ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/18334/20
провадження № 2/753/8643/20
"01" квітня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Ляшенко Ю.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором, суд -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором. Мотивуючи свої вимоги тим, що 20 вересня 2020 року між нею - ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладений договір № КТ 2020 0920-2 про надання послуг з футбольної підготовки за програмою «Шлях успіху» згідно умов якого відповідач зобов'язався надати її сину - ОСОБА_3 послуги з футбольної підготовки за однією із трьох адрес: м. Київ, бульв. Дружби нарадів, 14-16, м. Київ, вул. Малиновського, 5-б, м. Київ, пр. Соборності, 7 - б. Сума договору склала 15 997 грн. Під час укладення договору вона внесла оплату в сумі 500 грн., решту суми - 15 497 грн. відповідач отримав від ФОП ОСОБА_4 , оскільки вона сплатила ці кошти ФОП ОСОБА_4 на підставі договору №КТ 2020 0211-02 без дати за чеком від 11.02.2020 року. 28 вересня 2020 року відповідач повідомив її про те, що школа за адресою: м. Київ, пр. Соборності, 7 - б закривається у зв'язку з підвищенням орендної плати і запропонував перейти навчатися в школу за адресою: м. Київ, бульв. Дружби нарадів, 14-16 , або призупинити навчання до відкриття школи у Дарницькому районі. Школа за адресою: м. Київ, бульв. Дружби нарадів, 14-16, переповнена, приміщення для тренувань замале й до неї позивачу не зручно добиратися, тому вона листом від 12 жовтня 2020 року просила відповідача відшкодувати їй збитки по договору, повернувши сплачені нею кошти в сумі 15 997 грн. 00 коп., проте відповідач відмовляється повернути їй сплачені за навчальні послуги кошти, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з тих же підстав та просила їх задовольнити, посилаючись на вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та положення ЦК України щодо договорів про надання послуг.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні за недоведеністью та безпідставністю вимог. Мотивуючи заперечення тим, що особисто вона основий договір, за умовити якого позивачка сплатила основну суму коштів, а саме - 15 497 грн. вона не укладала, такі кошти не отримувала, оскільки ці кошти отримала особа, яка укладала такий договір - ФОП ОСОБА_4 . Ті кошти, які вона отримала за договором № КТ 2020 0920-2 про надання послуг з футбольної підготовки за програмою «Шлях успіху» вона відпрацювала, тобто дитина отримала заняття у школі на цю суму, а тому вважає, що позов в частині отриманих нею 500 грн. задоволенню не підлягає, оскільки договір в цій частині нею виконаний, послуги надані, а щодо коштів, сплачених позивачкою ФОП ОСОБА_4 , то вона жодного відношення не має, оскільки не була стороною договірних відносин. Вважає, що вимоги позивачкою пред'явлені до неї як до неналежного відповідача, оскільки основні кошти за договором отримував ФОП ОСОБА_4 .
Відповідачем надано відзив на позові від 30 листопада 2020 року (а.с.26), у якому просила відповити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає відмові у задоволенні із наступних підстав.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Судом встановлено, що між позивачкою ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах дитини -сина ОСОБА_3 , та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладений договір № КТ2020-02.11-02 про надання послуг з футбольної підготовки вихованця за програмою раннього розвитку. Строк надання послуг 9 місяців, 72 тренування. Послуги з футбольної підготовки відбуваються за однією із трьох адрес: м. Київ, бульв. Дружби нарадів, 14-16, м. Київ, вул. Малиновського, 5-б, м. Київ, пр. Соборності, 7 - б (а.с. 3-4).
За цим договором позивачкою фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 сплачено 500 грн. 00 коп. (а.с. 5), що визнається відповідачем.
Відповідачка вважає, що послуги на 500 грн. 00 коп., які вона отримала від позивачки, нею за договом надані, дитина отримала послуги з тренування. Позивач не спростувала пояснення відповідача.
Окрім того, між позивачкою ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах дитини ОСОБА_3 , та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 укладений договір № КТ2020-02.11-02 про надання послуг з футбольної підготовки вихованця за програмою раннього розвитку. Строк надання послуг 9 місяців+60 днів+2 місяці в подарунок. Вартість послуг 15 997 грн. (а.с. 7-8).
Позивачкою сплачено за цим договом грошові кошти в сумі 15 497 грн. 00 коп. фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 (а.с. 7-8, 9), що нею визнається .
Зважаючи на те, що змінились умови виконання договору (місце надання послуг), які позивача не влаштовувають, позивач просить стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 сплачені позивачем кошти в загальній сумі 15 997 грн. 00 коп., які спрачені таким позивачем: 500 грн. 00 коп. - фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 та 15 497 грн. 00 коп. - фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 , при цьому позивачем пред'явлені позовні вимоги до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів у загальній сумі 15 997 грн. 00 коп.
Суд, зважаючи на спірні правовідносини, визначену позивачем особу відповідача, вважає, що позивачем, як невірно обраний спосіб захисту порушеного права, так й пред'явлені вимоги не до всіх відповідачів/неналежного відповідача, що стає наслідком відмови у задоволенні позову.
Так, позивачем ставиться вимога про стягнення з відповідача сплачених коштів за договорами про надання послуг без визначеної вимоги про розівання такого договору, водночас положенням статті 629 ЦК України закріплений принцип обов'язковості договору. Тобто ЦК України закріплює прицип непорушності досягнутих сторонами правочину домовленостей, а відтак і закріплених у договорі відповідних умов. Однак, після укладення договору в процесі його виконання може виникнути потреба у внесенні змін до умов договору за ініціативою однієї або обох сторін, або ж, договір взагалі може бути припинений шляхом його розірвання.
У загальних положенням про договори в ЦК України безпосередньо визначаються підстави та правові наслідки лише щодо зміни та розірвання договору, але не містяться норми, які б конкретно визначали підстави та порядок припинення договору, крім його розірвання, яке є лише однією із підстав припинення договору.
Відповідно до ст.ст. 6, 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 цього Кодексу.
Зміст договору, відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони відповідно до договору засвідчили, що всі умови договору їм зрозумілі й вони вважають їх справедливими по відношенню до себе та підтвердили свою здатність виконувати умови договору вцілому.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Ст. 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Окрім того, відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.
За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ч.4 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).
При цьому, суд з урахуванням положення п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України, зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, з'ясовував питання щодо правильності обраного позивачем способу захисту порушеного права, а також вірно визначеної позивачем особи відповідача, проте позивач погодив правильність обраного ним способу захисту порушеного права та визначену ним особу відповідача, не вбачаючи підстав для зміни/збільшення/уточнення позовних вимог.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно для того, щоби вирішити питання про стягнення коштів за договірними відносинами, як того просить позивач, щодо такого договору необхідно вирішити питання про його розірвання, як регламентовано ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів», й оскільки така вимога позивачем не ставиться, вимога про стягнення коштів підлягає відмові у задоволенні, як вимога, яка не забезпечена правильно обраним способом захисту порушеного права, а зважаючи на принцип диспозитивності, суд не вправі виходити за межі позовних вимог й розглядає спір в редакції позову від 28 жовтня 2020 року (а.с. 1-2).
Невірно обраний спосіб захисту порушеного права є підставною для відмови у задоволенні позовних вимог.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Окрім того, зважаючи на те, що позивачем не визначені всі/належні відповідачі, також суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову й з цієї процесуальної підстави, оскільки суд не вправі втруватися у визначення позивачем особи відповідача.
Так, принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання абао оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрутованим.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов'язаний надати суб'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Так, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.
В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Подавши свої докази, позивач реалізував своє право на доказування і одночасно виконав обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.
Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про захист прав споживачів».
За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.6 ст.141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) компенсовати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 6, 627, 629, 901, 907 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст. п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
У задовленні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором, - відмовити.
Судові витрати (судовий збір) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.