Справа № 159/1792/20 Провадження № 11-кп/802/302/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія: в порядку КПК України Доповідач: ОСОБА_2
01 квітня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 лютого 2021 року щодо ОСОБА_7 ,
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.02.2021 задоволене клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження строку тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів до 02.04.2021 включно, без визначення розміру застави, щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28, п.11 ч.2 ст.115 КК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник вважає її незаконною, невмотивованою, необґрунтованою і такою, що постановлена із порушенням вимог кримінального процесуального закону та неповнотою судового розгляду. Посилається на те, що місцевим судом необґрунтовано, що передбачені ст.177 КПК України ризики не зменшилися. Вказує, що лише ступінь тяжкості інкримінованого його підзахисному кримінального правопорушення не може слугувати єдиною підставою для продовження щодо нього виняткового запобіжного заходу. З огляду на наведене, просить ухвалу місцевого суду скасувати і постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
ОСОБА_9 подав до апеляційного суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Апеляційну скаргу підтримував і просив задовольнити.
Інші учасники судового провадження в судове засідання апеляційного суду не з'явились.
Відповідно до положень ч.4 ст.422-1 КПК України їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Заслухавши доповідача, який виклав суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Положення ст.177 КПК України регламентують, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
На думку апеляційного суду, місцевий суд відповідно до положень кримінального процесуального законодавства, а також майнового і сімейного стану ОСОБА_7 , міцності його соціальних зв'язків, інших даних про його особу, ризиків, передбачених ст.177 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, підставно продовжив обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.
У кримінальному провадженні № 12019030110001749 від 17 вересня 2019 року ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28, п.11 ч.2 ст.115 КК України.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен враховувати вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Місцевим судом у достатній мірі встановлені підстави для продовження ОСОБА_7 виняткового запобіжного заходу, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке за ступенем тяжкості належить до категорії особливо тяжких.
Під час апеляційного розгляду провадження встановлено, що обвинувачений раніше не судимий.
Поряд з цим у матеріалах провадження відсутні будь-які відомості, які свідчили б про наявність у нього міцних соціальних зв'язків.
Вищевикладене свідчить про те, що раніше заявлені ризики не зменшилися, оскільки обвинувачений може переховуватися від суду, впливати на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Крім того, в оскаржуваній ухвалі суд вказав, що обвинувачений ОСОБА_7 хворіє на цукровий діабет. З огляду на це, перебуваючи під вартою в умовах ДУ «Луцький слідчий ізолятор», змоги самостійно пройти огляд спеціалістів та отримати відповідну допомогу не має, а тому йому слід забезпечити огляд лікарів для визначення його стану здоров'я та призначення, у разі необхідності, відповідного лікування, в межах (а за необхідності - за межами) ДУ "Луцький слідчий ізолятор".
Тому, на переконання суду апеляційної інстанції, заявлені прокурором ризики продовжують існувати.
Європейський суд з прав людини неодноразово, в тому числі у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», рішенні від 29 вересня 2011 року у справі «Третьяковпроти України», рішенні від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України» зазначав, що тримання особи під вартою у кожному випадку повинно мати безсумнівне обґрунтування, а також, що за будь-яких обставин суд зобов'язаний розглянути можливість застосування менш обтяжливих альтернативних запобіжних заходів.
Апеляційний суд вважає, продовжуючи обвинуваченому ОСОБА_7 винятковий запобіжний захід без визначення розміру застави, суд першої інстанції врахував як обставини, передбачені ст.184 КПК України, так і обставини, визначені ст.199 КПК України.
Тому, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому ОСОБА_7 , лише такий запобіжний захід, як тримання під вартою, на переконання суду апеляційної інстанції, зможе дієво забезпечити виконання ОСОБА_7 покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти доведеним стороною обвинувачення ризикам.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи захисника жодним чином не зменшують доведених стороною обвинувачення ризиків та не є підставою для скасування рішення місцевого суду і відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 виняткового запобіжного заходу, та застосування до нього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування рішення суду, суд апеляційної інстанції не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422-1 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 лютого 2021 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Головуючий
Судді