нп 2/490/1947/2020 Справа № 490/10266/19
Центральний районний суд м. Миколаєва
18 березня 2021 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
Головуючого судді Гуденко О.А.,
При секретарі Дудник Г.С.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю " Лайм Кепітел" про визнання недійсним кредитного договору, -
02 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Центрального районного суду м. Миколаєва з даним позовом, в якому просить визнати недійсним пункт 5.6 Договору та визнати недійсним договір позики №ЛЛ-00039655 від 03.09.2019 року між ТОВ «Лайм Кепітел» та ОСОБА_1 в цілому.
Позов мотивований тим, що у жовтні 2019 року від представників відповідача почали надходити дзвінки про те, що нею укладено договір позики, копію якого отримала у жовтні 2019 р. Згідно договору, позикодавець передає позичальнику грошові кошти в сумі 7000,00 грн. строком на 16 днів, а позичальник зобовязується повернути позику та сплатити проценти за користування кредитом. Зазначає, що у копії договору відсутній підпис позичальника. В порушення вимог ст. 1046 ЦК України, у неї немає підтвердження, що гроші їй передавались, а отже договір не можна вважати укладеним. Пункт 5.6 умов Договору, передбачає нарахування пені в розмірі 2,5 % від суми залишку кредиту за кожен день прострочення, у випадку порушення позичальником своїх зобовязань щодо погашення кредиту, виходячи з правової позиції ВСУ у постанові ВСУ від 21.10.2015 №6-2003цс15, а тому вказаний пункт має бути визнаний судом недійсним. Крім того, вказаний договір містить умови які є несправедливими в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначив, що при укладенні вищевказаного кредитного договору порушені його права, як споживача згідно з нормами Закону України «Про захист прав споживачів». За наведених підстав вважає, що відповідач провадить нечесну підприємницьку практику.
Ухвалою судді Центрального рпайонного суду м.Миколаєва від 05.12.2019 року прийнто позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якому зазначає, що договір між позивачем не підписувався і не укладався. Також вказує на те, що надана відповідачем «Інформаційна довідка «Платежі «Онлайн» не відповідає вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність України» та Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04.07.2018 №75, не є первинним документом, а отже не може бути визнана належним та допустимим доказом проведення операції з перерахунку коштів. До того ж, судуне надано доказів того, що пластикова картка НОМЕР_1 належить позивачу, а символи НОМЕР_2 взагалі унеможливлюють ідентифікацію отримувача коштів. Крім того, позивач Правила надання грошових коштів, на які посилається відповідач, не підписував з ними не ознайомлювався, а отже не погоджувався з викладеними в них умовами, що суперечить позиції ВС у справі №342/180/17.
Представник позивача ОСОБА_2 надав суду додаткові пояснення, в яких просив суд провести судове засідання 18.03.2021 року без його участі та пояснив, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, витребуваного судом.
Представником відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Кепітел» надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність та відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що спірний договір між сторонами укладено в електронній формі у відповідності до ЗУ "Про електронну комерцію" з відповідними змінами та Правилами надання коштів у позику, в тому чсиллі і на умовах фінансового кредиту, затвердженим наказом директора ТОВ «Лайм Кепітел» від 01.08.2019 №8. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) розміщена у мереежі інтернет на веб-сайті Товариства https://vashagotivochka.ua/, договір підписаний в особистому кабінеті зареєстрованого клієнта, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором шляхом обміну електронним повідомленням з використанням засобів зв'язку та сайту Товариства. На виконання р.1.7 умов договору кредитодавцем 03.09.2019 року будо перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 7000 грн. , про що свідчить Інформаційна довідка ТОВ «Платежі Онлайн». Згідно п.4.1 Договору, позивач усвідомлювала всі умови договору та вважала умови Договору вигідними для себе. за такого, спірний договір укладено згідно вимог діючого законодавства, а тому відсутні підстави визнання договору недійсним.
Протокольною ухвалою від 12.03.2020 року закрито підготовче судове засідання та призначено до судового розгляду.
Враховуючи, що учасники справи в судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Ухвалою суду справу розглянуто у відсутність сторін, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09.09.2019 прку між ТОВ «Лайм Кепітел» (далі- Товариство) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) укладено кредитний договір №ЛЛ-00039655.
Згідно з п. 1.1 кредитного договору кредитодавець передає позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 7000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, оплатності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах цього кредитного договору.
Відповідно до п. 1.3 кредитного договору строк користування кредитом складає 16 днів, а у випадках, передбачених цим кредитним договором, може бути продовжений до 96 днів включно.
За умовами. 1.4 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитом:
- у розмірі 2,0 % від суми наданого кредиту за кожен день користування кредитом протягом 16 (шістнадцяти) календарних днів з дня надання кредиту. У разі своєчасного та належного виконання зобов'язань за цим кредитним договором (погашення основного зобов'язання та процентів, нарахованих за користування Кредитом на відповідну дату), кредитний договір достроково припиняється в день повного та належного виконання таких зобов'язань (п. 1.4.1 договору);
- у розмірі 2,5 % від суми наданого кредиту за кожен день користування кредитом з дня, наступного за днем закінчення строку, передбаченого пунктом 1.4.1 договору, якщо зобов'язання не виконані позичальником належним чином, наступні 80 календарних днів до 96 календарного дня включно з дати надання Кредиту. У разі належного виконання зобов'язань за цим кредитним договором (погашення основного зобов'язання та процентів, нарахованих за користування кредитом на відповідну дату), кредитний договір достроково припиняється в день повного та належного виконання таких зобов'язань (п. 1.4.2 договору).
Відповідно до п. 1. 5 кредитного договору з урахуванням положень п. 1.4 кредитного договору позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом за фактичну кількість днів користування кредитом з розрахунку: за строк, зазначений у п. 1.4.1 кредитного договору - 730 процентів річних; за строк, зазначений у п. 1.4.2 кредитного договору - 882,08 проценти річних.
Кредитодавець не пізніше 3 банківських днів з дати підписання договору сторонами, надає кредит шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на банківський (картковий) рахунок, вказаний позичальником або надання готівкових коштів позичальникові (п. 1.7 договору).
Детальний розпис сукупної вартості кредиту за цим кредитним договором наведений в додатку № 1 до цього кредитного договору, який є його невід'ємною частиною (п. 1.9 договору).
Згідно з п. 3.4 кредитного договору будь-які грошові кошти, отримані кредитодавцем від позичальника, зараховуються для погашення зобов'язань позичальника в наступній черговості:
- в першу чергу - витрати кредитодавця, пов'язані з одержанням виконання;
- в другу чергу - неустойка (пеня та штраф, передбачені в п. 5.5, 5.6 договору), а також інші платежі, передбачені чинним законодавством як відповідальність за порушення грошового зобов'язання;
- в третю чергу - проценти, нараховані за фактичний час користування кредитом, але не пізніше дати остаточного розрахунку, визначеної згідно з умовами цього кредитного договору;
- в четверту чергу - сума кредиту.
Пунктом 5.5 кредитного договору передбачено, що у випадку несплати позичальником суми кредиту у строк 16 календарних днів з дня надання кредиту, позичальник на вимогу кредитодавця, що пред'являється не раніше п'ятнадцятого дня існування несплати суми кредиту позичальником, зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 100,00 гривень.
У пункті 5.6 кредитного договору встановлено, що у випадку порушення позичальником своїх зобов'язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування кредитом кредитодавець має право нараховувати позичальнику пеню в розмірі 2,5 % від суми залишку кредиту за кожен день прострочення повернення заборгованості, починаючи з дев'яносто сьомого дня з моменту надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитом. Нарахування пені за весь період прострочення відбувається в день фактичної її сплати або при зверненні кредитодавця до суду з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за цим кредитним договором (в останньому випадку пеня нараховується станом на день подання позовної заяви до суду).
Відповідно до п. 7.3 кредитного договору невід'ємною його частиною є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лайм Кепітел» (при укладенні договорів в електронній формі, далі - Правила). Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця в мережі Інтернет за посиланнями: https:// lk.vashagotivochka.ua та http://limecapital.com.ua/.
Згідно з розділом 8 «Підписи та реквізити сторін» кредитного договору цей договір підписано електронними підписами сторін, зокрема зі сторони позичальника договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором: uLgasNGN.
Позивач стверджує, що кредитний договір нею не підписувався та не укладався.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4).
Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно зі ч.1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч.2,3 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов'язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред'явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Частинами 4,5 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ч.6,7 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Частиною 9 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, що місцем укладення електронного договору є місцезнаходження юридичної особи або місце фактичного проживання фізичної особи, яка є продавцем (виконавцем, постачальником) товарів, робіт, послуг.
Згідно ч.12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
За правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Пунктами 5, 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лайм Кепітел», затверджених наказом директора ТОВ «Лайм Кепітел» від 01.08.2019 № 8, заявник авторизується на сайті Товариства за допомогою Логіна Особистого кабінету і Пароля Особистого кабінету (п. 3.2). Після авторизації Заявника на Сайті Товариства здійснюється перевірка дійсності платіжної картки шляхом блокування наперед невідомої Заявнику довільної суми в розмірі від 1 копійки до 1 гривні та наступним зазначенням Заявником конкретної суми на сайті Товариства, що була заблокована. Точний розмір зарезервованої суми Заявник може дізнатися в банківській установі, що емітувала платіжну картку та здійснила верифікацію Заявника (через SMS-повідомлення від банку та/або засобами електронного зв'язку та/або засобами телефонного зв'язку) (п. 3.3). Заявник здійснює заповнення Заявки на отримання кредиту на Сайті Товариства, обов'язково вказуючи всі дані, відмічені в Заявці в якості обов'язкових для заповнення (п. 3.4). На підставі заповненої реєстраційної форми інформаційна система Товариства здійснює реєстрацію даних Заявника на Сайті Товариства та створює Особистий кабінет Заявника/Позичальника (п. 3.7). Товариство інформує Заявника про прийняте рішення щодо видачі або відмову у наданні кредиту через SMS-повідомлення на телефонний номер, зазначений у Заявці, та/або листом, надісланим на електронну пошту, вказану Заявником, та/або шляхом розміщення інформації в Особистому кабінеті заявника на Сайті Товариства (п. 3.17). У випадку прийняття рішення про надання кредиту, Заявнику надсилається «оферта» (пропозиція укласти договір) та текст майбутнього Кредитного договору на умовах та в порядку, передбаченому цими Правилами. Кредитний договір укладається в електронному вигляді в Особистому кабінеті. При цьому Заявник має технічну можливість прийняти умови Кредитного договору, або відмовитись від них (п. 3.19). Після ознайомлення з умовами Кредитного договору, у випадку підтвердження Заявником згоди з зазначеними умовами, йому на телефон надсилається одноразовий ідентифікатор, який в подальшому вноситься у відповідне поле для підпису на Сайті Товариства. Таким чином Заявник акцептує оферту електронним підписом одноразового ідентифікатора, після чого Кредитний договір вважається укладеним (п. 3.20). Заявник та Товариство підписують Кредитний договір з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням засобів зв'язку та сайту Товариства (п. 3.21). Після укладання сторонами Кредитного договору та переведення коштів на вказану Позичальником банківську картку, другий примірник Кредитного договору направляється на електронну адресу Позичальника, а на його номер телефону (вказаний ним в анкеті) направляється відповідне SMS-повідомлення (п. 3.22).
Таким чином, без надіслання на телефон заявника одноразового ідентифікатора та подальшого його внесення заявником у відповідне поле для підпису на сайті товариства, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Отже, оспорюваний кредитний договір є електронним договором, який підписано позивачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором: uLgasNGN, та відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з абзацом другим ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач стверджує, що у неї немає підтвердження, що гроші кредитодавцем їй передавались, тому договір не може вважатись укладеним.
Однак, відповідачем до матеріалів справи додано копію Інформаційної довідки вих. №190/03 від 16.03.2020 р., відповідно до якої ТОВ «Платежі Онлайн», як оператор послуг платіжної інфраструктури повідомлено, що на сайті VASHAGOTIVOCHKA.UA через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція типу «виплата» 03.09.2019 р. о 12-57 в сумі 7000,00 грн. на номер картки НОМЕР_1 за номером транзакції 26750-46254-78237 ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що вказана вище інформаційна довідка не відповідає вимогам, які ставляться до первинних документів згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є первинним документом, та не може бути визнано належним та допустимим доказом проведення операції з перерахунку коштів.
Суд не приймає до уваги такі доводи позивача, оскільки за своєю суттю вказане підтвердження банку є довідкою про факт здійснення операції, а не первинним банківським грошово-розрахунковим документом.
Позивач стверджує про відсутність доказів того, що вказана банківська платіжна картка належить саме позивачу, а також, що символи « НОМЕР_2 » взагалі унеможливлюють ідентифікацію отримувача коштів.
Суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки у вищевказаній інформаційній довідці вказано, зокрема, дані клієнта - прізвище, ім'я, по батькові, індивідуальний податковий номерх. Натомість, позивачка також не надала доказів того, що на її банківську платіжну картку не надходили кошти від відповідача 03.09.2019 р., або що вказана картка їй не належить.
Отже, підстав вважати оспорюваний кредитний договір неукладеним немає.
Крім того, позивач вважає, що сторони не досягли згоди про істотні умови договору, в оспорюваному договорі відсутні істотні умови, а саме: не вказано про необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов'язковими для отримання кредиту, переліку осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності) (ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»); відсутні підписи сторін (ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 207 ЦК України); не вказана реальна річна процентна ставка та не зазначено порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту (ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця. До кредитів у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту, що становить від одного до трьох місяців або на вимогу, застосовуються лише вимоги частини першої, пунктів 1 і 2 частини другої статті 7, статей 8-10, частин першої - четвертої статті 12, статті 13, частини шостої статті 15, статті 18 цього Закону.
У п. 1.1 кредитного договору зазначено, що своїми підписами під цим кредитним договором сторони засвідчують, що розуміють зміст та суть поняття «споживчий кредит» як грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Позичальник засвідчує, що кредит, що отримується ним в межах цього кредитного договору має ціль, не пов'язану з задоволенням споживчих потреб позичальника, і розуміє, що правовідносини в межах даного кредитного договору не підпадають під поняття/ознаки споживчого кредиту і на них не розповсюджується законодавство, що регулює споживче кредитування в Україні. Позичальник зобов'язується використовувати отриманий в межах цього кредитного договору кредит виключно на цілі, не пов'язані з задоволенням особистих споживчих потреб та такі, що не підпадають під поняття «споживче кредитування».
Як зазначено у п. 1.3 кредитного договору строк користування кредитом складає 16 днів, а у випадках передбачених цим кредитним договором, може бути продовжений до 96 днів включно. У Детальному розписі сукупної вартості кредиту, який наведений в додатку № 1 до кредитного договору та є його невід'ємною частиною, передбачено, що продовження строку користування кредитом за умови сплати процентів у повному обсязі у день повернення кредиту можливе кожні 16 днів або кожні 16 днів з дня укладання Додаткової угоди до цього кредитного договору.
Таким чином, сторони кредитного договору узгодили строк користування кредитом тривалістю 16 днів, передбачили можливість продовження цього строку також кожні 16 днів за умови сплати процентів у повному обсязі у день повернення кредиту.
З огляду на викладене, положення Закону України «Про споживче кредитування» не поширюються на оспорюваний кредитний договір.
Водночас щодо аргументів позивача в цій частині обґрунтування недійсності договору варто зауважити, що така умова договору про споживчий кредит як «необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту» зазначається не обов'язково, а за її наявності. Договір підписано електронними підписами сторін, що встановлено судом вище. Реальна річна процентна ставка міститься у п. 1.5 договору. Згідно з п. 3.19 Правил надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лайм Кепітел», затверджених наказом директора ТОВ «Лайм Кепітел» від 01.08.2019 № 8, які відповідно до п. 7.3 договору є його невід'ємною частиною, заявник мав технічну можливість прийняти умови кредитного договору, або відмовитись від них.
Обґрунтовуючи позов в частині визнання недійсним оспорюваного правочину з підстав здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики, позивач посилається на ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та вказує, що кредитодавець не виконав встановлені законом вимоги щодо надання інформації. Такі дії, на його думку, розглядаються як нечесна підприємницька практика у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відносини, що виникають у зв'язку із захистом прав споживачів фінансових послуг, регулюються законодавством про захист прав споживачів з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1, 2, 4, 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Позивач ні в позовній заяві, ні в додаткових поясненнях не вказує, які саме прояви нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача існували при укладенні кредитного договору та застосовані до неї, яку саме інформацію не було надано, якими саме діями відповідач спонукав позивача укласти кредитний договір на умовах, викладених у ньому, та які саме дії в розумінні вимог статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» можна було б вважати такими, що вводять в оману і які впливають на законність укладеного договору, вчинив відповідач при його підписанні.
Отже, позивачем не доведено того, що оспорюваний договір було укладено з використанням нечесної підприємницької діяльності.
Також позивач вказує, що ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит, однак кредитор умисно змінив затверджену законом черговість погашення вимог, чим значно обмежив права та погіршив умови договору для позичальника.
Вказані доводи не можуть бути взяті до уваги, оскільки, як встановлено вище, положення Закону України «Про споживче кредитування» не поширюються на спірний договір.
Позивач зазначає, що договір встановлює подвійну відповідальність позичальника за порушення зобов'язань за договором (штраф і пеню) та просить п. 5.6 кредитного договору визнати недійсним. При цьому, посилається на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, за якою відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Отже, чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Як зазначалось вище, у п. 5.5 кредитного договору передбачено, що у випадку несплати позичальником суми кредиту у строк 16 календарних днів з дня надання кредиту, позичальник на вимогу кредитодавця, що пред'являється не раніше п'ятнадцятого дня існування несплати суми кредиту позичальником, зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 100,00 гривень.
Водночас у п. 5.6 кредитного договору встановлено, що у випадку порушення позичальником своїх зобов'язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування кредитом кредитодавець має право нараховувати позичальнику пеню в розмірі 2,5 % від суми залишку кредиту за кожен день прострочення повернення заборгованості, починаючи з дев'яносто сьомого дня з моменту надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитом.
Таким чином, наведені вище умови кредитного договору передбачають застосування пені за інший період прострочення виконання зобов'язання (після закінчення строків продовження користування кредитом), який не співпадає із періодом прострочення сплати кредиту, за яке передбачено відповідальність у виді штрафу. Тобто не вбачається одночасного застосування штрафу і пені за порушення строків погашення суми кредиту.
У постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 686/1025/16-ц Верховний Суд відхилив посилання на неврахування судом правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, оскільки у справі не вирішувалося питання про одночасне застосування штрафу і пені за порушення строків погашення заборгованості, та вказав, що висновки суду у цій частині не порушують конституційного принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (стаття 61 Конституції України).
Варто зауважити, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зважаючи на викладене, підстав для визнання недійсним п. 5.6 кредитного договору немає.
Позивач зазначає, що оспорюваний договір встановлює обов'язки для позичальника (повернути кредит, сплатити проценти, сплатити штраф, повідомляти про зміну місця проживання, тощо) і при цьому не встановлює для відповідача обов'язку виконати договір (надати послугу), тобто таке виконання обумовлене лише власним розсудом. Позивач вважає, що такі умови є несправедливими, у зв'язку з чим згідно з ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» договір має бути визнаний недійсним в цілому.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.
Зі змісту кредитного договору (п. 1.1) вбачається обов'язок кредитодавця передати позичальнику грошові кошти (кредит) у сумі 7000,00 грн. Вказані кошти були зараховані на банківський (картковий) рахунок позивача. Тобто, зобов'язання відповідача як кредитодавця виконані, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним з указаних підстав.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір в разі відмови у позові стягненню з відповідача не підлягає.
Керуючись ст.ст. 4,5, 12-13, 79-81, 1414, 259-265 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ " Лайм Кепітел" про визнання недійсним кредитного договору -відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду .
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Гуденко