Копія
26 січня 2021 року Справа № 160/15345/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
19 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
- визнати рішення, дії чи бездіяльність відповідача, щодо невиплати недоотриманої пенсії позивача за період з 07.10.2009 року по 30.04.2018 року протиправними та дискримінаційними та зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії - виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період 07.10.2009 року по 30.04.2018 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11.12.2001 року ОСОБА_1 виїхала з України на постійне місце проживання до держави Ізраїль. З початку 2002 року по 2018 рік (до звернення з позовом до суду про визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в дніпропетровській області №Д5653-18 від 11.04.2018 року, визнання протиправної бездіяльності, зобов'язати вчинити певні дії) позивач не отримувала пенсії, яку було призначено у 1996 році, та виплату якої припинено після виїзду ОСОБА_1 за кордон. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 року по справі №160/7700/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області в частині зобов'язання Центрального відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року по 30.04.2018 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів було залишено без розгляду.
Позивач вважає, що підстави, на яких вищезазначена частина позовних вимог залишена без розгляду, усунуті відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року, згідно висновків якої статті 122, 123 (ст.99,100 у редакції чинній до 15.12.2017 року) Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
З метою реалізації свого права на поновлення пенсії, позивач у цій справі звернулась до відповідача з відповідною заявою про поновлення їй пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції. Проте, на думку позивача, відповідач незаконно відмовив в поновленні виплати пенсії. Дії щодо такої відмови вважає неправомірними і дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству, а також практиці Європейського суду з прав людини, у зв'язку із чим звертається до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
05 січня 2021 року від відповідача надійшов відзив, в якому останній наголосив на правомірності дій ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Наголошував на тому, що пенсійний орган має право приймати рішення щодо поновлення пенсії відповідно до порядку, встановлено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, відповідно до п.4.1. якого, пенсійний орган розглядає питання про призначення, перерахунок чи поновлення виплати раніше призначеної пенсії лише при зверненні особи з відповідною заявою. Також відповідачем наголошено, що у відповідності до ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Крім того, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснив посилання на відсутність між Україною та Ізраїлем міжнародної угоди, що унеможливлює виплату пенсії позивачу в іншій державі. З урахуванням наведеного, відповідач у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
19 січня 2021 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що заперечення відповідача викладені в його відзиві на позовну заяву жодним чином не спростовують доводів позову, а лише вказують на його обґрунтованість, на підставі чого просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
26 січня 2021 року та 03 лютого 2021 року ГУ ПФУ в Дніпропетровській області було надано до суду матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), являється громадянкою України, яка постійно проживає в Ізраїлі.
По досягненню пенсійного віку та за наявності необхідного стажу позивачу 19.06.1993 року була призначена пенсія за віком.
З 2002 року у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, позивача знято з пенсійного обліку та припинено виплату пенсії.
10.04.2018 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії.
Листом за вих. №Д5653-18 від 11.04.2018 року представнику позивача було відмовлено у поновленні позивачу пенсії за віком, посилаючись на те, що надана копія довіреності не завірена нотаріально, у зв'язку з чим у пенсійного органу немає підстав для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 . Також підставою для відмови стало посилання, що між Україною та державою Ізраїль відсутній договір, що регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення, а тому у відповідача відсутні підстави для поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за наданими документами.
У зв'язку з незгодою з прийнятим рішенням відповідача, викладеним у вигляді листа від 11.04.2018 року №Д5653-18, ОСОБА_1 зверталась до суду із із позовними вимогами щодо: визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладене в відмові №Д5653-18 від 11.04.2018р.; визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення її пенсії протиправною; зобов'язання Центрального відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009р. - шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 року по справі №160/7700/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області в частині зобов'язання Центрального відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року по 30.04.2018 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів було залишено без розгляду.
Зазначена вище ухвала сторонами по справі не оскаржувалась та набрала законної сили.
Водночас, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 року по справі №160/7700/18 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області було відмовлено в повному обсязі.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у справі № 160/7700/18 було скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 року та частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 : визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладене у відмові Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Д5653-18 від 11 квітня 2018 року; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непоновлення пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 1 травня 2018 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність; у задоволенні іншої частини позову було відмовлено.
Як вбачається з матеріалів пенсійної справи позивача, на підставі постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у справі № 160/7700/18 ОСОБА_1 з 01.05.2018 року було перераховано пенсію за віком.
Як зазначав позивач в обґрунтування позову, після прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року, відповідно до висновків якої статті 122, 123 (ст.99,100 у редакції чинній до 15.12.2017 року) Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
Суд враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Таким чином, звертаючись із даним позовом, ОСОБА_1 просить захистити її право на отримання пенсії за віком за період з 07 жовтня 2009 року по 30 квітня 2018 року, оскільки судом по суті вказане питання не розглядалось.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
З 2002 року у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, позивача знято з пенсійного обліку та припинено виплату пенсії.
Пунктом 2 ч. 1ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV(далі - Закон№1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 Закону України № 1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнано не конституційними положення п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV та другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058- ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного вище рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Водночас, у рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні по справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону №1058-ІV, виникли підстави щодо поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.
Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (справа №523/5348/17).
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу саме з 7 жовтня 2009 року, суд зазначає наступне.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 08.11.2019 року адміністративну справу № 815/1226/18 у подібних спірних правовідносинах передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду винесла постанову від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19)
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в даній справі, суд враховує висновки, які зроблені під час розгляду справи № 815/1226/18 (провадження № Провадження №11-1206апп19) та зазначає наступне.
Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом усього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Пенсія стає «нарахованою» в момент призначення і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни. Водночас нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Велика Палата ВС дійшла висновку, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
З метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 8 грудня 2015 року у справі № 21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі № 462/9427/13-а, від 8 червня 2016 року у справі № 505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновлення виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року).
З аналізу наведених вище положень чинного законодавства вбачається, що ОСОБА_1 має право на виплату пенсії саме з 07.10.2009 року.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача перерахувати розмір та поновити позивачу виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 07.10.2009 року, з проведенням індексацій і компенсації втрати частини доходів суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (абзац 1 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення).
Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку, проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає.
Тобто, в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.
При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.
Аналізуючи вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
З огляду на наведене, позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.
Стосовно вимог про нарахування компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, слід зазначити наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, оскільки відповідачем порушено строки виплати пенсії позивача за період з 07.10.2009р. по теперішній час, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про виплату пенсії позивачу з 07.10.2009 року по 30.04.2018 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду, в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 35559 від 18.11.2020 року.
Отже, оскільки задоволено основну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) провести ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) виплату пенсії з 07.10.2009 року по 30.04.2018 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з компенсацією втрати частини доходів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), сплачені позивачем судові витрати з оплати судового збору в розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) В.В. Кальник
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя В.В. Кальник
26.01.2021
Рішення не набрало законної сили 26 січня 2021 р.
Суддя В.В. Кальник