Житомирський апеляційний суд
Справа №295/2952/21 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422 КПК Доповідач ОСОБА_2
29 березня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_10 , на ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 12 березня 2021 року,
Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ відділу поліції №1 РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_11 та застосовано до підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 в межах строку досудового розслідування, а саме до 15.04.2021 року включно, із забороною цілодобово залишати відповідне місце свого проживання.
Покладено на підозрюваного такі обов'язки:
- не відлучатися з місця свого проживання без дозволу слідчого, прокурора;
- прибувати за кожним викликом слідчого, прокурора;
- утримуватись від спілкування з іншими підозрюваними, потерпілим, свідками в кримінальному провадженні.
Визначено строк дії ухвали до 15 квітня 2021 року включно.
В обґрунтування прийнятого рішення слідчий суддя послався на те, що прокурором не доведено неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу для відвернення встановлених ризиків, з врахуванням соціальних зв'язків підозрюваного, зокрема наявності сім'ї (дружини, батьків), неповнолітніх дітей на утриманні, офіційного працевлаштування, де ОСОБА_9 характеризується як відповідальний та старанний працівник.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді, задовольнити клопотання слідчого поліції та продовжити дію запобіжного заходу обраного ОСОБА_9 у виді тримання під вартою. Зазначає, що ухвала слідчого судді є незаконною, постановленою з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що слідчим суддею зроблено хибний висновок, що тримання під вартою підозрюваного є невиправданим, оскільки слідчим суддею взято до уваги лише характеризуючі дані на ОСОБА_9 , а не тяжкість і зухвалість вчиненого кримінального правопорушення. Вказує, що застосований запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту не зможе запобігти встановленим під час судового розгляду ризикам, передбачених п.п.1,2,3,5 ч.1 ст.177 КК України. Звертає увагу на те, що в рішенні суду не наведено жодних обґрунтувань, яким чином запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту допоможе уникнути спілкуванню із потерпілим, свідками та іншими співучасниками злочину.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисник ОСОБА_8 вказує на необґрунтованість підозри та відсутність прямих доказів, які б вказували на вчинення ОСОБА_9 інкримінованих йому злочинів, а всі докази слідства, на думку захисника, базуються лише на припущеннях. Мотивує свої доводи також тим, що ризики, зазначені в клопотанні слідчого відсутні та на фактичне завершення досудового розслідування.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, заперечення захисників та підозрюваного щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу слідчого судді в межах, передбачених, ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не булла піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження булла застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ч.4 ст.199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до положень ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із ч.3 ст.199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На переконання апеляційного суду, слідчий суддя, вирішуючи клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_9 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів провадження, СВ відділу поліції №1 РУП ГУНП в Житомирській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12021060170000033 від 16 січня 2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.187, ч.2 ст.146 КК України.
В рамках даного кримінального провадження 16.01.2021 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України.
18.01.2021 року слідчим суддею Богунського районного суду м.Житомира підозрюваному ОСОБА_9 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Крім того, 04.02.2021 року слідчим СВ відділу поліції №1 РУП ГУНП в Житомирській області підозрюваному ОСОБА_9 повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України.
10.02.2021 року Житомирським апеляційним судом скасовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та застосовано до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
«Тримання під вартою» відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» та «проти» звільнення (рішення у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86, від 14 жовтня 2010 року»).
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
При вирішенні клопотання слідчого про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлено, що докази, надані слідчим, свідчать про існування обґрунтованої підозри в даному кримінальному провадженні, яка дає підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_9 причетний до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.187, ч.2 ст.146 КК України.
Згідно п.48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника від вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання" (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, № 182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що наявні у провадженні докази, вказують на обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_9 злочинів, у об'ємі як вимагає закон, на момент вирішення питання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, виходячи із критеріїв «розумної підозри», тобто наявності фактів і іншої інформації, яка могла б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_9 міг вчинити кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст.187, ч.2 ст.146 КК України.
Апеляційний суд вважає, що слідчим суддею у достатній мірі також враховані ризики щодо можливості ОСОБА_9 переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків, потерпілого, інших підозрюваних у даному кримінального провадження. При цьому, на думку апеляційного суду, існування вказаних ризиків не є безумовною підставою для застосування найбільш тяжкого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Так, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, апеляційний суд виходить з того, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Апеляційний суд також враховує практику ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії», відповідно до якої за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 Конвенції.
У відповідності ж до вимог ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п.1 та 2 ч.1 ст.194 КПК України, але не доведе обставини, передбачені п.3 ч.1 цієї статті, слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
Колегія суддів вважає, що зазначені в клопотанні слідчого мотиви й підстави поєднуються з такими ж вимогами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (Letellie v France judgment of 26 June 1991, Series 207 (1991) про те, що «попереднє ув'язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі і не може бути "формою очікування" обвинувального вироку (п.51)».
Крім того, рішенням Європейського суду визначено, зокрема, у справі «Попков проти Росії» від 06.12.2007 року, про те, що «підозрюваний повинен бути звільнений на час розгляду справи, якщо державні органи не можуть надати достатньо підстав, які виправдовують його утримання під вартою. Влада зобов'язана надати переконливі підстави для будь-якого мінімального строку тримання під вартою».
Одним із видів запобіжних заходів у кримінальному провадженні відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.176 КПК України є домашній арешт.
Зі змісту ст.181 КПК України слідує, що домашній арешт, як вид запобіжного заходу, може бути застосований до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі та полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби на підставі ухвали слідчого судді, суду.
На переконання апеляційного суду, слідчим суддею зроблено цілком обґрунтовані висновки, що з огляду на об'єктивні існуючі обставини у справі, характеру протиправних дій, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_9 , даних, які характеризують особу останнього, який одружений, має на утриманні неповнолітніх дітей, офіційно працевлаштований, має постійне місце проживання, не судимий, цілодобовий домашній арешт буде достатнім для запобігання ризикам, про які зазначають слідчий, прокурор та забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Слідчим суддею також враховано, що слідчим та прокурором не надано доказів, що застосування більш м'яких запобіжних заходів відносно ОСОБА_9 є недостатніми для запобігання ризикам, передбачених ст.177 КПК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Під час апеляційного розгляду, апеляційний суд також встановив, що підозрюваний в даний час дотримується умов застосованого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, даних про перешкоджання ОСОБА_9 встановленню істини у даному кримінальному провадженні за цей період, чи намагання незаконно впливати на учасників у цьому ж кримінальному провадженні в матеріалах клопотання слідчого не надано, досудове розслідування перебуває на завершальній стадії, а тому вважає, що у даному випадку запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на цьому етапі кримінального провадження є найбільш дієвим для підозрюваного ОСОБА_9 .
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді про можливість застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладанням обов'язків визначених ст.194 КПК України, оскільки встановлені судом обставини достатньо переконливо підтверджують достатність такого виду забезпечення кримінального провадження.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законне та обґрунтоване рішення, апеляційним судом не виявлено.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала слідчого судді є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, не вбачається.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_10 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 12 березня 2021 року, якою застосовано до підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , в межах строку досудового розслідування, а саме до 15.04.2021 року включно, із забороною цілодобово залишати відповідне місце свого проживання, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: