30 березня 2021 року
м. Рівне
Справа № 570/6016/19
Провадження № 22-ц/4815/346/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Ковальчук Н. М.
суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванюка Ігоря Васильовича на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 листопада 2020 року у складі судді Красовського О. О., постановлене в м. Рівне об 11 годині 42 хвилин, повний текст рішення складено 23 листопада 2020 року,,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що була держателем картки «Універсальна» № НОМЕР_1 (термін дії до вересня 2018 року), на яку відкрито картковий рахунок № НОМЕР_2 , а також користувалася Інтернет-рахунком № НОМЕР_3 , що був відкритий на її ім'я за допомогою послуги Інтернет-картка, на яких знаходилися власні кошти позивачки: 27 016,28 грн. та 1 840,66 грн. Однак у січні 2015 року рахунки були заблоковані ПАТ КБ «ПриватБанк», чим обмежено її право користуватися власними грошима та, відповідно, банківськими послугами. Зазначає, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року та постановою Верховного Суду від 16.08.2019 року, у справі № 569/1697/16-ц, її позов до ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково: зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 грошовими коштами, що знаходяться на її гривневому картковому рахунку № НОМЕР_2 (пластикова картка «Універсальна» № НОМЕР_1 ) в межах залишку 27 016,28 грн. та грошовими коштами, що знаходяться на її гривневому рахунку № НОМЕР_3 (Інтернет-картка) в межах залишку 1 840,66 грн., шляхом негайного розблокування зазначених карткових рахунків. В порядку ч. 1 ст. 1075 ЦК України відповідачу 30.09.2019 року було направлено заяву про розірвання Договорів банківського рахунку та з вимогою про перерахунок коштів на реквізити, які долучались до заяви. Банк перерахував кошти, які були заблоковані, на карту НОМЕР_4 , які в подальшому були отримані позивачкою. Оскільки Банк безпідставно утримував кошти позивачки з січня 2015 року до 30 жовтня 2019 року, тобто, фактично 4 роки та 10 місяців, то вона має право на отримання втрат внаслідок інфляції за період з 01.01.2015 по 30.10.2019 року в сумі 31 536, 76 гривень та 3% річних за період з 30.10.2016 по 30.10.2019 року в сумі 2 597 гривень. Просила стягнути на свою користь вказані суми, а також судові витрати та витрати на правову допомогу.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 18 листопада 2020 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване відсутністю належних і достовірних доказів на підтвердження неможливості користування позивачкою своїми картковими рахунками з вини Банку, а тому відсутні підстави для застосування положень закону про відповідальність за порушення виконання договору банківського рахунка.
Вважаючи рішення суду в частині задоволених позовних вимог незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_1 - адвокат Іванюк Ігор Васильович оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує, що місцевий суд залишив поза увагою ту обставину, що на момент винесення постанови Верховним Судом від 16.08.2019 року кошти на рахунках були ще заблоковані, а тому посилання на те, що розблокування рахунків відбулося після звернення позивачки до виконавчої служби, а таке відбулося у березні 2018 року, не заслуговують на увагу. Додає, що стороні відповідача було достеменно відомо про те, що рішення суду у справі № 569/1697/16-ц не виконане, оскільки 16.10.2019 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Мурихіним С. В. при примусовому виконання виконавчого листа № 569/1697/16-ц, виданого 31.05.2017 року, винесено постанову про накладення штрафу на боржника ПАТ КБ «ПриватБанк» у зв'язку з невиконанням рішення суду без поважних причин у розмірі 10 200,00 грн.. Покликаючись на помилковість висновку суду про неможливість встановлення періоду, протягом якого рахунки були заблоковані, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
В поданому на апеляційну скаргу відзиві представник АТ КБ «ПриватБанк» Кузін Євгеній Володимирович вважає апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та просить залишити її без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 користувалася продуктами АТ КБ «ПриватБанк», зокрема, була держателем картки «Універсальна» № НОМЕР_1 (термін дії до вересня 2018 року), на яку був відкритий картковий рахунок № НОМЕР_2 , а також користувалася Інтернет-рахунком № НОМЕР_3 , який відкрито на її ім'я за допомогою послуги Інтернет-картка, на яких знаходились власні кошти позивачки, відповідно 27 016,28 грн. та 1840,66 грн.
У січні 2015 року вказані рахунки були заблоковані АТ КБ «ПриватБанк» та обмежено право позивачки користуватися власними грошима та банківськими послугами.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2016 року у справі № 569/1697/16-ц позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» було задоволено частково. Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 грошовими коштами, що знаходяться на її гривневому картковому рахунку № НОМЕР_2 (пластикова картка «Універсальна» № НОМЕР_1 ) в межах залишку 27016,28 грн. та грошовими коштами, що знаходяться на її гривневому рахунку № НОМЕР_3 (Інтернет-картка) в межах залишку 1840,66 грн., шляхом негайного розблокування зазначених карткових рахунків.
Вказане рішення Рівненського міського суду Рівненської області залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року та постановою Верховного Суду від 16.08.2019 року.
На виконання цього рішення Рівненським міським судом Рівненської області 31.05.2017 року був виданий виконавчий лист у справі № 569/1697/16-ц.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. від 13.08.2018 року ВП № 54707037 прийнято виконавче провадження.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 покликалася на те, що Банк безпідставно утримував кошти з січня 2015 року до 30.10.2019 року, у зв'язку з чим вона має право на компенсацію інфляційних втрат за період з 01.01.2015 по 30.10.2019 року в сумі 31 536,76 гривень та 3% річних за період з 30.10.2016 по 30.10.2019 року в сумі 2 597,00 гривень.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Таким чином, стаття 1074 ЦК України встановлює вичерпний перелік підстав, за яких допускається обмеження банком прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, та, зокрема, відсилає на інші спеціальні норми, що регулюють підстави та строки застосування таких обмежень.
Таким спеціально-нормативним актом є Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», у відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 якого банк, як суб'єкт первинного фінансового моніторингу, має право зупинити проведення фінансової операції у разі, якщо така операція містить ознаки, передбачені статтями 15 і 16 цього Закону, або якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, котру включено до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції, і в той самий день повідомити про це Спеціально уповноважений орган. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на строк до двох робочих днів (ч. 1 ст. 17 Закону).
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити високий ризик, зокрема, стосовно таких клієнтів, як національних, іноземних публічних діячів та діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов'язаних з ними осіб, факт належності до яких клієнта або особи, що діє від їх імені, встановлений суб'єктом первинного фінансового моніторингу. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати такі додаткові заходи стосовно національних, іноземних публічних діячів та діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, їх близьких осіб або пов'язаних з ними осіб (пов'язаними особами є особи, з якими члени сім'ї національних, іноземних публічних діячів та діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях мають ділові або особисті зв'язки, а також юридичні особи, кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) яких є такі діячі чи їх члени сім'ї або особи, з якими такі діячі мають ділові або особисті зв'язки): виявляти відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу факт належності клієнта або особи, що діє від його імені, до зазначеної категорії клієнтів під час здійснення ідентифікації, верифікації та у процесі їх обслуговування, а також те, чи є вони кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) або керівниками юридичних осіб; встановлювати з дозволу керівника суб'єкта первинного фінансового моніторингу ділові відносини з такими особами; до чи під час встановлення ділових відносин вживати заходів для з'ясування джерел походження коштів таких осіб на підставі отриманих від них документів та/або інформації з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою), що підтверджують джерела походження їх активів, прав на такі активи тощо; проводити з урахуванням рекомендацій відповідного суб'єкта державного фінансового моніторингу, який згідно з цим Законом виконує функції державного регулювання та нагляду за суб'єктом первинного фінансового моніторингу, первинний фінансовий моніторинг фінансових операцій, учасниками або вигодоодержувачами яких є такі особи, у порядку, визначеному для клієнтів високого ризику; проводити не рідше одного разу на рік уточнення інформації про клієнта.
Разом з тим, представником відповідача не надано та у матеріалах справи відсутні докази, що дії позивача пов'язані із здійсненням терористичної діяльності або щодо нього застосовано міжнародні чи інші правомірні санкції.
Наведені обставини вказують на те, що АТ КБ «ПриватБанк» належним чином не обґрунтувало правомірність блокування карткового рахунку, відкритого на ім'я позивача, доказів на підтвердження наявності порушень позивачем вимог законодавства, за наслідками яких було заблоковано його картковий рахунок, не надало та, незважаючи на неодноразові звернення позивача, не вчинило дій, направлених на розблокування карткового рахунку. Крім того, призупинення видаткових операцій діяло понад строки, встановлені чинним законодавством.
Більш того, як зазначалося вище, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2016 року у справі № 569/1697/16-ц, яке залишене без зміни ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року та постановою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року, зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 грошовими коштами, що знаходяться на її гривневому картковому рахунку № НОМЕР_2 (пластикова картка «Універсальна» № НОМЕР_1 ) в межах залишку 27 016,28 грн. та грошовими коштами, що знаходяться на її гривневому рахунку № НОМЕР_3 (Інтернет-картка) в межах залишку 1 840,66 грн., шляхом негайного розблокування зазначених карткових рахунків.
У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2019 року зазначено, зокрема, що ПАТ КБ «Приватбанк» належним чином не обґрунтовано правомірність блокування поточного рахунку, відкритого на ім'я позивача, представник банку не надав відомостей та доказів про те, що кошти на рахунок ОСОБА_1 надійшли незаконним шляхом внаслідок здійснення підприємницької діяльності. Також не надано належних та допустимих доказів звернення з заявою до правоохоронних органів про незаконні, на думку банку, дії клієнта за наслідками блокування карткового рахунку. Рахунок заблоковано без повідомлення та згоди останнього.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт протиправного АТ КБ «ПриватБанк» зупинення фінансових операції» за картковими рахунками ОСОБА_1 встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, та має преюдиційне значення для розгляду цього спору.
Відмовляючи у поверненні грошових коштів, що належать позивачу, Банк порушив положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.. 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого України, яка у відповідності до ст. 5 цього ж Протоколу є додатковою статтею Конвенції.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (ст. 1 Першого Протоколу). Цей же принцип закріплений і у статті 41 Конституції України.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, ухилення відповідача від повернення грошових коштів є незаконним та безпідставним, оскільки відповідно до вимог ст. 1066 ЦК України банк використовує кошти клієнта, гарантуючи його право безперешкодного розпоряджання. Банк не має права встановлювати непередбачені договором чи законом обмеження права клієнта розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
З урахуванням вищевикладеного та вимог діючого законодавства, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні грошовими коштами ОСОБА_1 , що знаходяться на картці «Універсальна» № НОМЕР_1 (термін дії до вересня 2018 року), на яку був відкритий картковий рахунок № НОМЕР_2 , Інтернет-рахунку № НОМЕР_3 , який відкрито за допомогою послуги Інтернет-картка, та повернення коштів, що розміщені цих рахунках в сумі відповідно 27 016,28 грн. та 1840,66 грн. підлягають задоволенню, як законні та обґрунтовані.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, між сторонами виникли договірні відносини, тому Банк зобов'язаний був на вимогу позивача перерахувати належні грошові кошти за першою вимогою. Відмову Банку у поверненні коштів позивач отримала 1.08.2016 року, а тому саме з цією дати необхідно рахувати строк порушення зобов'язання.
Щодо застосування положень статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, то слід зазначити, що аналогічна позиція викладена у правовій позиції Верховного Суду України (постанова у справі № 6-39цс13 від 29.05.2013 року).
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов"язання за рахунок іншої.
Відповідачем не надано заперечень щодо арифметичних сум інфляційних втрат за період з 01.01.2015 по 30.10.2019 року в сумі 31 536,76 гривень та 3% річних за період з 30.10.2016 по 30.10.2019 року в сумі 2 597,00 гривень, в тому числі в контексті положень ст.ст.76,79, 81 ЦПК України.
Відповідно до ч. З ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем надано належні та допустимі на підтвердження своїх позовних вимог щодо незаконності дій Банку.
Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, оскільки ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд приходить до переконання, що місцевим судом було неповно встановлено обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нової постанови про задоволення позову.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом під час розгляду справи досліджено: Договір № 30/01/2019 про надання правничої допомоги адвокатом від 30.01.2018р, Додатковий договір до Договору № 30/01/2019 про надання правничої допомоги адвокатом від 30.01.2019 року, Акт приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2019 року прибутковий касовий ордер № 30/01/2019 від 30.09.2019р на суму 5 000,00 грн..
Беручи до уваги, що представником позивача підтверджено належними й допустимими доказами витрати на професійну правничу допомогу. Розмір витрат є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатами робіт, зазначених в акті; з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, який підтверджується кількістю та обсягом підготованих заяв та клопотань по суті та з процесуальних питань, змістом цих документів, які містять аналіз обставин справи та чинного законодавства; з ціною позову та значенням для позивача справи щодо захисту її цивільних прав. Витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати на професійну правничу допомогу на суму 5 000,00 гривень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення понесені ним судові витрати в сумі 1 9 20,40 грн., які складаються із судового збору, сплаченого за подачу позовної заяви в сумі 768,40 грн. та апеляційної скарги в сумі 1 152,00 грн. (а.с. 19, 111)
Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванюка Ігоря Васильовича задовольнити.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 листопада 2020 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_5 , МФО 305299, юридична адреса: 01001, м.Київ вул.Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , мешканка АДРЕСА_1 ) інфляційні втрати за період за період з 01.01.2015 по 30.10.2019 року в сумі 31 536 (тридцять одна тисяча п'ятсот тридцять шість) гривень 76 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_5 , МФО 305299, юридична адреса: 01001, м.Київ вул.Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , мешканка АДРЕСА_1 ) 3% річних за період з 30.10.2016 по 30.10.2019 року в сумі 2 597 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто сім) гривень 00 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_5 , МФО 305299, юридична адреса: 01001, м.Київ вул.Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , мешканка АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_5 , МФО 305299, юридична адреса: 01001, м.Київ вул.Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , мешканка АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 920 (одна тисяча дев'ядсот двадцять) гривень 40 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 квітня 2021 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Шимків С. С.
Гордійчук С. О.