м. Вінниця
29 березня 2021 р. Справа № 120/537/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу,
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу.
В обґрунтування позову зазначено, що в періоди, за які контролюючий орган вимагає сплатити борг із єдиного внеску, позивач не отримувала доходу від здійснення підприємницької діяльності. Крім того, вказала, що єдиний внесок за неї сплачував роботодавець, оскільки вона перебувала у трудових відносинах.
Ухвалою від 29.01.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в порядку, визначеному ст. 262 КАС України). Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що позивач, згідно реєстраційних даних була зареєстрована фізичною особою підприємцем з 12.01.2007 номер державної реєстрації 21730000000001424. У реєстрі страхувальників зареєстрований 12.01.2007 реєстраційний номер 0226032304.
Зазначено, що обов'язок фізичної особи - підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності установлено Законом №2464.
Спростовуючи доводи позивача відповідач вказав, що відповідно до Інструкції №449, наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про сплату боргу (недоїмки), без проведення додаткових перевірок. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку. Аналогічного змісту сформований висновок в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі №826/11623/16.
Відповіді та заперечень на адресу суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду справи по суті.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 12.01.2007 за номером запису: 2 173 000 0000 001424, Ямпільською РДА, Вінницької області було проведено державну реєстрацію ОСОБА_1 - як фізичної особи підприємця із кодом КВЕД 52.11.0 «роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту (основний)».
З 12.01.2007 ОСОБА_1 , за номером: НОМЕР_1 взято на облік у Головному управлінні ДФС у Вінницькій області - як платника єдиного внеску.
15.01.2007 за номером: 2096, ОСОБА_1 , як фізичну особу підприємця (взято на облік як платника податків), було взято на облік у Головному управлінні ДФС у Вінницькій області.
22.04.2019 за номером запису: 21730060003001424, проведено реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 як фізичної особи підприємця. Цього ж дня за номером: 1902270700151 знято з обліку у Головному управлінні ДФС у Вінницькій області.
Головним управлінням ДПС у Вінницькій області сформовано вимоги:
- №Ф-142905-54 У від 15.02.2019 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн.;
- №Ф-142905-54 У від 15.01.2020 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 22027,96 грн., в тому числі 21517,96 грн. недоїмка, 510,00 грн. штраф.
Не погоджуючись з даними вимогами, та вважаючи їх протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI)
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (висновок узгоджується із постановою Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19).
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично діяльності не здійснюють, не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Однак, у постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19 (провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону від 08.07.2010 № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, на думку суду касаційної інстанції, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що спірні вимоги № Ф-142905-54 У від 05.02..2019 та від 15.01.2020 сформовано з метою погашення недоїмки, яка виникла у зв'язку із несплатою ОСОБА_1 єдиного внеску.
Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , позивач в період з 17.01.2012 по 28.09.2012 працювала в ТОВ "МЕРАЖ" продавцем продовольчих товарів; в період з 01.10.2012 по 18.04.2014 працювала в ТОВ "Вірій" продавцем продовольчих товарів; в 22.04.2014 - 13.11.2018 працювала в ТОВ "Фінєст" продавцем продовольчих товарів; 15.11.2018 прийнята на посаду завідувача (кулінарного та гастрономічного) відділу в "Фрея 2017".
Так, з 2012 року по травень 2019 за позивача страхові внески сплачував роботодавці, у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5).
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено та відповідачем не надано суду, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України, обставини відсутності у позивача в період з 2012 року по травень 2019 року (дата припинення підприємницької діяльності) доходу від власної господарської діяльності, окремо від доходів, отриманих під час перебування у трудових відносинах з ТОВ "МЕРАЖ", ТОВ "Вірій" та ТОВ "Фінєст" не підлягають доказуванню.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесені оскаржувані вимоги, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась щодо застосування правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Щодо посилань позивача на положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно якого під час особливого періоду, визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від сплати страхових внесків, то суд ставиться критично, адже позивач не був мобілізований, а проходив військову службу за контрактом, що не є тотожними поняттям.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимога №Ф-142905-54 У від 15.02.2019 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн. та вимога №Ф-142905-54 У від 15.01.2020 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 22027,72 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.
Що ж до позовних вимог про зобов'язання відповідача подвійно не нараховувати суми єдиного внеску за 2012-2020 роки, то суд наголошує, що метою та завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення уже порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась з відповідним позовом до суду. Тобто захисту підлягає порушене право, а не ті права та інтереси щодо яких наразі не відомо чи матиме місце їх порушення у майбутньому чи ні.
В даному випадку, вимога про зобов'язання не вчиняти дії щодо подвійного нарахування сум ЄСВ, на переконання суду, є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує, оскільки відповідних дій відповідачем ще не вчинено.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору в розмірі 1816,00 грн., адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-142905-54 У від 15.02.2019 на суму 18276,72 грн., відносно ОСОБА_1 .
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-142905-54 У від 15.01.2020 на суму 21517,96 грн., відносно ОСОБА_1 .
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при звернення до суду із цим позовом судовий збір у розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 39402165)
Повний текст рішення суду складено 29.03.2021
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна