ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
01 квітня 2021 року м. Херсон Справа № 923/6/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М., розглянувши справу
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)
до: Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" (73003, м. Херсон, Острівське шосе, буд. 1, код ЄДРПОУ 31653320)
про стягнення 866841 грн. 95 коп.
без повідомлення (виклику) учасників справи
04.01.2021 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" (надалі - відповідач), якою просить суд стягнути 669202,88 пені, 151506 грн. 37 коп. 3% річних, 46132 грн. 70 коп. інфляційних втрат.
Ухвалою від 01.02.2021 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подачі до суду відзиву на позов не пізніше 18 лютого 2021 року.
Відповідач надав відзив на позов. Крім того заявив клопотання про зменшення пені. Клопотання мотивовано наступним.
Відповідач зазначив, що основним видом діяльності МКП «Херсонтеплоенерго» є надання послуг з постачання теплової енергії, з яких 80% складає населення міста. Загальновідомим є той факт, що населення сплачує житлово-комунальні послуги, у тому числі з теплопостачання, вкрай незадовільно. Згідно даних наданих абонентською службою підприємства, станом на 01.01.2021 абоненти заборгували МКП „Херсонтеплоенерго" понад 176 358,8 тис.грн, а бюджетні організації - 775,4 тис.грн, заборгованість комунальних підприємств становить 4 499,1 тис.грн. Так, у зв'язку з відсутністю вільних грошових коштів підприємство має велику заборгованість по сплаті своєї кредиторської заборгованості яка становить 216 628,0 тис.грн.
У зв'язку з чим МКП «Херсонтеплоенерго» є збитковою організацією, що підтверджується балансами підприємства, в яких зазначено, що за 2018 рік збиток підприємства складає 55 348 000 грн, та за 2019 року - 16 144 000 грн.
Відповідач зауважив, що в період дії договору МКП «Херсонтеплоенерго» не мало власних коштів для розрахунку по договору № 1522/18-КП-ЗЗ від 09.10.2018р., що підтверджується балансами та звітами МКП «Херсонтеплоенерго» з 2018 року до 2019 року, інформацією, щодо надходження коштів на рахунки МКП «Херсонтеплоенерго» інформацію, щодо руху коштів
Стягнення пені в повному обсязі призведе до понесення підприємством, додаткових збитків та не дасть змоги провести ремонтно-відновлювальні роботи обладнання, погіршить фінансове становище відповідача, що в майбутньому може призвести до зриву опалювального періоду та банкрутства підприємства. Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Виходячи з викладеного, відповідач просив зменшити розмір пені на 90 %.
Вивчивши матеріали справи, суд
Виклад позиції позивача
Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Міським комунальним підприємством «Херсонтеплоенерго» (далі -Відповідач) 09.10.2018 укладено договір № 1521/18-БО-ЗЗ постачання природного газу (далі - Договір).
На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 35 623 211,72 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до цього позову.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-ІV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасника (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 669 202,88 грн.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.
Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 46 132,70 грн., згідно детального розрахунку доданого до справи.
Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 151 506,37 грн., згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку до цього позову.
Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 866 841,95 грн.
Стислий виклад позиції відповідача
МКП «Херсонтеплоенерго» вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відносини між сторонами виникли на підставі Договору №1521/18-БО-33 постачання природного газу.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу підтверджено, що на виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 35623211,72 грн.
За умовами п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місцем поставки газу.
Відповідно до п. 6.3 Договору, оплата за природний газ здійснюється таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширюється дія ст. 19-1 Закону України „Про теплопостачання";
2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1.цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширюється дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений у минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості споживача за цим договором.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.
Відповідно до частини 6 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, та їх структурними підрозділами. Для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів. Уповноважені банки, що обслуговують поточні рахунки із спеціальним режимом використання, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання", оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
Оплата споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання є обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії. Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок:
- гарантованого постачальника;
- теплогенеруючої організації;
- теплопостачальної організації;
- теплотранспортуючої організації.
Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 затверджено "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок № 217).
Згідно з п. 3 Порядку № 217, теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов'язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів "населення", "релігійні організації", "бюджетні установи", "інші споживачі" (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями).
Відповідно до п. 7 Порядку № 217, теплопостачальні і теплогенеруючі організації та їх структурні підрозділи інформують споживачів про відкриті в уповноваженому банку спеціальні рахунки для оплати спожитої теплової енергії та наданих комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.
За приписами п. 8 Порядку № 217, усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів. У разі коли у платіжному дорученні (касовому документі) споживача теплової енергії або комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію та або комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, банк (підприємство поштового зв'язку або орган Казначейства), що приймає платіжний документ, повертає його без виконання з надісланням відповідного повідомлення споживачеві.
Згідно з п. 9 Порядку № 217, уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Комісією.
Як зазначено у пункті 12 Порядку, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі комісія або НКРЕКП) на підставі даних, визначених у пунктах 10 і 11 цього Порядку, щомісяця:
1) розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації нормативи перерахування коштів:
- на поточний рахунок теплопостачальної і теплогенеруючої організації;
- на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками, зазначений у договорі купівлі-продажу (постачання) природного газу (далі - рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками);
- на рахунок оператора газотранспортної системи, зазначений у договорі на транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) (далі - рахунок оператора газотранспортної системи);
- на рахунок оператора газорозподільної системи, зазначений у договорі на розподіл природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної системи) (далі - рахунок оператора газорозподільної системи);
- на спеціальні рахунки, відкриті теплогенеруючими організаціями;
2) затверджує реєстр нормативів;
3) доводить реєстр нормативів до відома уповноваженого банку для виконання не пізніше ніж за один робочий день до початку місяця, в якому застосовуватимуться нормативи;
4) розміщує реєстр нормативів на своєму офіційному веб-сайті.
На підставі пункту 13 Порядку, уповноважений банк, згідно з умовами договору банківського рахунку, здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій двічі на день, а саме:
- до 10-ї години - залишок коштів на початок операційного дня;
- до 17-ї години - кошти, що надійшли протягом операційного дня на спеціальні рахунки, відкриті структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій.
Уповноважений банк до 12-ї години операційного дня здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14-26 цього Порядку.
Розрахунки між позивачем та відповідачем за Договором №1521/18-БО-33 від 09.10.2018 проводилися в порядку та на умовах, визначених постановою КМУ №217 від 18.06.2014 на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП, з дотриманням умов п. 6.3. Договору з огляду на викладені обставини, оскільки оплата поставленого позивачем природного газу на підставі укладеного між сторонами договору здійснювалась в порядку та на умовах визначених Постановами КМУ від 18.06.2014 № 217, вважаємо, що МКП «Херсонтеплоенерго» було позбавлено можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків по договору №1521/18-БО-33 від 09.10.2018 р., оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.
З наведених вище обставин відповідач дійшов висновку, що у МКП «Херсонтеплоенерго» відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, що, зокрема, виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді нарахування пені, інфляційних та 3 % річних.
Аналогічні правові висновки міститься в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.04.2019 №906/278/18, постанові Верховного суду від 09.09.19 у справі № 908/885/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 17.12.2019 у справі № 922/932/19.
Правові висновки суду та мотивувальна частина рішення у справі
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору чи вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Із огляду на встановлені факти щодо здійснення відповідачем несвоєчасного та не в строки встановлені договором строки виконання грошових зобов'язань, суд прийшов до висновку, позивач набув права притягнення відповідача до відповідальності за порушення умов договору у вигляді нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 151506,37 грн. та інфляційних втрат у сумі 46 132,70 грн. заявлені правомірно на підставі норм передбачених за ст. 625 ЦК України.
Суд за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі «Ліга-Закон» перевірив розрахунок нарахованих відповідачу збитків від інфляції і 3% річних та встановив, що нарахування проведено правильно.
При таких обставинах суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Розглядаючи позовні вимоги щодо стягнення пені, суд за заявою позивача застосовує спеціальний строк позовної давності, визначений цивільним законодавством для нарахування штрафних санкцій.
Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлено спеціальну позовну давність до вимог стягнення неустойки (штрафу, пені) тривалістю в один рік.
У відповідності до положень ст.232 ГПК України: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. З огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Відповідно до ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч.2 ст.6 ЦК України).
За змістом ч.3 цієї статті сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм можна зробити висновок про те, що якщо сторони у договорі досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам ст. 6 і ч.1 ст.259 ЦК України, то розрахунки слід проводити в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі.
Судом встановлено, що п.10.3 вказаного договору передбачає наступні умови: строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафу, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.
Тобто, при укладенні договору №1521/18-БО-33 від 24.10.2018 постачання природного газу сторони в добровільному порядку погодили збільшену позовну давність.
За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що позивач по справі звернувся з позовом про стягнення пені до відповідача в межах погодженого Сторонами 5-річного строку позовної давності.
Судом встановлено, що пеня нарахована за період з 26.01.2019 по грудень 2019, тобто більше ніж шість місяців.
У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Статтею 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги майновий стан сторін і оцінити співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, врахував інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства також мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен врахувати інтереси обох сторін, дослідити належні докази в обґрунтування наведеного відповідачем згідно ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.
В даному спорі позивач не надав суду належних доказів спричинення йому збитків у зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язків по договору, а тому суд констатує, що невиконання відповідачем зобов'язань не спричинило негативних економічних та фінансових наслідків позивачу. Водночас, сторонами у договорі визначений 5 річний строк позовної давності щодо нарахування пені, а тому певне зменшення нарахованих сум є справедливим по відношенню до обох сторін.
У пункті 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду.
У підпункті 3.17.4 пункту 3.17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу, пені), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Майновий стан сторін і соціальна значущість боржника має значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. Так, відповідач - Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" є підприємством, що має суспільну цінність для територіальної громади м. Херсона, оскільки забезпечує значну частину помешкань м. Херсона теплоенергією.
Суд вважає, що стягнення з відповідача пені у заявленому до стягнення розмірі спотворить дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, що не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності.
Наведене безумовно свідчить про те, що сума нарахувань позивачем у загальному розмірі 866 841 грн. 95 коп. не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов'язань за договором.
Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду. На підставі аналізу поданих доказів суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки за прострочення строку виконання робіт.
За таких обставин, враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, а також приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, з огляду на та враховуючи інтереси обох сторін, суд вважає за необхідне зменшити розмір стягуваної неустойки до 50% та зменшує суму пені до 334 601 грн. 44 коп., яка є достатньою сатисфакцією для позивача за допущені відповідачем порушення умов договору з метою мотивації дотримання дисципліни договірних відносин відповідачем.
З огляду на те, що позовні вимоги АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягають частковому задоволенню, а саме лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 334601 грн. 44 коп. пені, 46132 грн. 70 коп. інфляційних втрат, 151506 грн 37 коп. 3% річних, тобто на 61,40% від суми заявлених позовних вимог (позов заявлений на 866 841 грн. 95 коп., а підлягає задоволенню на 532 240 грн. 51 коп.), то відповідач повинен відшкодувати позивачеві 7983 грн. 61 коп. витрат по сплаті судового збору, оскільки відповідно до вимог ст. 129 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково на суму 532240,51 грн.
2.Стягнути з Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" (73003, м. Херсон, Острівське шосе, буд. 1, код ЄДРПОУ 31653320) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 334601 грн. 44 коп. пені, 46132 грн. 70 коп. інфляційних втрат, 151506 грн 37 коп. 3% річних та 7983 грн. 61 коп. витрат по сплаті судового збору.
3.В задоволенні решти позову відмовити.
4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів ч.4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Л.М. Немченко