печерський районний суд міста києва
Справа № 757/32685/20-ц
22 березня 2021 року суддя Печерського районного суду міста Києва Писанець В.А., розглянувши заяви представника позивача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в інтересах громадянина Австралії ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про забезпечення повернення малолітньої дитини, -
В провадженні суду перебуває вказана цивільна справа.
12 січня 2021 року відповідно до розпорядження № 3 у зв'язку з ухвалою про самовідвід судді Григоренко І.В., вказану справу було передано на повторний автоматичний розподіл та визначено суддю Писанця В.А.
Ухвалою судді від 12 лютого 2021 року прийнято до свого провадження вказану цивільну справу, а її розгляд призначено здійснювати за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, сторонам роз'яснено підстави, час та черговість подання заяв по суті справи.
19 березня 2021 року судді передано заяву представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову, шляхом: заборони ОСОБА_2 вивезення за межі України дитини ОСОБА_4 до набрання законної сили рішенням суду; заборони ОСОБА_2 підписувати на ім'я третьої особи або осіб, які не мають права опіки чи піклування щодо дитини, документи, які надаватимуть таким особам право виїзду з дитиною за межі України на період розгляду справи.
Заява обґрунтована тим, що 06 листопада 2020 року до Міністерства юстиції України як Центрального органу України з виконання Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей звернувся Центральний органу Австралії з повідомленням про те, що батькові дитини ОСОБА_1 стала відомою інформація про те, що відповідач на декілька тижнів виїжджала з дитиною в третю країну (Турецьку Республіку) без його відома та згоди.
Така поведінка відповідача на думку позивача дає підстави вважати, що існує ймовірність неправомірного вивезення малолітньої ОСОБА_4 , у тому числі в державу, яка не є учасницею Конвенції 1980 року, з метою унеможливлення розгляду судом справи за позовною заявою про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Австралії, а також виконання рішення суду України про повернення дитини до Австралії, у разі його винесення.
Крім того, як зазначає позивач подібні дії відповідача можуть спричинити завдання психологічної шкоди дитині, оскільки втрачається зв'язок між батьком та дитиною.
Суд розглядає заяву про забезпечення позову відповідно до ст. 153 ЦПК України без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Так, вивчивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, доходжу наступного висновку.
Відповідно до ст.ст. 149, 150 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має на звернутися до суду.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Згідно з п. 1, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Відтак, при обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (п. 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява N 1365/07; п. 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява N 21722/11).
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (п.п. 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява N 17862/91; п. 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява N 20372/11).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України.
Із змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом: заборони ОСОБА_2 вивезення за межі України дитини ОСОБА_4 до набрання законної сили рішенням суду; заборони ОСОБА_2 підписувати на ім'я третьої особи або осіб, які не мають права опіки чи піклування щодо дитини, документи, які надаватимуть таким особам право виїзду з дитиною за межі України на період розгляду справи.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Так, в даному випадку, суд, перш за все, виходить з захисту інтересів та прав дитини та враховує, що матеріали справи не містять доказів зазначених у заяві.
Таким чином, з матеріалів справи не вбачається підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення даного позову, оскільки останнім не надано належних доказів на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в разі невжиття заходів забезпечення даного позову.
Законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, позивачем не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.
А відтак, приходжу до висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 149-154, 157, 353 ЦПК України, суд, -
Відмовити представнику позивача у задоволенні заяви про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в інтересах громадянина Австралії ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про забезпечення повернення малолітньої дитини.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя В. А. Писанець