ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/6181/21
провадження № 2-н/753/333/21
"31" березня 2021 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Коренюк А.М., вивчивши заяву Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" про видачу судового наказу щодо стягнення боргу за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_1 ,-
25 березня 2021 року Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення боргу за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_1
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддею здійснено запит до електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такого боржника.
Як вбачається із відомостей електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за встановлени обставин на підставі п. 6 ч. 1 ст. 186 ЦПК України необхідно відмовити у відкритті провадження у справі.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Вивчивши матеріали заяви, за встановлених обставин необхідно відмовити у відкритті провадження у даній справі, оскільки до відкриття провадження у справі з'ясовано, що боржник померла до звернення заявником до суду з цією заявою, відповідно заявник не може звертатись до суду із заявою до пемерлої особи, такі висновки містяться й в ряді ухвал Верховного Суду.
Так, відповідно до ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізособи виникає в момент її народження. У випадках, установлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, установлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізособою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізособи припиняється в момент її смерті.
У статті 26 ЦК України визначено, що всі фізичні особи є рівними в здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізособа має всі особисті немайнові права, установлені Конституцією та цим кодексом. Фізособа здатна мати всі майнові права, щовстановлені цим кодексом, іншим законом. Фізособа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією, цим кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізособа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Згідно із ч.1 ст.26 ЦПК України 2004 року у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (аналогічна норма в ч.1 ст.42 чинного ЦПК України).
Ст.28 ЦПК України 2004 року визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні та юридичні соби (ст.46 чинного ЦПК України).
Положенням ст.29 ЦПК України 2004 року передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізособи, які досягли повноліття, а також юрособи (ч.1 ст.47 чинного ЦПК України).
Системний аналіз указаних норм права, а також положень чч.1, 2, 4 ст.25, ч.1 ст.26 ЦК України та ч.2 ст.48 чинного ЦПК України дає підстави дійти висновку, що на момент звернення з позовом до суду відповідач у справі має бути живим. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ч.1 ст.255 чинного ЦПК України, п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч.1 ст.48 чинного ЦПК України).
Аналіз зазначених норм процесуального права, а також положень ч.ч.1, 2, 4 ст.25, ч.1 ст. 26 ЦК України та ч.2 ст.48 чинного ЦПК України дозволяє дійти висновку, що на момент звернення з позовом до суду відповідач у справі повинен мати цивільну процесуальну правосуб'єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ч.1 ст.255 чинного ЦПК, п.1 ч.1 ст.205 ЦПК 2004 року).
Норма статті 205 ЦПК України 2004 року (ст.255 чинного ЦПК України) є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених у пп.1-8 ч.1 ст.255 ЦПК (пп.1-7 ст.205 ЦПК України 2004 року), незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб'єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.
Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів («Diya 97 v. Ukraine», №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
Отже, якщо позов пред'явлено до померлої особи, то відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, чинного на час пред'явлення позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження.
При цьому незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб'єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати КЦС у постанові від 20.06.2019 у справі №185/998/16.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.ч. 5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
На підставі викладеного, п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України та, керуючись п. 6 ч. 1 ст. 186, ч.4 ст. 263 ЦПК України, ч.ч. 5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суддя, -
Відмовити у відкритті провадження по заяві Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" про видачу судового наказу щодо стягнення боргу за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом "ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.