Справа № 161/15077/20 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/190/21 Категорія: 45 Доповідач: Данилюк В. А.
25 березня 2021 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі :
головуючого - судді Данилюк В.А.,
суддів Киці С.І., Шевчук Л.Я.,
з участю: секретаря судового засідання Опейди В.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Сасовського Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, за апеляційною скаргою відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2020 року,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення моральної шкоди, заданої злочином.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_4 , 09.11.2016 року близько 18:00 год., керуючи автомобілем марки «ВАЗ 210430», який перебуває у власності відповідача, рухаючись по вул. Огієнка зі сторони вул. Шопена у напрямку вул. Клима Савури в м. Луцьку, зі швидкістю приблизно 50 км/год., не вибрав безпечної швидкості, проявив безпечність та неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження, всупереч п.12.3 Правил дорожнього руху України, маючи об'єктивну можливість виявити пішохода, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, внаслідок чого допустив наїзд на малолітнього ОСОБА_3 , 2004 року народження, спричинивши йому тілесні ушкодження. Вину водія транспортного засобу встановлено вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.11.2019 року. В наслідок вчиненого злочину ОСОБА_5 були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження та в подальшому за наслідками отриманих травм дитина перенесла ряд складних операцій та продовжує лікування і реабілітацію. Разом з тим, впродовж усього періоду часу ні винуватець аварії, ні представники відповідача як установи, працівником якої було вчинено злочин та травмовано дитину, не поцікавилися ні станом здоров'я дитини, ні потребами щодо лікування, що завдавало душевних страждань і дитині, і батькам. Також, окрім постійних стресів від фізичного болю, перенесених оперативних втручань, неможливості пересування, були повністю зруйновані життєві зв'язки дитини, повністю змінився спосіб життя сім'ї, так як ОСОБА_6 був переведений на індивідуальний план навчання на період з 23 листопада 2016 року по 26 травня 2017 року. Крім того, впродовж усього розгляду справи винна особа не визнавала свою провину, не розкаявся, давав неправдиві свідчення і така поведінка ще більше підсилювала душевні страждання і дитини, і її батьків.
Просив стягнути з відповідача на його користь, як законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_3 завдану моральну шкоду внаслідок вчиненого кримінального правопорушення в розмірі 300000 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2020 року позов у цій справі задоволено частково.
Ухвалено стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України (ЄДРПОУ - 13358826) на користь ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , у відшкодування моральної шкоди 80000 (вісімдесят тисяч) грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено що ОСОБА_4 , перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, 09.11.2016 року близько 18:00 год., керуючи автомобілем марки «ВАЗ 210430», порушивши Правила дорожнього руху України, допустив наїзд на малолітнього ОСОБА_3 , 2004 року народження, спричинивши йому тілесні ушкодження.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.11.2019 року визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України ОСОБА_4 ..
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 05.08.2020 року ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
При цьому, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності не є реабілітуючою обставиною і не звільняє від відповідальності за спричинену шкоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Тобто не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом під час виконання нею своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею не укладено цивільно-правовий договір.
Таким чином відповідальність юридичної або фізичної особи настає у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, по-перше, в трудових відносинах, а, по-друге, шкода, заподіяна нею у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на обставини справи, беручи до уваги вищевказані принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку, що розмір моральної шкоди, стягнутий судом першої інстанції, є адекватним нанесеній моральній шкоді.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок ДТП позивач малолітній ОСОБА_6 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритих зламів кісток правої нижньої кінцівки, стегна в середній третині зі зміщенням відламків та обох кісток гомілки в середній третині зі зміщенням відламків з обширною підшкірною гематомою, що призвело до тривалого розладу здоров'я.
Таким чином, позивач внаслідок ДТП зазнав, як фізичних так і моральних страждань, які унеможливлює фізичне навантаження, крім того потребує постійного лікування, що призводить до порушення звичних норм життя, докладання зусиль для його відновлення.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Вирішуючи позовні вимоги в частині розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з характеру та обсягу страждань, нервовий стрес, ступінь ушкодження здоров'я, порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, що вимагає від малолітнього додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, дійшов обґрунтованого висновку, що ці вимоги підлягають задоволенню та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості визначив грошову суму на відшкодування моральної шкодив розмірі 80000 гривень.
Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При визначені розміру відшкодування моральної шкоди судом береться до уваги, що ОСОБА_3 у малолітньому віці отримав важкий психологічний стрес, а спричинена внаслідок ДТП шкода здоров'ю призвела до зміни життєвих зв'язків дитини.
З врахуванням викладеного суд першої інстанції у повній мірі забезпечив права ОСОБА_3 ,у гарантовані йому Конституцією України, з врахуванням норм права, які регулюють дані правовідносини.
Апелянтом не надано жодних належних і допустимих доказів, які б дали суду підстави зменшити визначений судом розмір моральної шкоди.
Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду, і яким суд дав правильну юридичну оцінку.
Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду та не впливають на законність ухваленого ним рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 2 квітня 2021 року.
Головуючий
Судді: