Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" березня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/239/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", м. Харків
до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 , м. Харків
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
До Господарського суду Харківської області звернулось Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова про стягнення суми заборгованості у розмірі 3819,15 грн. (де: заборгованість по пені - 3292,81 грн. та 3% річних - 526,34 грн.), яка утворилась з підстав неналежного виконанням своїх зобов'язань за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 53080.01 від 01.01.2019 в частині здійснення своєчасної та повної оплати спожитої електричної енергії у визначені договором строки. Також Позивач просить суд стягнути з Відповідача суму судового збору за подання позову.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.01.2021 р. було відкрито провадження та розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Також до участі у справі було залучено в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Військову частину НОМЕР_1 .
Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.
Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвала суду від 28.01.2021 року, що була направлена на адресу Позивача, Відповідача та третьої особи, була отримана ними, що підтверджується відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення.
Також, ухвалою суду сторони були повідомлені про можливість надання додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотання, заяви та пояснення до суду у відповідний строк.
Відповідач 05.03.2021 р. через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву (вх. № 5347), в якому просить суд зменшити розмір пені на 70%. В наданому відзиві вказує на те, що невиконання Відповідачем зобов'язання по оплаті за надані послуги сталось внаслідок недостатку бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Для сплати заборгованості за попередній період у КЕВ м. Харкова зовсім немає відповідного фінансування.
Позивач 16.03.2021 р. через канцелярію суду надав відповідь на відзив (вх. № 6020), в якій зазначає, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.
У зв'язку з відокремлення функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України "Про ринок електричної енергії", з 01.01.2019 р. ПрАТ "Харківенергозбут" є постачальником електричної енергії з вільними цінами на підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 19.06.2018 р. № 505 та постачальником універсальних послуг на території Харківської області у відповідності до Постанови НКРЕКП від 26.10.2018 р. № 1268.
ПрАТ "Харківенергозбут" як постачальник універсальних послуг, здійснює постачання електричної енергії з 01.01.2019 р. в порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг.
Відповідно до п. 13 розділу XVII Закону, у разі відокремлення оператор системи розподілу є правонаступником в частині прав та обов'язків, зокрема пов'язаних з провадженням діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та з провадженням діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією.
Згідно ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Ч. 1 ст. 63 Закону встановлено, що універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам.
Законом України № 2628 від 23.11.2018 р. "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" тимчасово на період з 01.01.2019 р. по 31.12.2020 р. універсальні послуги, крім побутових та малих непобутових споживачів, надаються постачальником таких послуг також бюджетним установам незалежно від розміру договірної потужності та іншим споживачам, електроустановки яких приєднані до електричних мереж з договірною потужністю до 150 кВт. У зазначений період на бюджетні установи незалежно від розміру договірної потужності та на інших споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж з договірною потужністю до 150 кВт, поширюються всі права та обов'язки, передбачені Законом України "Про ринок електричної енергії" для малих непобутових споживачів щодо отримання універсальних послуг, передбачених ст. 63 Закону.
Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму веб-сайті.
Згідно абз. 5 п. 13 розд. XVII Закону встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.
П. 8 Постанови НКРЕКП від 26.10.2018 р. визначено, що договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунку, отриманого від постачальника універсальної послуги або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
У відповідності до п. 13 Перехідних положень Закону передача постачальнику універсальних послуг персональних даних побутових та малих непобутових споживачів під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу не потребує отримання згоди та повідомлення таких споживачів про передачу персональних даних і вважається такою, що здійснена в загальносуспільних інтересах з метою забезпечення постачання електричної енергії споживачам.
Згідно договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 53080.01 від 01.01.2019 р., Військова частина А-1215 є споживачем електричної енергії, яку постачає ПАТ "Харківенергозбут" на умовах Комерційної пропозиції № 2 для установ, які утримуються з державного та місцевого бюджетів.
Додатковою угодою від 01.11.2019 р. до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 53080.01 від 01.01.2019 р. додалась третя сторона договору, а саме "Платник" Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова та було внесено зміни до Комерційної пропозиції № 2 для установ, які утримуються з державного та місцевого бюджетів, а саме в частині: "всі оплати по договору здійснює платник (Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова)."
Відповідно до п. 10 Постанови до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функцій адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, в т.ч. адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії в межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний оператор системи розподілу.
П. 4.3. Правил передбачено, що необхідні для формування платіжних документів, у т.ч. щодо обсягів електричної енергії надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або надання послуг.
За вимогами п. 1.1. Розділу IX Кодексу комерційного обліку, обмін даними між адміністратором комерційного обліку, постачальником послуг комерційного обліку та учасниками ринку здійснюється у вигляді електронних документів відповідно до стандартів інформаційного обміну Датахаб, що розробляються адміністратором обліку та затверджуються регулятором.
За умовами п. 3 комерційної пропозиції № 2, розрахунковим періодом є календарний місяць; оплата електричної енергії, в т.ч. послуги з розподілу електричної енергії, здійснюється платником один раз за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, на підставі виставленого рахунка споживачу постачальником, в якому зазначаються сума до сплати за електричну енергію, в т.ч. послуги з розподілу електричної енергії.
Згідно п. 4 комерційної пропозиції № 2, рахунок за спожиту енергію має бути оплачений протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунку споживачем. Рахунки на оплату надаються споживачу у відповідних структурних підрозділах постачальника. В разі неотримання споживачем рахунків, постачальник направляє рахунки споживачу поштовим зв'язком. В такому разі рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.
Так, проведені нарахування та сформовані рахунки за електричну енергію за грудень 2019 р., лютий 2020 р., березень 2020 р., травень 2020 р.
У відповідності п. 6.2. договору, споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов договору та пов'язаних з постачанням електричної енергії послуг згідно з умовами договору.
П. 7 комерційної пропозиції № 2 передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати електричної енергії, в т.ч. послуги з розподілу електричної енергії, передбачених п. 4 комерційної пропозиції постачальник проводить нарахування за весь час прострочення, в т.ч. за день оплати: пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюється нарахування від суми боргу, за кожний день прострочення; 3% річних з простроченої суми. Суми пені, 3% річних, інфляційні зазначаються в розрахунковому документі окремим рядком та повинні бути сплачені протягом 10 робочих днів від дня його отримання та сплачуються споживачем на рахунок постачальника.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.
На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
ПрАТ "Харківенергозбут" як постачальник виконав свої зобов'язання по договору в повному обсязі, але КЕВ м. Харкова умови договору щодо своєчасної сплати спожитої ВЧ А-1215 електричної енергії у встановлені договором строки не виконав, внаслідок чого у Відповідача утворилась заборгованість з пені та 3% річних та становить 3819,15 грн., з яких 3292,81 грн. пені та 526,34 грн. 3% річних.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
П. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення грошових зобов'язань передбачені штрафні санкції у розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України” (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ “Гурепка проти України № 2” наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: “із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі”. “Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права” (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю “питомою вагою” принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: “правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах”.
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок “помилок” законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину “Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)”, у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини” та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі “Хаджинастасіу проти Греції” національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кузнецов та інші проти Російської Федерації” зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України”, “Проніна проти України”), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі “Хірвісаарі проти Фінляндії”).
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі “Роуз Торія проти Іспанії”, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі “Хірвісаарі проти Фінляндії”, параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція “майна” в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися “правом власності”, а відтак і “майном”.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61, код ЄДРПОУ 07923280) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 42206328) заборгованість по пені за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 53080.01 від 01.01.2019 р. в розмірі 3292,81 грн. та 3% річних в сумі 526,34 грн., а також суму судового збору у розмірі 2270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "31" березня 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін