про закриття провадження
м. Вінниця
31 березня 2021 р. Справа № 120/401/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження заяву про закриття провадження в адміністративній справі:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Хмільницької районної державної адміністрації(вул. Столярчука, б. 3, м. Хмільник, Вінницька обл., 22000)
Вінницької обласної державної адміністрації ( вул. Соборна, б. 70, м. Вінниця, 21050)
за участю третьої особи Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації (вул. Соборна, б. 15а, м.Вінниця, 21100)
про: визнання протиправними та скасування розпоряджень
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Хмільницької районної державної адміністрації (далі - відповідач 1), Вінницької обласної державної адміністрації (далі - відповідач 2) за участю третьої особи Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації (далі - третя особа) про визнання протиправними та скасування розпоряджень.
Ухвалою від 01.02.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 18.02.2021 року.
31.03.2021 року за вх. № 17160/21 представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про закриття провадження у даній справі. Клопотання мотивоване тим, що згідно правових позицій Верховного Суду, висловлених у постанові від 15.11.2019 року у справі № 811/2286/15 та Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постанові від 04.06.2018 року у справі № 816/389/15-а така категорія справ підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Одночасно, представник позивача просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат, сплаченого за звернення до суду з даним позовом судового збору.
Визначаючись щодо заяви позивача, суд виходить з наступного.
Положеннями п. 3 ч. 3 ст. 44 КАС України визначено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Предметом розгляду у цій справі є визнання протиправним та скасування розпоряджень відповідачів, що стосуються права оренди земельної ділянки, на яку, зокрема, претендує позивач.
Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на захист майнових прав - права оренди.
Спір про захист майнових прав конкретної фізичної особи не є публічним, а є приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.
Той факт, що відповідачами у справі є Хмільницька районна державна адміністрація та Вінницька обласна державна адміністрація не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Варто відзначити, що Верховний Суд України в судових рішеннях від 11.11.2014 року у справі № 21-493а14 та від 09.12.2014 року у справі № 21-308а14 із посиланням на положення ст. 2 та 5 Земельного кодексу України зазначив, що орган місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин та при розпорядженні земельними ділянками є вільним у виборі суб'єкта щодо надання земельної ділянки. Позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС України.
Висновок Верховного Суду України, викладений у наведених постановах, фактично зводиться до того, що органи місцевого самоврядування у відносинах розпорядження землями комунальної власності є суб'єктами цивільного права і не здійснюють у цих правовідносинах владних управлінських функцій.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 24.02.2015 року у справі № 21-34а15 та від 04.04.2018 року у справі № 676/3596/16-а, вказавши, що згідно зі ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст. 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними особами, фізичними особами та з суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Практика щодо застосування вищезазначених норм права викладена в постанові Верховного Суду від 15.11.2019 року у справі № 811/2286/15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2018 року у справі № 816/389/15, яка повинна бути врахована адміністративним судом згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на те, що спірні правовідносини слід вирішувати за правилами цивільного судочинства, з урахуванням клопотання позивача, суд вбачає наявність підстав для закриття провадження у даній справі, як наслідок задоволення відповідного клопотання позивача.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч. 2 ст. 238 КАС України).
У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
За таких обставин суд вважає за необхідне повернути позивачеві, сплачений при звернення до суду з даним позовом, судовий збір у сумі 2 724 грн. 00 коп..
Керуючись Цивільним кодексом України, ЗУ «Про судовий збір» та ст. 44, 238, 239, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд
Клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження в адміністративній справі № 120/401/21-а за позовною заявою ОСОБА_1 до Хмільницької районної державної адміністрації, Вінницької обласної державної адміністрації за участю третьої особи Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень задовольнити.
Провадження у справі № 120/401/21-а за позовною заявою ОСОБА_1 до Хмільницької районної державної адміністрації, Вінницької обласної державної адміністрації за участю третьої особи Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень закрити.
Повернути ОСОБА_1 , сплачений при зверненні до Вінницького окружного адміністративного суду, судовий збір у сумі 2 724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) грн. 00 (нуль) коп..
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Маслоід Олена Степанівна