ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.03.2021справа №910/21935/17
Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/21935/17
за позовом керівника Київської місцевої прокуратури №10 (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 89)
до Національної академії медичних наук України (04050, м. Київ, вул. Герцена, буд. 12; ідентифікаційний код 00061125),
Державної установи «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України» (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, буд. 32; ідентифікаційний код 02011930),
товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес МС» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 8, прим. 711; ідентифікаційний код 33404397) та
товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Плаза» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 34-Б; ідентифікаційний код 33830052)
про визнання недійсними постанови від 06.03.2007 №5/3, договорів від 07.03.2007 №01/03-Л та від 25.05.2007,
за участю представників:
прокуратури - Константинової І.В. (посвідчення від 29.01.2016 №040864);
відповідача-3 - Биліна Р.Г. (довіреність від 27.01.2020 №б/н);
відповідачів-1, 2,4 - не з'явилися.
1. Стислий виклад позовних вимог
Керівник Київської місцевої прокуратури №10 (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національної академії медичних наук України (далі - Академія), Державної установи «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України» (далі - Інститут), товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес МС» (далі - ТОВ «Експрес МС») та товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Плаза» (далі - ТОВ «Дніпро-Плаза») про визнання недійсними:
- постанови Президії Академії медичних наук України від 06.03.2007 №5/3 (далі - Постанова), якою дозволено Інституту укласти договір інвестування від 07.03.2007 №01/03-Л;
- договору інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками від 07.03.2007 №01/03-Л на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лермонтовська, 12 (далі - Договір №01/03-Л), укладеного Інститутом та ТОВ «Дніпро-Плаза», та додаткової угоди № 1 до вказаного договору;
- договору від 25.05.2007 про заміну сторони у зобов'язанні від 07.03.2007 №01/03-Л (далі - Договір про заміну).
Позовні вимоги були мотивовані тим, що:
- Постанову прийнято, а Договір №01/03-Л, додаткову угоду №1 до Договору №01/03-Л, Договір про заміну укладено з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки інвестиційний результат має місце лише для відповідача-3, в той час як відповідач-2 не отримує будь-якого доходу (частини) від створення об'єкта інвестиційної діяльності, тобто для держави результат від вказаної діяльності не досягається; Інститут, укладаючи Договір №01/03-Л та додатки до нього, а Академія - приймаючи спірну постанову, фактично розпорядилися правом постійного користування земельною ділянкою, яка є предметом оспорюваного інвестиційного договору, всупереч її цільовому призначенню та принципу розумності, без отримання частки в об'єкті інвестиційної діяльності;
- в даному випадку відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому Прокурором пред'явлено позов до відповідачів як процесуальним позивачем в інтересах держави;
- Прокурором не пропущено строк позовної давності на звернення до суду, оскільки він не був стороною названих правочинів, а дізнався про обставини прийняття спірної постанови та укладення спірних правочинів лише у червні 2017 року у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015100100012938, а тому причини пропуску строку позовної давності мають бути визнані судом поважними, а порушене право підлягає захисту;
- зі змісту Договору №01/03-Л вбачається, що Інститут в обмін на медичне обладнання передає право забудови земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, без отримання у новозбудованому об'єкті будь-якої частини, а тому в розумінні статті 293 Господарського кодексу України, статті 715 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторонами вчинено договір міни.
2. Процесуальні дії у справі
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21935/17 (суддя Морозов С.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21935/17 скасовано в частині відмови в задоволенні позову до Інституту, ТОВ «Експрес МС», ТОВ «Дніпро-Плаза»; позов до Інституту, ТОВ «Експрес МС», ТОВ «Дніпро-Плаза» задоволено; визнано недійсним укладений Інститутом та ТОВ «Дніпро-Плаза» Договір №01/03-Л та додаткову угоду від 11.11.2011 №1 до Договору №01/03-Л; визнано недійсним укладений ТОВ «Експрес М» та ТОВ «Дніпро-Плаза» Договір про заміну; рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Академії залишено без змін.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 та рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21935/17 скасовано, а справу №910/21935/17 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи №910/21935/17 рішенням господарського суду міста Києва від 21.11.2019 (суддя Привалов А.І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 у справі №910/21935/17, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 та рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2019 у справі №910/21935/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Підставами для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів зі справи №910/21935/17 стало те, що суди першої і апеляційної інстанцій:
- дійшли необґрунтованих висновків про те, що спірний Договір №01/03-Л за своєю правовою природою є інвестиційним та помилково застосували до правовідносин, які склалися між сторонами, норми Закону України «Про інвестиційну діяльність»;
- безпідставно залишили поза увагою доводи Прокурора про удаваність Договору №01/03-Л;
- в частині позовних вимог про визнання недійсним Договору №01/03-Л обмежилися лише дослідженням питання щодо наявності умови, необхідної для визначення його як договору міни, та не встановили дійсну природу спірних правовідносин.
Для правильного вирішення спору господарським судам попередніх інстанцій необхідно було здійснити належну правову кваліфікацію правовідносин, які склалися між сторонами у справі, виходячи зі змісту договірних зобов'язань, та застосувати відповідні норми права, дослідивши при цьому, чи суперечив спірний договір їх вимогам на момент укладення, про що також наголошував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.05.2019 зі справи №910/21935/17.
За результатами повторного автоматизованого розподілу справу №910/21935/17 було передано на розгляд судді Карабань Я.А.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2020 задоволено самовідвід судді Карабань Я.А. від розгляду справи №910/21935/17; передано справу уповноваженій особі апарату суду для вирішення питання про повторний автоматизований розподіл.
За результатами повторного автоматизованого розподілу справу №910/21935/17 передано для розгляду судді Марченко О.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2020 суддею Марченко О.В. прийнято справу №910/21935/17 до свого провадження; призначено підготовче засідання на 30.11.2020.
26.11.2020 Академія подала суду письмові пояснення, в яких зазначила, що Президією Академії медичних наук України Постанову було прийнято в межах визначених повноважень та з урахуванням положень законодавства України, чинного на дату прийняття Постанови, а саме: Земельного кодексу України, Закону України «Про наукову і наукову технічну діяльність», Закону України «Про управління об'єктами державної власності», Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», Закону України «Про інвестиційну діяльність».
Відповідач-3 подав суду письмові пояснення, в яких підтримав доводи відзивів, поданих протягом розгляду справи №910/21935/17 (від 26.01.2018 та від 02.10.2019), а також заяви про застосування позовної давності.
Прокуратура 30.11.2020 подала суду письмові пояснення, в яких зазначила, що оскаржувана постанова та Договір №01/03-Л з додатками суперечать статті 102-1 Земельного кодексу України та статті 413 ЦК України, оскільки науковими установами безпідставно передано приватному товариству земельну ділянку, яка повинна використовуватись для наукових цілей, у вторинне користування з іншими цілями.
Разом з тим, 30.11.2020 Прокуратура подала суду пояснення, в яких просила у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат у справі врахувати, що юридичну особу «Прокуратура міста Києва» (ідентифікаційний код 02910019) перейменовано у «Київська міська прокуратура» (ідентифікаційний код 02910019) та змінено номер поточного рахунку на номер UA16820172034310000100001162 в ДКСУ у м. Києві, відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX та наказу Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур».
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі №910/21935/17 та відкладено підготовче засідання з розгляду справи №910/21935/17 на 11.01.2021.
11.01.2021 відповідач-3 подав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що: судові рішення у справі № 910/21935/17 неодноразово переглядалися Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, який ні в постанові від 22.05.2019, ані в постанові від 01.10.2020 не робив висновків та не надавав вказівок щодо неправомірності Постанови; отримання Інститутом за рахунок реінвестицїї операційних нейрохірургічних мікроскопів загальною вартістю не менше оціночної вартості земельної ділянки повністю відповідає інтересам держави; дії Академії та Інституту повністю узгоджені з Київською міською державною адміністрацією (далі - КМДА); 13.09.2007 КМДА розпорядженням №1203 надала Інституту дозвіл на проектування та будівництво житлового комплексу з прибудинковими приміщеннями соціальної інфраструктури на вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі.
Разом з тим, відповідач-3 подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.01.2021 відкладено підготовче засідання з розгляду справи №910/21935/17 на 01.02.2021.
27.01.2021 Прокуратура подала суду пояснення, в яких зазначила, що розпорядження землями, на яких розташовано Інститут, вже понад 70 років у комерційних цілях, в обмін на медичне обладнання, яке внаслідок морального старіння та фізичного зносу з плином часу втратить свою цінність, не відповідає інтересам держави як засновника Інституту та створює загрозу порушення фундаментальних прав громадян України на охорону здоров'я.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2021 відкладення підготовче засідання з розгляду справи №910/21935/17 на 15.02.2021.
10.02.2021 відповідач-1 подав суду додаткові письмові пояснення, в яких зазначив про те, що судами у даній справі було встановлено, що Постанова була прийнята в межах повноважень та з урахуванням вимог законодавства України, чинного на дату її видання, про що вказано у висновках касаційного суду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/21935/17 до судового розгляду по суті на 22.03.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 22.03.2021 оголосив вступне слово та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача-3 оголосив вступне слово та заперечив проти задоволення позовних вимог.
Суд, заслухавши вступне слово представників позивача та відповідача-3, з'ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, дослідив в порядку статей 209 і 210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
Представники сторін виступили з промовами (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази, досліджені у судовому засіданні.
У судовому засіданні 22.03.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом згідно з вимогами статей 222 і 223 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Рішенням Київської міської ради від 29.11.2005 № 508/2969 відповідачу-2 надано в постійне користування земельну ділянку площею 4,89 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд Інституту на вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі міста Києва у зв'язку з передачею будівель і споруд на його баланс.
Відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 14.09.2006 серії ЯЯ № 2882905 Інститут є постійним користувачем земельної ділянки площею 48 973 кв.м у межах згідно з планом на вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі міста Києва, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд Інституту.
06.03.2007 Президією Академії було прийнято Постанову, згідно з якою Інституту дозволено укласти інвестиційний договір щодо будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці на вул. Лермонтовська, 12 у Шевченківському районі міста Києва, за умови вирішення інвестором питання щодо одержання права на користування земельною ділянкою відповідно до Положення про порядок надання земельних ділянок у м. Києві. Відповідно до абзацу другого Постанови обов'язковим пунктом договору має бути зобов'язання ТОВ «Дніпро Плаза» забезпечити закупівлю, поставку, монтаж, введення в експлуатацію та передачу у власність Інституту спірального рентгенівського томографу мультіслайд не пізніше закінчення терміну будівництва житлового комплексу.
07.03.2007 Інститутом (сторона-1) та ТОВ «Дніпро-Плаза» (сторона-2) укладено Договір №01/03-Л, за умовами якого:
- предметом Договору №01/03-Л є інвестування у будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці на вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі міста Києва (пункт 1.1 Договору №01/03-Л);
- обсяг зобов'язань сторони-1, визначений у пункті 4.1 Договору №01/03-Л, є інвестицією сторони-1 для виконання предмета Договору №01/03-Л (пункт 2.1 Договору №01/03-Л);
- сторона -1 у якості компенсації за участь у будівництві за цим договором на підставі технічного завдання отримує у власність медичне обладнання, а саме: операційні нейрохірургічні мікроскопи в кількості 6 одиниць загальною вартістю не менше оціночної вартості земельної ділянки; сторона-2 зобов'язана забезпечити закупівлю, поставку, монтаж, введення в експлуатацію та передачу у власність стороні-1 медичного обладнання не пізніше закінчення строку будівництва об'єкту; сторона-1 не може вимагати оплати вказаної в даному пункті суми грошовими коштами (пункт 2.4 Договору №01/03-Л з урахуванням додаткової угоди від 11.11.2011 № 1);
- сторона-2 у якості компенсації за участь у будівництві за Договором №01/03-Л отримує у власність 100% загальної площі об'єкта (пункт 2.5 Договору №01/03-Л);
- сторона-1 зобов'язана, зокрема: забезпечити оформлення права користування земельною ділянкою під будівництво об'єкта шляхом надання всіх необхідних документів в органи місцевого самоврядування для вирішення даного питання відповідними органами місцевого самоврядування з наступним оформленням договору оренди земельної ділянки за рахунок сторони-2 або державного акта (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 Договору №01/03-Л); надавати та підписувати на вимогу сторони-2 будь-які документи, необхідні для виконання зобов'язань сторони-2 за Договором №01/03-Л, у тому числі документи, що підтверджують права на земельну ділянку та/або будівельний майданчик, довіреності, доручення та ін. (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 Договору №01/03-Л); передати відведену та оформлену земельну ділянку та/або будівельний майданчик за актом прийому-передачі стороні-2 під забудову у термін 5 діб з моменту підписання договору оренди земельної ділянки або отримання державного акта (підпункт 4.1.3 пункту 4.1 Договору №01/03-Л); не перешкоджати стороні-2 здійснювати будівництво об'єкта (пункт 4.1.4 пункту 4.1 Договору №01/03-Л); виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог земельного законодавства України і нести за цими зобов'язаннями повну відповідальність за рахунок власних коштів (пункт 4.1.5 пункту 4.1 Договору №01/03-Л);
- Договір №01/03-Л набирає чинності з моменту його укладення та діє до дня його остаточного виконання сторонами (пункт 9.1 Договору №01/03-Л).
25.05.2007 ТОВ «Дніпро-Плаза» (сторона-2) та ТОВ «Експрес МС» (сторона-3) укладено Договір про заміну, за умовами якого:
- сторона-2 передає, а сторона-3 приймає на себе права та обов'язки сторони-2 за Договором №01/03-Л (пункт 1.1 Договору про заміну);
- сторони погодили, що з моменту набрання чинності Договором про заміну всі права та обов'язки за Договором №01/03-Л переходять до сторони-3 (пункт 1.2 Договору про заміну).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13.08.2019 (номер інформаційної довідки 177282095) власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:116:0016, частина якої стосується Договору №01/03-Л, є Держава Україна в особі КМДА.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята статті 203 ЦК України).
За приписами частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.
Таким чином, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Така правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17.
Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України «Про інвестиційну діяльність».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору; далі - ЗУ «Про інвестиційну діяльність») інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (частина перша статті 2 ЗУ «Про інвестиційну діяльність»).
За змістом статті 4 ЗУ "Про інвестиційну діяльність" об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.
Згідно з частиною п'ятою статті 7 ЗУ «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Відповідно до частини першої та десятої статті 15 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 № 1977-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Національна академія наук України та галузеві академії наук - Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України (далі - академії) є державними науковими організаціями, що засновані на державній власності. Держава передає академіям у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності основні фонди, а також обігові кошти. Використання майна, переданого академіям, здійснюється ними відповідно до законодавства та статутів академій. Земельні ділянки надаються академіям у постійне користування або в оренду відповідно до земельного законодавства України.
За приписами частини третьої статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» від 07.02.2002 № 3065-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України.
За приписами статті 413 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.
Згідно з пунктом е) частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
Глава 15 Земельного кодексу України передбачає можливість користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, на підставі права постійного користування або на підставі права оренди.
Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
Статтею 95 Земельного кодексу України встановлено права землекористувачів, якими визначено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Відповідно до частини першої та другої статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 N 5-рп/2005 у справі №1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.
Отже, земельним законодавством не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі 910/22880/17).
Частиною шостою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно з частиною першою статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частин першої статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За змістом частини четвертої та п'ятої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14).
До того ж, і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного і того самого моменту: коли особа, у даному випадку держава, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).
Це правило пов'язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
Частиною шостою статті 2 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.
Відповідно до статті 29 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
Частиною першою та третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Аналіз частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17.
Предметом позову у цій справі є вимога Прокурора про визнання недійсним Договору №01/03-Л, додаткової угоди №1 до нього, Договору про заміну, а також Постанови.
В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на те, що Інститут, укладаючи Договір №01/03-Л, та Академія, приймаючи Постанову, фактично розпорядилися правом постійного користування земельною ділянкою всупереч цілям, визначеним державою для діяльності державних наукових установ, та принципу розумності, без отримання частки в об'єкті інвестиційної діяльності. На думку позивача, Договір №01/03-Л не відповідає вимогам законодавства, що регулює інвестиційну діяльність, оскільки за результатами його виконання Інститут не отримує доходу (частини) від об'єкта будівництва, у створення якого ним здійснено «інвестиційний внесок», тобто інвестиційний результат має місце лише для ТОВ «Експрес МС», що не відповідає змісту інвестиційної діяльності. Окрім того, Прокурор зазначив, що оскаржувані договори та Постанова суперечать статті 102-1 Земельного кодексу України та статті 413 ЦК України, оскільки науковими установами було безпідставно передано приватному товариству земельну ділянку, яка повинна використовуватись для наукових цілей, у вторинне користування з іншими цілями.
Водночас в якості компенсації за участь у будівництві за Договором №01/03-Л Інститут мав отримати у власність медичне обладнання, визначене у пункті 2.4 Договору №01/03-Л (в редакції додаткової угоди № 1 до нього), не пізніше закінчення терміну будівництва. При цьому, ТОВ «Експрес МС» отримує 100% загальної площі об'єкта.
Отже, за результатами виконання Договору №01/03-Л Інститут не отримує доходу (частини) від об'єкту будівництва, у створення якого ним здійснено «інвестиційний внесок», тобто інвестиційний результат має місце лише для відповідача-3, що згідно з зазначеними нормами чинного законодавства не відповідає змісту інвестиційної діяльності.
З огляду на наведене суд дійшов висновку про те, що Договір №01/03-Л за своєю правовою природою не є інвестиційним, а отже, до правовідносин сторін не застосовуються положення Закону України «Про інвестиційну діяльність».
Разом із тим, врегульовані Договором №01/03-Л правовідносини стосуються права постійного користування земельною ділянкою, які регулюються нормами земельного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:116:0016, частина якої стосується Договору №01/03-Л, перебуває у державній власності.
Водночас, з аналізу змісту Договору №01/03-Л вбачається, що спірна земельна ділянка на час його укладення не була відведена та оформлена. Окрім того, Інститут зобов'язався передати таку земельну ділянку відповідачу-3 під забудову лише після підписання відповідного договору оренди земельної ділянки або отримання державного акта. З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку про те, що сам факт укладення спірних договорів не призвів до розпорядження Інститутом земельною ділянкою, яка належала йому на праві постійного користування, а отже, сторонами не було порушено норми земельного законодавства.
Враховуючи зазначене, позивачем не доведено наявність правових підстав для визнання недійсним Договору №01/03-Л, додаткової угоди № 1 до нього, а також Договору про заміну, а отже, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Щодо позовних вимог Прокурора в частині визнання недійсною Постанови, суд дійшов висновку про їх безпідставність з огляду на те, що Постанова вичерпала свою дію внаслідок її виконання. Отже, у задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.
Суд також не погоджується з твердженням Прокурора стосовно того, що предмет та підстави цього позову за своєю суттю зводяться до порушень вимог законодавства про інвестиційну діяльність та законодавства, яке регулює діяльність галузевих академій наук, оскільки фактично спір стосується прав користування земельною ділянкою. Отже, посилання позивача на те, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Академія, суд вважає необґрунтованим.
Судом встановлено, що на час подання Прокурором цього позову земельна ділянка, частина якої стосується Договору №01/03-Л, перебувала у державній власності в особі КМДА. Таким чином, орган, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є саме КМДА.
Звертаючись з цим позовом до суду, Прокурор зазначав, що дізнався про обставини прийняття Постанови та укладення спірних правочинів лише у червні 2017 року у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015100100012938.
Як встановлено судом, Постанову було прийнято 06.03.2007, а спірні правочини укладено 07.03.2007 та 25.05.2007. Саме з цих дат Прокурор міг довідатись про порушення інтересів держави та в межах визначеного законом строку позовної давності звернутись до суду з даним позовом. Водночас згідно з відміткою канцелярії суду позовну заяву подано 06.12.2017, тобто з пропуском такого строку.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 236 - 238, 240 та 241 ГПК України, господарський суд міста Києва
1. Відмовити у задоволенні позову керівника Київської місцевої прокуратури №10 (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 89) до Національної академії медичних наук України (04050, м. Київ, вул. Герцена, буд. 12; ідентифікаційний код 00061125), Державної установи «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України» (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, буд. 32; ідентифікаційний код 02011930), товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес МС» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 8, прим. 711; ідентифікаційний код 33404397) та товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Плаза» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 34-Б; ідентифікаційний код 33830052) про визнання недійсними постанови від 06.03.2007 №5/3, договорів від 07.03.2007 №01/03-Л та від 25.05.2007.
2. Стягнути з Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вул. Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код 02910019) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес МС» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 8, прим. 711; ідентифікаційний код 33404397) 6 400 (шість тисяч чотириста) грн. судового збору за подання касаційної скарги.
Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01.04.2021.
Суддя О.В. Марченко