01 квітня 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/5582/17
Провадження № 22-ц/4815/217/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Гордійчук С. О.
суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року, ухвалене в складі судді Гордійчук І.О., повний текст якого складено 16 листопада 2020 року у справі № 569/5582/17,
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Позов мотивовано тим, що спільне життя з відповідачем не склалося, у них різні погляди на життя, можливості зберегти сім'ю немає. Подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить її інтересам та інтересам дітей. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у них народилося двоє синів, які просить залишити проживати з нею.
Враховуючи наведене просить суд шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 14.05.2005 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції у Рівненській області, актовий запис № 432 розірвати; неповнолітніх синів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити проживати з нею; призначити дні та години відвідування батьком дітей; після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_1 ». Судові витрати стягнути з відповідача.
У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення проживання малолітніх дітей. Просить суд визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з ним.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, 28 лютого 2017 року позивач без згоди відповідача забравши речі та дітей залишила їхнє спільне місце проживання в АДРЕСА_1 . На даний час ОСОБА_2 приймає участь в утриманні і вихованні дітей. Діти більше часу проводять з ним. Вважає, що єдиним бажанням вирішити питання щодо місця проживання дітей з ОСОБА_1 , є можливість отримувати від відповідача аліменти. Умови для проживання дітей з ним кращі. За умови розірвання шлюбу та залишення дітей проживати разом з позивачем відбудеться погіршення як матеріального так і психологічного стану дітей. З урахуванням викладеного просив зустрічний позов задовольнити.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради про розірвання шлюбу задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14.05.2005 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції у Рівненській області, актовий запис № 432 розірвано. Визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після розірвання шлюбу залишено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 прізвище « ОСОБА_1 ». В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітніх дітей відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір'ю відповідатиме якнайкращим інтересам дітей, їх стану здоров'я, не порушуючи нормальних звичних для них умов.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати в частині визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з ОСОБА_1 та відмовити у цій частині позовних вимог, а зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю.
Зазначає, що у позивача відсутні належні умови для проживання та розвитку малолітніх дітей.
Покликається на те, що судом було вирішено питання про місце проживання сина ОСОБА_4 виключно з його неусвідомленої думки та без врахування головних обставин - створенням одним із батьків найбільш сприятливих умов для виховання дитини.
У відзиві на апеляційного суду позивач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Установлено, що відповідно до свідоцтва про одруження, серія НОМЕР_1 , виданого 14.05.2005 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , зареєстрували шлюб 14.05.2005 року, актовий запис № 432. Після реєстрації шлюбу присвоєні прізвища чоловікові ОСОБА_1 , дружині ОСОБА_1 .
Від шлюбу сторони мають спільних дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим 04.12.2006 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 виданим 19.11.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції.
Відповідно до висновку виконавчого комітету Рівненської міської ради, як орган опіки та піклування, щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ., виконавчий комітет вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 .
Згідно з висновками експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи №2442/18-25/594/595/596/19-25 від 25.06.2019 року: ОСОБА_5 розвивається відповідно віку. Психоемоційний розвиток дитини не порушений. На рівні власного вікового розвитку ОСОБА_10 здатний висловлювати власні вподобання та бажання, використовуючи у поясненннях той обсяг знань та слів, якими володіє (на дитячому рівні - хочу/не хочу, подобається). подібного роду висловлювання можуть бути витуаційно обумовлені, залежати від актуального настрою дитини та більш менш тривалого його перебування в зоні комфорту (за відсутністю факторів роздратування, втоми, тощо).
ОСОБА_4 розвивається відповідно віку. Психоемоційний стан дитини зазнав змін за рахунок набуття травматичного досвіду, яким є розрив стосунків між батьками, який болісно переживається через наявність гострого конфлікту. В силу наявності у ОСОБА_4 акцентування на складному матеріальному становищі його нового сімейного осередку (мати, він та молодший брат), в чому покладається провина на ОСОБА_2 , чим останній ставиться в опозицію, а також в силу того, що сімейна ситуація сприймається дитиною крізь призму емоційно-поведінкової моделі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 обмежений у здатності висловлювати свою думку щодо місця проживання об"єктивно.
В суді першої інстанції малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 висловив бажання проживати разом з матір'ю.
Як вбачається з акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_2 проведеного виконавчого комітету Рівненської міської ради, за місцем проживання останньої створені належні умови для проживання та розвитку дітей.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
З урахуванням наведеного, правильним є висновок суду першої інстанцій про те, що визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю забезпечить якнайкраще їх інтереси.
Окрім того, апеляційний суд вважає, що роз'єднання братів суперечитиме їх інтересам.
При цьому апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_2 не обмежений у можливості реалізації належного йому права на спілкування із синами, вирішивши питання про встановлення порядку участі батька у вихованні дітей.
Розуміючи, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких батьки не дійшли спільного рішення, місцевий суд надав першочергове значення саме найкращим інтересам дітей та визначення місця проживання їх з матір'ю не впливатиме на взаємовідносини батька із синами, оскільки таке визначення місця проживання дітей, не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовим висновком викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.
Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі місцевий суд встановивши, що фактично шлюбні відносини між сторонами припинені, спільне господарство не ведеться, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 01 квітня 2021року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Шимків С.С.