справа № 489/3417/19
провадження №2/489/89/21
Заочне рішення
Іменем України
01 квітня 2021 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
секретар судового засідання Долгорученко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності в порядку спадкування,
встановив:
В червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та представником власника ОСОБА_3 на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна» 10.02.1998, реєстраційний номер 5657-к, а також визнати за ним право власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що за життя його батьки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , перебуваючи у шлюбі, придбали кооперативну квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12.03.1992. В подальшому на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів б/н від 20.04.1995, право власності на квартиру було зареєстровано за його батьком.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після смерті батька відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , оскільки така була придбана його батьками під час шлюбу, і яку він разом із ОСОБА_5 прийняв на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України, проте спадкові права не оформили.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина на 3/4 частки вказаної квартири. Спадкоємцями після смерті спадкодавців є позивач та його сестра ОСОБА_6 , яка у вказаній квартирі зареєстрована не була та із заявою про прийняття спадщини в нотаріальну контору не зверталась.
Звернувшись до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, позивачу стало відомо, що 14.12.2018 державним реєстратором було зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, який начебто був укладений між ОСОБА_2 та представником власника ОСОБА_3 на товарній біржі «Українська біржа «Десятинна» 10.02.1998, реєстраційний номер 5657-к.
Посилаючись на те, що вказаний договір містить помилки, його не було зареєстровано в БТІ, як того вимагало діюче на той час законодавство, а також, що його ухвалено без волевиявлення власника, оскільки квартира з володіння спадкодавців ніколи не вибувала, його батько не видавав довіреності на укладення такого договору та не мав наміру продажу квартиру ОСОБА_2 або іншій особі, позивач просив визнати договір купівлі-продажу недійсним. Крім того, посилаючись на те, що реєстрація у Єдиному державну реєстрі спірної квартири за іншою особою заважає йому оформити свої спадкові права, просив задовольнити вимоги про визнання за ним права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29.08.2019 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 12.12.2019.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03.12.2020 закрито підготовче провадження по справі та призначено її до розгляду по суті на 24.03.2021.
У судове засідання, призначене на 24.03.2021, сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач надав до суду письмову заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач причини своєї неявки не повідомив, правом на подання відзиву на позов не скористався. Повідомлення відповідачів про розгляд справи здійснювалось судом шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви та доданих до неї документів за адресою реєстрації та додатково шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади.
За таких обставин, з урахуванням положень статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.
Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виходячи з вимог частини п'ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.
Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, дійшов наступного.
Судом встановлено, що позивач є спадкоємцем за законом після смерті його батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 98, 99, 106, 107).
На підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів б/н від 20.04.1995, ОСОБА_1 належала праві власності квартира АДРЕСА_1 , яку він придбав в період шлюбу з ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 12.03.1992 (а.с.9-10, 13).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_1 з 14.12.2018 є відповідач ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності зазначений договір купівлі-продажу серія та номер: 5657к-1283, виданий 10.02.1998 Товарною біржею «Українська біржа «Десятинна» (а.с.24).
Згідно копії витребуваної на запит суду реєстраційної справи на вказану квартиру 09.02.1998 між ОСОБА_2 як покупцем та ОСОБА_4 , в інтересах якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 , як продавцем на товарній біржі «Українська біржа «Десятинна» укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер договору № 5657к. На копії вказаного договору наявний реєстраційний надпис Миколаївського МБТІ про реєстрацію вказаного договору за № 35614 від 16 лютого 20___ р. без підпису начальника та штамбу БТІ.
Крім того, в матеріалах реєстраційної справи є копія листа Миколаївського МБТІ № 14 від 12.12.2018 в якому вказано, що згідно паперових носіїв інвентаризаціної справи за адресою АДРЕСА_2 станом на 16.02.1998 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на цю квартиру на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна» 09.02.1998за № 5657к-1283 та зареєстрованого в Миколаївському МБТІ 16.02.1998.
Водночас, згідно витребуваної на запит суду інформації Миколаївського МБТІ від 12.09.2019 № 2515 відповідно до паперових носіїв інвентаризаціної справи та довідки № 15 від 03.01.2020 з матеріалів архіву БТІ станом на 28.12.2012 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 20.04.1995, виданого виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів та зареєстрованого в Миколаївському МБТІ 20.04.1995 (а.с. 50, 71).
Тобто жодна реєстрація договору купівлі-продажу від 09.02.1998 або 10.02.1998, укладеного на товарній біржі Миколаївським МБТІ не проводилась.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01.01.2004, цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності. Отже, на спірні правовідносини щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність», чинного на час укладення оспорюваного договору, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові (стаття 225 ЦК УРСР).
Статтею 227 ЦК УРСР передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Згідно зі статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції чинній на час укладення договору) не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
У період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статей 224, 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК УРСР), а відповідно до статті 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
Отже, положення статті 227 ЦК УРСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.
Отже, договір купівлі-продажу квартири, укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним.
Згідно зі статті 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою ст. 48 цього Кодексу.
Частиною першою статті 59 ЦК УРСР передбачено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Як зазначено в пункті 1.5 розділу 1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлового політики України від 09.06.98 № 121, яка була чинною на час укладення сторонами відповідного договору купівлі-продажу та яка визначала порядок здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні, - державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до пункту 9 Додатку 1 до вказаної Інструкції, договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею, віднесено до переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна.
Однак, встановлені судом обставини щодо того, що жодна реєстрація договору купівлі-продажу від 09.02.1998 або 10.02.1998, укладеного на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна», Миколаївським МБТІ не проводилась та станом на 28.12.2012 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 , свідчать про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки його не було зареєстрованого до 01.01.2004 у встановленому порядку, згідно діючого на той час законодавства.
Доводи позивача про наявність в оспорюваному договорі помилок не мають правового значення, оскільки судом такий договір визнано недійним. Належних доказів про те, що вказаний договір укладено без волевиявлення власника, оскільки батько позивача не видавав довіреності на укладення такого договору та не мав наміру відчучити квартиру ОСОБА_2 або іншій особі, матеріали справи не містять, проте враховуючи, що вимог щодо визнання довіреності недійсною позивачем заявлено не було, оспорюваний договір не може бути визнаний недійсним з цих підстав.
Що стосується вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , то суд вважає їх передчасними з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Згідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкодавців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункту 3 постанови № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Із матеріалів спадкових справ вбачається, що приватним нотаріусом Воробйовою Т.А. не приймалося рішення про відмову у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом та, враховуючи визнання судом недійсним договору купівлі-продажу від 09.02.1998, позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право на отримання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом.
За такого, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та представником власника ОСОБА_3 на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна» 10.02.1998, реєстраційний номер 5657-к.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При подачі позову позивачем сплачено судовий збір за двома позовними вимогами в загальному розмірі 1536,40 грн., а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 768,20 грн.
Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності в порядку спадкування задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений на товарній біржі «Українська біржа «Десятинна» 10.02.1998, реєстраційний номер 5657-к, між ОСОБА_2 як покупцем та ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_3 , що діяла на підставі довіреності від 06.01.1998, як продавцем.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,20 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 20 коп.).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Ленінський районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Відомості про учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації та проживання невідоме.
Повний текст судового рішення складено 01.04.2021.
Суддя І.В.Коваленко