Провадження № 2/712/173/21
Справа № 712/713/20
25 березня 2021 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді - ПИРОЖЕНКО С.А.
при секретарі - ГАПОНЕНКО О.С.
з участю адвоката - ОРЛЕНКО В.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська 100) до ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах і від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 ), треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради (адреса: м. Черкаси, вул. Благовісна 170), Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради (адреса: м. Черкаси, вул. Благовісна 170) про усунення перешкод у здійсненні права власності, шляхом визнання втрати права користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,
Позивач звернувся з позовом до відповідачів про усунення перешкод у здійсненні права власності, шляхом визнання втрати права користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, посилаючись на те, що 17 вересня 2008 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 укладено Іпотечний договір № ІД 895/06-034-504, відповідно до якого останні передали кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 49,7 кв.м., жилою площею 24,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов'язків є АТ «Альфа-Банк».
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 13 грудня 2018 року АТ «Укрсоцбанк» є власником вищевказаної квартири.
Згідно з Довідкою Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради від 19 березня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі.
Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про усунення порушень. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для користування квартирою, відповідачі продовжують користуватися житловим приміщенням, тим самим строюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно розпоряджатися та користуватися нерухомим майном.
У зв'язку з цим, просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування вищевказаною квартирою, зняти відповідачів з реєстраційного обліку за даною адресою та стягнути з відповідачів судові витрати по справі.
Ухвалою від 14 лютого 2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судовому засіданні в режимі відео конференції позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Адвокат відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Черкаської міської ради до судового засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
Представник третьої особи Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради в судовому засіданні у вирішенні справи поклався на розсуд суду.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами житлового законодавства.
Як встановлено в судовому засіданні, 17 вересня 2008 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 укладено Іпотечний договір № ІД 895/06-034-504, відповідно до якого останні передали кредитору в іпотеку в якості забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за Договором кредиту № 895/06-034-23 від 26 січня 2007 року, укладеним між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 , нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 49,7 кв.м., жилою площею 24,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить Іпотекодавцям на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 30.11.2006, виданого Виконавчим комітетом Черкаської міської ради.
13 грудня 2018 року державним реєстратором КП «Реєстраційний - центр» Черкаська область Діденко О.П., в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору,зареєстровано право власності АТ «Укрсоцбанк» на квартиру, загальною площею 49,7 кв.м., жилою площею 24,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 грудня 2018 року.
Згідно зі ст.33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», банк або банки (далі разом або окремо - Банк, що приєднується) мають право здійснити реорганізацію шляхом приєднання до іншого банку (далі - Банк-правонаступник, а разом Банк, що приєднується, та Банк-правонаступник - Банки-учасники) за спрощеною процедурою, визначеною цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків Банку, що приєднується, виникає у Банку-правонаступника з моменту, визначеного передавальним актом, затвердженим загальними зборами Банку, що приєднується, та Банку-правонаступника.
З моменту, визначеного передавальним актом, затвердженим загальними зборами Банку, що приєднується, та Банку-правонаступника, Банк-правонаступник набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу банку, що приєднався до нього, у зв'язку з чим Банк, що приєднується, вважається юридичною особою, у якої відсутня заборгованість зі сплати податків, зборів та обов'язкових платежів
10.09.2019 року рішенням загальних зборів учасників Акціонерного товариства «Альфа-Банк» та загальних зборів учасників Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».
15.10.2019 року Рішенням № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» було затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати, визначеної у Передавальному актів, а саме - з 15.10.2019 року. Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15.10.2019 року було вирішено затвердити Передавальний акт.
Згідно з Довідкою Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради від 19 березня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
15 травня 2019 року Банком на адресу відповідачів надіслано письмову Вимогу про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності АТ «Укрсоцбанк».
Статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, повинне мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.
За змістом частини другої статті 40 Закону «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.
У разі, якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
На момент укладення сторонами Іпотечного договору 26 січня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 8946, вказане майно належало відповідачам на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 30.11.2006, виданого Виконавчим комітетом Черкаської міської ради.
Судом встановлено, що квартира, яка є предмет іпотеки, була придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Відповідно до ст. 109 ЖК України визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Аналогічні норми містяться в частині третій статті 109 ЖК України.
Отже, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Верховний Суд України у своїх постановах від 21 жовтня 2015 року (провадження № 6-1484цс15) та 22 червня 2016 року (провадження № 6-197цс16) висловив правовий висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР. За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Частиною першою статті 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В частині ж другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Таким чином, правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.
Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. При цьому, частина друга статті 109 ЖК України на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.
Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об'єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19). Подібні висновки висловлені Верховний Судом у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц, провадження № 61-44536св18 та у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 335/6482/19.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, у справі, що розглядається, кредитодавець, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в спірній квартирі зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири.
Разом з тим, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись цивільним законодавством, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_2 , - оскільки при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя позивач АТ «Альфа-Банк» був обізнаний про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцям, зареєстровані і проживають у спірному житловому приміщенні. Частина друга статті 109 ЖК України на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику, тому Банк мав можливість виявити ризики, пов'язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв'язку із невиконанням боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника спірної квартири обмежуються у зв'язку із наявністю прав осіб, які мають право користування вказаною квартирою.
Позивачем не долучено до матеріалів справи належних доказів щодо наявності у відповідачів іншого жилого приміщення для проживання.
Тобто, сам факт переходу права власності на спірну квартиру до АТ «Альфа-Банк», не може бути безумовною підставою для визнання її колишніх власників, такими, що втратили користування ним чи виселення з такого майна, оскільки таке є втручанням у право на житло в розумінні положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Таким чином, заявлені АТ «Альфа-Банк» вимоги є безпідставними, оскільки в даному випадку визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою можливе лише за наявності підстав для виселення, відповідно до ст. 109 ЖК України.
Крім того, суд вважає необґрунтованою позовну вимогу позивача пред'явлену до відповідачів про примусове зняття з реєстраційного обліку, оскільки таку вимогу може бути пред'явлено лише до органу реєстрації у разі відмови останнього у вчиненні таких дій за наявності передбачених ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» підстав, в тому числі за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення особи права користування житловим приміщенням.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення вимог позивача про примусове зняття з реєстраційного обліку відповідачів, з огляду на відсутність з боку відповідачів порушень прав позивача в цій частині спору.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню у повному обсязі.
В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. ст.ст.12-13, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, ст.. 109 ЖК України, суд -
Акціонерному товариству «Альфа-Банк» в задоволенні позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 02 квітня 2021 року.