ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.03.2021Справа № 910/21024/20
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 227 789,70 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс» (надалі - ТОВ «Рейл Лоджистікс») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення 227 789,70 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не забезпечено збереження майна (вагонів) позивача в процесі перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки у розмірі 227 789,70 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
15.02.2021 через канцелярію суду від АТ «Укрзалізниця» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на відсутність у позивача права на пред'явлення даного позову, а також відсутність належних та допустимих доказів складу цивільного правопорушення.
22.02.2021 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Рейл Лоджистікс» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач надав пояснення стосовно заперечень відповідача, викладених у відзиві, позов підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
В період з 29.06.2020 по 31.07.2020 на підставі договорів оренди залізничного рухомого складу №2-29/09-17 від 28.09.2017 та №2-303/02-20 від 28.02.2020, укладених ТОВ «Рейл Лоджистікс» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Рейл Інвестментс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Опті Групп», в користуванні (оренді) позивача перебували вагони №64055429, №67622084, №63897730, №55257588, №55113781, №67621409, №56314404, №58837386, №55221550, №56561186, №59121996, №55138986, №52367158, №63896633, №58696980, №63896872, №62768452, №56413578, №55219315, №56299662, №56345549, №55214530 та №56377583, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі, актів наданих послуг №166 та №168 від 31.07.2020 та акту виконаних робіт №5 від 31.07.2020.
У червні-вересні 2020 року АТ «Українська залізниця» здійснювало перевезення зазначених вантажних вагонів власності (оренди) ТОВ «Рейл Лоджистікс», що підтверджується залізничним накладними №01103, №39894332, №41133620, №41133661, №41149584, №41175910, №41214586, №41250903, №44499721, №44514131, №46561023, №46667168, №46697751, №46852901, №49445067, №49482037, №49594039, №46819322, №46711685, №46775995 та №49597867.
Під час прямування до пунктів призначення було виявлено розкомплектування вищевказаних вагонів, які в подальшому були направленні на ремонт, про що свідчать відповідні повідомлення форми ВУ-23М та ВУ-36М, копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідно до повідомлень форми ВУ-36М та ВУ-23М вагони №53186672, №56137987, №55175160, №56591217, №61633152, №56103765 та №54039151 були направлені для проведення ремонту та технічного огляду структурним підрозділом експлуатаційного вагонного депо регіональної філії АТ «Українська залізниця».
По факту завершення ремонтних робіт було складено відповідні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №416 від 31.07.2020 та №456 від 31.08.2020, відповідно яких загальна сума по спірним вагонам склала 153 269,70 грн., яка сплачена позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №10145 від 24.09.2020 та №9824.1 від 18.08.2020.
Крім того, за час перебування спірних вагонів в ремонті позивачем було сплачено орендну плату за користування такими вагонами на загальну суму 74 520,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано копії платіжних доручень №9853 від 25.08.2020, №10907 від 15.12.2020 та №9742 від 11.08.2020.
Спір у справі виник у зв'язку із незабезпеченням, на думку позивача, відповідачем схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 227 789,70 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно з ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.
Відповідно до п. 6.4. Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28.09.2004 №856, порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких в графі 20 «Найменування вантажу» вказується «Власний вагон (найменування власника) направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)».
Наявними в матеріалах справи залізничними накладними №01103, №39894332, №41133620, №41133661, №41149584, №41175910, №41214586, №41250903, №44499721, №44514131, №46561023, №46667168, №46697751, №46852901, №49445067, №49482037, №49594039, №46819322, №46711685, №46775995 та №49597867 підтверджується прийняття АТ «Укрзалізниця» до перевезення та його здійснення вагонів ТОВ «Рейл Лоджистікс».
Згідно з ст. 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29.01.2015, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Суд зазначає, що прийняття відповідачем до перевезення спірних вагонів свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані.
Як свідчать матеріали справи, під час здійснення перевезення було виявлено несправність спірних вагонів.
Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України №113 від 25.02.1999, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
З матеріалів справи вбачається, що вагони №64055429, №67622084, №63897730, №55257588, №55113781, №67621409, №56314404, №58837386, №55221550, №56561186, №59121996, №55138986, №52367158, №63896633, №58696980, №63896872, №62768452, №56413578, №55219315, №56299662, №56345549, №55214530 та №56377583 були відремонтовані, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №416 від 31.07.2020 та №456 від 31.08.2020.
Для усунення пошкоджень позивач змушений був використати необхідні деталі та запасні частини для їх встановлення замість відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), складеними за участю виконавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Каргоремтранс» (на підставі договору надання послуг з організації ремонту вагонів №ТО-01/2020 від 02.01.2020). Понесення витрат з оплати виконаних робіт та використаних запасних частин і деталей підтверджується платіжними дорученнями №10145 від 24.09.2020 та №9824.1 від 18.08.2020.
Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України №113 від 25.02.1999 сума збитків за пошкодження вагона складається з:
- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України №551 від 15.11.99, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за №828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
З наявних у матеріалах справи актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та платіжних доручень вбачається, що позивачем було придбано та оплачено вартість необхідних деталей для ремонту розукомплектованих вагонів, а також їх технічне обслуговування на загальну суму 153 269,70 грн.
Крім того, за час перебування спірних пошкоджених вагонів в ремонті та технічному обслуговуванні позивачем сплачено орендну плату за користування ними у загальному розмірі 74 520,00 грн., що підтверджується актами наданих послуг №166 та 168 від 31.07.2020, актом виконаних робіт №5 від 31.07.2020 та платіжними дорученнями №9853 від 25.08.2020, 10907 від 15.12.2020 та №9742 від 11.08.2020.
За положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №6-469св10 від 02.06.2010).
В свою чергу суд відзначає, що в даному випадку мова йде про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватного вагону (майна іншої особи) під час його використання (перевезення), а відтак статус такого майна (чи вантаж, чи пусті вагони) для встановлення складу цивільного правопорушення принципового значення немає.
Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагону), завданої шкоди - пошкодження складової частини вагону, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів №64055429, №67622084, №63897730, №55257588, №55113781, №67621409, №56314404, №58837386, №55221550, №56561186, №59121996, №55138986, №52367158, №63896633, №58696980, №63896872, №62768452, №56413578, №55219315, №56299662, №56345549, №55214530 та №56377583 під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи наведені норми Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що оскільки при перевезенні вагонів №64055429, №67622084, №63897730, №55257588, №55113781, №67621409, №56314404, №58837386, №55221550, №56561186, №59121996, №55138986, №52367158, №63896633, №58696980, №63896872, №62768452, №56413578, №55219315, №56299662, №56345549, №55214530 та №56377583, які перебували в користуванні (оренді) позивача, залізницею не було дотримано вимог щодо їх збереження (схоронності), покладення відповідальності на відповідача за заподіяні позивачу збитки є правомірним та справедливим, а тому позовні вимоги ТОВ «Рейл Лоджистікс» про стягнення збитків в розмірі 227 789,70 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволенні позовних вимог в повному обсязі та стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ТОВ «Рейл Лоджистікс» суму збитків, які виникли у зв'язку з незабезпеченням схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні, у розмірі 227 789,70 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс» (03150, м. Київ, вул. Ділова, будинок 5, корпус 2; ідентифікаційний код 40637393) суму збитків, які виникли у зв'язку з незабезпеченням схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні, в розмірі 227 789 (двісті двадцять сім тисяч сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 70 коп. та судовий збір у розмірі 3 416 (три тисячі чотириста шістнадцять) грн. 85 коп. Видати наказ.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий