праві власності.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 05 листопада 2019 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням в селі Степанки.
На підтвердження факту не проживання відповідача в належній позивачу квартирі складено головою ОСББ «Героїв Дніпра 63» за участі сусідів акт «Про не проживання особи за місцем реєстрації».
Фактична адреса проживання відповідача: с. Степанки Черкаського району вказана в рішенні Черкаського районного суду Черкаської області від 26 липня 2019 року у справі № 707/1437/19 про розірвання між сторонами шлюбу.
Таким чином, відповідач вже тривалий час не проживає у належній позивачу квартирі та не являється членом її сім'ї, проте через факт його реєстрації у вказаній квартирі в останньої виникають проблеми зі сплатою надмірного розміру комунальних послуг, а також цей факт сприяє та провокує відповідача на безпідставне несанкціоноване його проникнення у будь-який час до спірної квартири. Численні спроби та фактичні проникнення відповідачем до квартири призводять до моральних страждань та розладу здоров'я позивача, а також здоров'я дітей.
На підставі викладеного ОСОБА_2 ) просила суд усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом позбавлення ОСОБА_1 права користування вказаною квартирою.
17 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення (т. 1 а.с. 148).
Зустрічні вимоги обґрунтував тим, що спірну квартиру АДРЕСА_3 ним придбано 18 липня 2005 року перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_6 , за кошти надані у кредит Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву. Після придбання квартири ОСОБА_1 постійно в ній проживав та був у зареєстрований за вказаною адресою. Дана квартира належала їм на праві спільної власності в рівних частках, тобто по 1/2 частині.
З ОСОБА_2 він став проживати однією сім'єю з липня 2010 року, а 23 липня 2013 року між ними був зареєстрований шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дочка ОСОБА_7 .
З липня 2010 року ОСОБА_1 проживав з ОСОБА_2 у квартирі її матері, а у 2013 році вони переїхали в квартиру АДРЕСА_1 .
31 липня 2014 року на прохання ОСОБА_2 вони викупили у колишньої дружини ОСОБА_1 її половину вищевказаної квартири, а свою частину він переписав на дружину. Вказаний договір було оформлено таким чином, що нібито ОСОБА_2 викупила в нього та його колишньої дружини квартиру за особисті кошти. Вказані дії позивач пояснювала тим, що це необхідно для того, щоб в подальшому ніхто не міг претендувати на їхню квартиру.
У березні 2017 року ОСОБА_1 через скрутне фінансове становище їх сім'ї змушений був виїхати на заробітки до Польщі, а коли у вересні 2017 року повернувся, то потрапити до квартири уже не зміг, так як позивач змінила замки на вхідних дверях і заборонила йому туди заходити та проживати. З приводу таких неправомірних дій позивачки, він змушений був звертатись до правоохоронних органів. Також вказує, що з вересня 2017 року через неправомірні дії позивача, він змушений винаймати кімнату в м. Черкаси, а твердження ОСОБА_2 про те, що він проживає у власному будинку в с. Степанки не відповідають дійсності, оскільки Ѕ частини цього будинку, яку він успадкував від своєї матері, непридатна до проживання. Даний будинок потребує капітального ремонту, оскільки там відсутнє опалення та водопровід.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 незаконно перешкоджає йому у користуванні квартирою ОСОБА_1 просив суд вселити його до квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні вказаною квартирою шляхом передачі ключів від неї.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 лютого 2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод користування житловим приміщенням шляхом вселення прийнято до провадження та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом позбавлення права користування квартирою.( т.1 а.с. 208).
13 липня 2020 року ОСОБА_2 до суду подано уточнення до позовної заяви, в якому вона просить визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 31 липня 2014 року одним із продавців є відповідач ОСОБА_1 , який за умовами договору отримав за продану квартиру грошові кошти, а тому відповідач, продавши квартиру та отримавши за неї грошові кошти від позивача є таким, що втратив право власності та користування жилим приміщенням.
Також відповідач не є членом її сім'ї, як власника квартири, а тому міг би мати право проживати чи бути зареєстрованим в даному житлі на законних підставах лише за згодою власника та укладеним між ними письмовим договором найму жилого приміщення.(т.1 а.с. 242).
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням задоволено.
Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги по первісному позову суд виходив з того, що ОСОБА_1 не є членом сім'ї ОСОБА_2 , з нею не проживає та не веде спільного господарства, договір найму на проживання у спірній квартирі між сторонами не укладався, а тому підстави для збереження за ним житлового приміщення відсутні.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд послався на те, що ОСОБА_1 втрачено право на користування спірною квартирою.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. та задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє його права користування займаним приміщенням. У спірній квартирі він постійно проживав з ОСОБА_2 з 2013 року та зареєстрований там, іншого придатного для проживання житла не має. Суд першої інстанції не придав значення тому факту, що квартира здається в оренду, позивач за первісним позовом там не проживає. Несплата комунальних послуг пояснюється тим, що його не допускають до проживання у квартирі. Апелянт не погоджується з позицією суду при обґрунтуванні інтересів сторін у спорі щодо посилання на факт знаходження у його власності частини будинку, оскільки даний будинок для проживання непридатний, фінансових можливостей його відремонтувати він не має, оскільки є інвалідом і отримує мізерну пенсію, а тому змушений винаймати житло.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечила проти задоволення апеляційної скарга зазначивши, що враховуючи те, що ОСОБА_1 не є членом сім'ї ОСОБА_2 , спільно з нею не проживає та не веде спільного господарства, договір найму на проживання у спірній квартирі між сторонами не укладався, а також враховуючи, що інтереси позивачки за основним позовом, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім'ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, підстави збереження за ним жилого приміщення відсутні, суд прийшов до законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову. Апелянт не довів, в чому саме полягає незаконність та необґрунтованість рішення суду. За наведених підстав ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 липня 2013 року.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 26 липня 2019 року шлюб між ними розірваний (т. 1 а.с. 14-15).
З копії свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_2 20 листопада 2019 року одружилася з ОСОБА_9 та змінила прізвище на « ОСОБА_2 » (т.1а.с.92).
З наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу квартири від 31 липня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 3042, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 продали та передали у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , яка сплатила за неї обумовлену грошову суму (т.1 а.с.5).
Відповідно до п. 14 вказаного договору купівлі-продажу квартири, чоловік покупця надав свою згоду на набуття нею вказаної квартири в особисту приватну власність у заяві, справжність підпису на якій, засвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. 31 липня 2014 року за реєстровим № 3041.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 липня 2014 року вказана квартира зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 , таким чином вона є її одноосібним власником (т.1 а.с. 7).
З довідки № 1074 про склад сім'ї, виданої 09 серпня 2014 року КП Служба утримання будинків «Митниця» ОСОБА_2 вбачається, що у вказаній квартирі зареєстровані: її чоловік - ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_4 (т.1 а.с. 8).
Факт реєстрації ОСОБА_1 у вказаній квартирі також підтверджується довідкою відділу реєстрації місця проживання Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради від 27 листопада 2019 року (т.1 а.с. 25).
Як вбачається з акту про проживання особи за місцем реєстрації від 17 лютого 2020 року, складеного головою правління ОСББ «Героїв Дніпра 63» Кобилінською О.С. та засвідчено сусідами ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , за адресою: квартира АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 фактично не проживає з 18 березня 2017 року по теперішній час (т.1 а.с. 195).
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
При цьому необхідно звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року, і він не відображає усіх реалій сьогодення. Цивільний кодекс України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Можна зробити висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
При порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України можна зробити такі висновки:
У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім'ї власника.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону.
Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім'ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.
Тому, і їх права, у тому числі й житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
Такі висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17, яка обґрунтовано врахована судом першої інстанції під час розгляду даної справи.
ОСОБА_1 з 9 вересня 2009 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 як співвласник вказаної квартири, що підтверджується довідкою Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради (т.1 а.с.25), кредитною угодою №20 від 18 липня 2005 року (т.1 а.с.110-112) та договором іпотеки від 31 липня 2008 року (т.1 а.с.114-118).
За змістом статті 317 ЦК України власність складається з обов'язкових трьох елементів: права власності, користування та розпорядження.
Відповідно до укладеного договору купівлі-продажу квартири від 31 липня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 3042, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 продали та передали у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , яка сплатила за неї обумовлену грошову суму (т.1 а.с.5).
Вказані обставини свідчать про те, що відповідач ОСОБА_1 вселявся в квартиру АДРЕСА_1 без згоди ОСОБА_2 , а уклавши вище зазначений договір купівлі-продажу направлений на відчуження квартири, вчинив юридично значимі дії які свідчать про перехід від нього до ОСОБА_2 всіх складових права власності, в тому числі й права користування.
Окрім цього, відповідач ОСОБА_1 з 18 березня 2017 року за адресою АДРЕСА_1 не проживає, що підтверджується актом про проживання особи за місцем реєстрації (т.1 а.с.195), позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_15 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зареєстрованою 28 вересня 2018 року в якій позивач зазначає місце свого проживання АДРЕСА_2 (т.1 а.с.9-10), рекомендованим повідомленням про вручення повістки ОСОБА_1 (т.1 а.с.99), заявами по суті справи де ОСОБА_1 зазначає адресу АДРЕСА_2, листом служби у справах дітей Черкаської міської ради від 21 січня 2020 року №374 в якому зазначено, що ОСОБА_1 мешкає за адресою АДРЕСА_2 (т.2 а.с.8).
При цьому ОСОБА_1 посилаючись на те, що з вересня 2017 року йому вчинюються перешкоди в користуванні спірним житлом, до суду з зустрічним позовом звернувся лише в лютому 2020 року, і після того, як ОСОБА_2 пред'явила позовні вимоги до нього.
Вказані докази спростовують доводи відповідача, про те, що він не проживає в будинку за адресою АДРЕСА_2 , частка якого належить йому на праві власності, із-за його непридатності.
Також не може бути визнано справедливим той факт, що отримавши від позивача за первісним позовом розрахунок за продаж своєї частки квартири на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2014 року, відповідач за первісним позовом намагається перекласти свої житлові проблеми на позивача, а відтак, навіть при наявності доведення факту поганого стану будинку, судом першої інстанції було вірно зазначено, що відповідач міг облаштувати належне йому на праві власності житло.
Розпорядження власником своїм майном є одним із складових права власності (ст. 317 ЦК України), тому використання зазначеного права не є неправомірним до того часу поки воно не завдає шкоду охоронюваним законом правам та інтересам.
Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 20 січня 2021 року по справі №156/60/19, від 20 січня 2021 року по справі №570/3077/18, від 20 січня 2021 року по справі №214/3899/17 є помилковим, оскільки фактичні обставини у вищезазначених справах не є однаковими із фактичними обставинами даної цивільної справи.
За таких обставин, суд першої інстанції вірно врахувавши вимоги пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, та факти того, що позивач з відповідачем не проживають і не ведуть спільного господарства, договір найму на проживання в спірній квартирі з позивачем не укладався та інтереси позивача, як власника та користувача житла, перевищують інтереси колишнього члена сім'ї, у якого припинились правові підстави користуватись чужим майном і підстави для збереження за ним жилого приміщення, прийшов до вірного висновку про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного, а відтак, апеляційний суд, не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 374, 375,381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови виготовлений 1 квітня 2021 року.
Судді