Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/2252/19
Провадження № 4-с/376/2/2021
"22" січня 2021 р. Сквирський районний суд Київської області
у складі: Головуючого судді - Коваленка О.М.,
за участю секретаря - Таранчук В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира справу за скаргою представника заявника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Грищенко Наталії Олександрівни,
Встановив:
У вересні 2019 року представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою про визнання неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Грищенко Н.О. щодо не повернення виконавчих документів стягувачу у виконавчому провадженні № 595 922 19.
В обґрунтування скарги вказав, що 03.01.2019 року старшим державним виконавцем Сквирського районного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Грищенко Н.О. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 57990363 на підставі виконавчого листа виданого Сквирським районним судом Київської області від 30.11.2018 року у цивільній справі № 376/344/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судових витрат в сумі 6423,57 грн. Даною постановою боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.
22.04.2019 року, старшим державним виконавцем Сквирського районного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Грищенко Н.О. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 58950757, на підставі виконавчого листа виданого Сквирським районним судом Київської області від 30.11.2018 року у цивільній справі № 376/344/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договорами позики від 20.12.2013 року, 20.01.2014 року, 20.02.2014 року в розмірі 256941,99 грн., з яких :191625 грн. - борг за договорами позики, 55890,62 грн. - процента за договором позики від 20.12.2013 року, 9426,37 грн. - 3% річних від простроченої суми заборгованості за договорами позики від 20.01.2014 року та 20.02.2014 року. Даною постановою боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.
Постановою від 18.07.2019 року виконавчі провадження об'єднано у зведене виконавче провадження № 59592219.
22.04.2019 року старшим державним виконавцем Сквирського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Грищенко Н.О. винесена постанова про арешт його майна, якою було накладено арешт на все майно, що належить боржнику.
У власності боржника перебуває житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташований будинок.
У даному будинку зареєстровані та постійно проживають він, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та їхня малолітня дитина - ОСОБА_7 , 2016 року народження.
02.07.2019 року ним через представника на адресу відділу державної виконавчої служби направлено клопотання про залучення до участі у виконавчому провадженні органів опіки та піклування та отримання їх дозволу на реалізацію нерухомого майна.
02.08.2019 року отримано відповідь Сквирського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області, якою повідомлено про направлення 17.07.2019 року державним виконавцем до органів опіки та піклування запиту щодо надання дозволу на реалізацію нерухомого майна.
Строк надання такого дозволуорганом опіки та піклування становить один місяць та закінчується 18.08.2019 року.
Вважає, що в разі ненадання органом опіки та піклування дозволу на реалізацію нерухомого майна, у державного виконавця з 19.08.2019 року виникає обов'язок по поверненню виконавчих документів стягувачу, у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо накласти стягнення,і в цьому полягає його бездіяльність.
З урахуванням наведеного просить визнати неправомірною бездіяльність та зобов'язати старшого державного виконавця Грищенко Н.О. повернути виконавчі документи стягувачу у зведеному виконавчому провадженні № 59592219.
Боржник ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_2 у судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення судової повістки, що знаходяться в матеріалах справи.
Представник стягувача ОСОБА_4 адвокат Соболь Б.В. у судове засідання не з'явився, до суду подав заперечення на скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні скарги (а.с.38-40).
Старший державний виконавець Грищенко Н.О. у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується розпискою про отримання повістки. 08.11.2019 року надала до суду заперечення на скаргу та матеріали виконавчого провадження (а.с.110-143).
Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду (ч.2 ст.450 ЦПК України)
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що у задоволенні скарги потрібно відмовити з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (ст.5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Тобто, в своїй діяльності державний виконавець має керуватися не лише положеннями вказаного вище закону, але й іншими нормативними актами.
Згідно п 4.5.7. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно статті 10 ЗУ «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Порядок звернення стягнення на майно боржника передбачено положеннями ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження».
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Основним законом, який регулює охорону дитинства є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого кореспондуються з нормами Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27.02.1991, в якій встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Аналіз положень ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства», дає можливість стверджувати, що законодавчі акти вимагають здійснення контролю за збереженням житлових та майнових прав дітей саме на етапі вчинення правочинів з нерухомим майном, право власності на яке або право користування яким мають діти, шляхом надання органами опіки та піклування згоди на вчинення зазначених правочинів.
Будь-яких виключень положеннями інших нормативно-правових актів не передбачено.
Згідно ч. 1 ст. 61 ЗУ «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Відповідно до правової позиції, яка висловлена ВСУ в постанові від 01.07.2015 року по справі № 6-396цс15, однією з обставин якої було користування спірним житлом малолітньою дитиною та реалізація цього майна, держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Отже, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним.
У даному випадку підставою для звернення заявника до суду стало те, що державним виконавцем не отримано дозволу органу опіки та піклування на реалізацію арештованого майна, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу.
На теперішній час у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані власник ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та їхня малолітня дитина - ОСОБА_7 , 2016 року народження (а.с.134).
Щодо того чи перебуває вказана неповнолітня особа у родинних відносинах із боржником, на звернення виконавчої служби Шамраївська сільська рада Сквирського району надала письмову відповідь про те, що до складу сім'ї боржника входить: ОСОБА_8 , 1936 року народження - батько (а.с.133).
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Встановивши, що ОСОБА_1 не є батьком малолітнього ОСОБА_7 , який проживає у будинку боржника, згоди органу опіки і піклування на продаж житла не потребувалося.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Таким чином, малолітній ОСОБА_7 мав лише право на проживання у будинку ОСОБА_1 ..
Враховуючи, що права та інтереси малолітнього ОСОБА_7 не порушені, тому дозволу органу опіки та піклування на реалізацію арештованого майна не потрібно. ОСОБА_7 має право на проживання за місцем проживання батьків, а тому його права не порушені.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 року справа №1612/2343/12.
Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.12.2006 року №13053179 ОСОБА_1 є одноосібним власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.39).
Також на праві власності ОСОБА_1 належать земельна ділянка площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та земельна ділянка площею 0,4125 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.130-131).
Згідно ч.1- 3 ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.
У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
До теперішнього часу виконавче провадження триває та рішення суду на теперішній час не виконано. Однак після відкриття виконавчих проваджень, державний виконавець звернувся з приводу надання згоди на реалізацію належного боржнику будинку.
Станом на день звернення зі скаргою до суду офіціального дозволу або відмови на реалізацію надано не було.
Вказані обставини підтверджують матеріалами виконавчого провадження (а.с.110-143).
Отже, старшим державним виконавцем Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Грищенко Н. О., яка здійснює виконавчі дії по виконавчому провадженню з примусового виконання виконавчих листів, виданих Сквирським районним судом Київської області № 376/344/16-ц від 15.11.2018 року, вчиняються усі заходи, передбачені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Законом України «Про виконавче провадження».
Оскільки скаржником не доведено, що старшим державним виконавцем Грищенко Н. О. були порушені норми Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання у частині визнання неправомірною бездіяльність щодо не повернення виконавчих документів стягувачу.
Щодо зобов'язання старшого державного виконавця Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Грищенко Н. О. повернути виконавчі документи у виконавчому провадженні № 59592219 стягувачу, слід зазначити, що суд не має права перебирати на себе функції інших державних органів, зокрема повноваження державного виконавця і начальника органу державної виконавчої служби, які здійснюють примусове виконання судового рішення, які передбачені нормами Закону України «Про виконавче провадження», а тому в її задоволенні має бути відмовлено.
Відповідно до ч.1,3 ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Отже, з урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись п 4.5.7. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, ст. ст. 2,4,12,13,76,81, 247,258,259,260,261, 351,352,354,447-451 ЦПК України, Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», ст. ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України, ст. ст. 1,3,10,50,61 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 383,405 ЦК України, ст. ст. 150,156 ЖК Української РСР, суд
Постановив:
У задоволенні скарги представника заявника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Грищенко Наталії Олександрівни - відмовити в повному обсязі.
З текстом ухвали можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Коваленко О.М.