Дата документу 23.02.2021 Справа № 554/7797/20
Провадження № 2/554/1003/2021
23 лютого 2021 року м.Полтава
Октябрський районний суд м.Полтави в складі:
головуючого судді Гальонкіної Ю.С.,
за участю секретаря судового засідання Юрченко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Октябрського районного суду у м.Полтаві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про відшкодування шкоди,-
У серпні 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Малофєєв А.І., звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, у якому просить стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України 22275 грн. шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що визнаний неконституційним та 4320 грн. витрат на правову допомогу.
На обґрунтування позовних вимог посилався на ті обставини, що позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, а отже користується пільгами, встановленими законодавством України для ветеранів війни.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» передбачалось, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
У свою чергу, Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину 5 ст.13 викладено в наступній редакції: «Щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Проте, вказані зміни визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.
При цьому згідно з положеннями ст.17 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Згідно з п.26 Розділу VI «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного Кодексу України встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявності фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Прикінцеві та Перехідні положення закону доповнені зазначеним пунктом із ЗУ «Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності з 01 січня 2015 року.
Отже, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».
Однак, 27 лютого 2020 року рішенням Конституційного Суду України у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України окремих положень пункту 26 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявності фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
У зв'язку з цим 19 липня 2020 року представник позивача звернувся до Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат із запитом про надання інформації про можливість нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 05 травня, як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум за 2016-2018 роки у досудовому порядку та до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про надання інформації про можливість нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 05 травня, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум, за 2019 рік, у досудовому порядку.
Проте, на вказані запити органами соціального захисту йому були надані відповіді, зміст яких зводився до того, що розмір щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, встановлений Кабінетом Міністрів України, у 2016 році становить 920 грн., у 2017 році становить 1200 грн., у 2018 році становить 1265 грн., у 2019 році становить 1295 грн., яка була нарахована позивачу у відповідних розмірах.
Позивач не згоден з такою позицією, оскільки виплати разової грошової допомоги до 05 травня у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, тобто у розмірі меншому, ніж 5 мінімальних пенсій за віком, є збитками, які має відшкодувати держава відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України.
Зазначає, що позивачу фактично була виплачена сума коштів за 2016-2019 роки в розмірі 4680 грн. Таким чином, у вказаний період позивачу як учаснику бойових дій недоплачена сума коштів у розмірі 22275 грн. (26955 грн. - 4680 грн.). Позивач вказує, що виплачуючи разову грошову допомогу позивачу у розмірі, встановленому постановами КМУ, органи соціального захисту діяли відповідно до вимог законів. Проте, у даному спорі не вирішується питання про правомірність чи неправомірність дій органів соціального захисту. Такими діями держави у вигляді прийняття неконституційного закону та його подальшої реалізації органами соціального захисту порушено право власності позивача на отримання виплат у повному розмірі, гарантоване ст.41 Конституції України, ч.1 ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На підставі викладеного, просить задовольнити позов.
28 серпня 2020 року ухвалою судді Октябрського районного суду м.Полтави відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.
Від представника позивача адвоката Малофєєва А.І. до суду надійшли додаткові письмові пояснення по справі, в яких посилався на судову практику в аналогічних правовідносинах за іншими позовами. Враховуючи, що шкода була завдана позивачу в результаті прийняття закону, який був визнаний неконституційним і втратив чинність, вважав можливим застосувати до спірних правовідносин вимоги ст.1175 ЦК України.
Відповідач Житомирський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат направив на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому з позовом не погоджується. Посилається на те, що згідно зі ст.17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, яким є Міністерство соціальної політики України. Зазначає, що видатки по виплаті разової грошової допомоги до 5 травня у 2016-2018 роках Центр проводив згідно затвердженої Мінсоцполітики бюджетної програми та кошторисів, Центр був уповноважений на нарахування та виплату разової грошової допомоги до 5 травня у розмірах, визначених Мінсоцполітики відповідно до постанов КМУ від 02.03.2016 року №141, від 05.04.2017 року №223, від 14.03.2018 року №170. Відтак, нарахування та виплата Центром допомоги в будь-яких інших розмірах, ніж ті, що визначені Мінсоцполітики, як головним розпорядником бюджетних коштів, згідно із положенням ст.48, 116 Бюджетного кодексу України є вчиненням бюджетного правопорушення. Крім того, нарахування державних допомог та компенсаційних виплат здійснюється Центром виключно за допомогою відповідного програмного забезпечення, та він не має повноважень щодо втручання у державні програмні комплекси для зміни встановлених у них розмірів виплат. Враховуючи викладене, позивачу за допомогою засобів програмного забезпечення Центром нарахована допомога до 5 травня в 2016-2018 роках у сумах 920 грн., 1200 грн., 1265 грн. відповідно. Крім того, рішення КСУ від 27.02.2020 року №3-р/2020 не має зворотної дії в часі та не впливає на прийняті рішення, правовідносини, а саме на нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня у 2016-2018 роках. На підставі викладеного вважає, що будь-яких протиправних дій при здійсненні нарахування та виплати позивачу грошової допомоги не вчиняв.
Від представника відповідача Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає в повному обсязі з таких підстав. Виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016-2018 роки ОСОБА_1 . Центром не проводилася, оскільки списку для виплати допомоги від уповноважених установ не надходило. У 2019 році розмір допомоги, визначений постановою КМУ від 20.03.2019 року №237, для учасників бойових дій становив 1295 грн. Норми вищезазначеної постанови є чинними та неконституційними не визнавалися. Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 набирає чинності з дня ухвалення та зворотної дії не має. Крім того, визначення розміру щорічної разової грошової допомоги, виплата якої передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не належить до повноважень Центру. У розумінні ст.56 Конституції України будь-якого нормативно-правового акту про визнання рішення, дій чи бездіяльності Центру неправомірними судом не приймалося. Щодо відшкодування витрат на правову допомогу відповідач категорично заперечує проти стягнення таких витрат, оскільки фінансування щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, яка є предметом спору, проводиться за рахунок коштів державного бюджету, а Центр фінансується за рахунок коштів обласного бюджету та є неприбутковою організацією. Окрім того, позивачем не надано документальних підтверджень щодо сплати коштів за надання професійної правничої допомоги. На підставі викладеного просить відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю як таких, що не ґрунтуються на чинному законодавстві.
У судове засідання учасники процесу не з'явились, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином.
Від представника позивача адвоката Малофєєва А.І. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримують, просять задовольнити.
Відповідачами Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Житомирським обласним центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат подано відзиви на позовну заяву з викладенням позиції щодо заявлених позовних вимог, які долучено до матеріалів справи, свого представника до суду не направили, причини неявки суду невідомі.
Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з'явився, причини неявки суду невідомі, заяви про розгляд справи за відсутності, відкладення розгляду справи, а також відзив на позовну заяву до суду не надходили.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, надавши належну правову оцінку зібраним доказам, суд вважає, що у задоволенні позову потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст.5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та користується пільгами, встановленими законодавством України для ветеранів війни, у тому числі Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 25 травня 2015 року.
Зі змісту позовної заяви слідує, що адвокат Малофєєв А.І., діючи в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся із адвокатськими запитами вих.№19/07 від 19 липня 2020 року до Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат із проханням, зокрема, про надання інформації про можливість нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» із урахуванням раніше виплачених сум, у досудовому порядку; а також до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про надання аналогічної інформації за 2019 рік.
Як зазначає у позові, на вказані запити органами соціального захисту були надані відповіді, зміст яких зводився до того, що розмір щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, встановлений Кабінетом Міністрів України, у 2016 році становить 920 грн., у 2017 році становить 1200 грн., у 2018 році становить 1265 грн., у 2019 році становить 1295 грн., яка була нарахована позивачу у відповідних розмірах.
Зокрема, Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області надано відповідь №М/36 від 29 липня 2020 року, якою повідомлено адвоката про нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2019 рік ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства шляхом зарахування коштів 26.04.2019 року на рахунок одержувача, відкритий у відділенні АТ КБ «ПриватБанк».
Як слідує з позовної заяви, позивач вважає, що виплати разової грошової допомоги до 05 травня у розмірах, встановлених КМУ, є меншими, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, а тому є збитками (упущеною вигодою, недоотриманими доходами), які має відшкодувати держава відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України. З цих підстав позивач звернувся із вимогою про відшкодування майнової шкоди внаслідок дії акта (закону), що визнаний неконституційним.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує такі нормативно-правові акти.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтями 12 та 13 Закону №3551-XII встановлено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, та пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Законом України від 25 грудня 1998 року №367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №367-XIV) статтю 12 Закону №3551-XII доповнено частиною такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у пункті 20 вказано, що частину 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» викладено в наступній редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом
Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Надалі пунктом 20 розділу ІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ці норми статей 12 та 13 Закону №367-XIV викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій та інвалідам війни до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Однак рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 вказані зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Разом з тим, Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 26 (далі - Закон №79-VIII), яким установлено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Відповідно до ч.2 ст.17-1 військовослужбовцям, поліцейським, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ України, особам начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року Прикінцеві та Перехідні положення Розділ VI Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, зокрема, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявності фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 8 розділу VI Бюджетного кодексу України також визначено, що Кабінет Міністрів України має право встановлювати розміри соціальних виплат, не визначені законом, в абсолютних сумах у межах бюджетних призначень, встановлених за відповідними бюджетними програмами, до законодавчого врегулювання такого питання.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 р. № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій - 920 гривень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 р. № 223 встановлено у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі 1200 гривень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 р. № 170 у 2018 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій установлено у розмірі 1 265 гривень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 р. № 237 розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2019 році учасникам бойових дій встановлено - 1295 гривень.
Норми цих постанов є чинними та неконституційними не визнавалися.
У подальшому 27 лютого 2020 року рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018/3393/18 за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України окремих положень пункту 26 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявності фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Наведене положення визнано неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Указані обставини і стали підставою для звернення позивача з позовом до держави Україна про відшкодування шкоди, заподіяної актом, що визнаний неконституційним, відповідно до приписів ч.3 ст.152 Конституції України, як норми прямої дії, та 22 ЦК України.
Відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3).
У п.1 і п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснено, що відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.
Як зазначено в статті 8 Конституції України, вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, а відтак суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано.
Рішенням від 27 лютого 2020 року (далі - Рішення) Конституційний Суд України визнав неконституційними окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявності фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України та зазначив, що це положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, іншого тлумачення другого абзацу резолютивної частини Рішення Суду не може бути.
Даним рішенням не встановлювалися будь-які права чи обов'язки осіб та на підставі цього рішення не виникли нові правовідносини.
При цьому положення, яке визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України, втратило чинність з дня його ухвалення і зворотної дії в часі не має, іншого тлумачення рішення Конституційного Суду України не передбачено.
Стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.
Відповідальність держави за зобов'язаннями визначено у Главі 11 ЦК України та ст.ст.1173-1175 ЦК України.
Зокрема, ст.1175 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Зобов'язання держави в деліктних правовідносинах виконує Державна казначейська служба України, на яку постановою Кабінету Міністрів України покладена функція по здійсненню управління наявними коштами Державного бюджету України. Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, оскільки згідно з п.п.1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державна казначейська служба України. Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ від 03 серпня 2011р. № 845 (зі змінами та доповненнями). Згідно з п.п.3 п.35 цього Порядку передбачено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Аналіз указаних норм свідчить про те, що положення ст.1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.
У випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв'язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.
При цьому, положення ч.3 ст.152 Основного Закону, на які посилається позивач, прямо відсилається на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку.
Проте, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.
Положення статті 1175 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини, оскільки вона врегульовує відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, а не законом, визнаним неконституційним, тому застосуванню в даному випадку не підлягає.
У свою чергу, шкода - це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Поряд із поняттям «шкода» законодавець використовує поняття «збитки».
Відповідно до ст.22 ЦК збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, збитки це грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі.
Отже, стаття 22 ЦК України практично визначає лише такий спосіб захисту, як відшкодування збитків.
Разом з цим суд зазначає, що недоотримані суми щорічної разової грошової допомоги не можна вважати збитками у розумінні ст.22 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимогст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, оскільки спірні правовідносини не підпадають під дію ст.1175 ЦК України, оскільки ця норма права підлягає застосуванню у разі визнання незаконним і скасування нормативно-правового акту, а у даному випадку визнані неконституційними окремі положення Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України, який є законом, а спеціальний закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий, тому позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, не підлягають задоволенню на підставі ч.3 ст.152 Конституції України.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку що позов є безпідставним, а тому у його задоволенні потрібно відмовити.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, а тому оскільки у задоволенні позову відмовлено, при цьому позивач звільнений від сплати судового збору, питання про відшкодування судового збору не підлягає вирішенню та покладається на рахунок держави, а інші витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема, на правову допомогу, відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 81,259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про відшкодування шкоди, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.С. Гальонкіна