22.03.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/50/21
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у підготовчому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи - підприємця Іщенка Василя Павловича,
до відповідача: ОСОБА_1 ,
про стягнення заборгованості в сумі 361 970 грн 16 к., з них: 336 555 грн 00 к. - основний борг, 13 299 грн 18 к. - інфляційні, 12 115 грн 98 к. - штраф
за участю:
від позивача: представники не з'явилися
від відповідача: представники не з'явилися
установив: Фізична особа - підприємець Іщенко Василь Павлович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі361 970 грн 16 к., з них: 336 555 грн 00 к. - основний борг, 13 299 грн 18 к. - інфляційні, 12 115 грн 98 к. - штраф.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору №07-2019 від 25.07.2019 та накладних №2 від 05.08.2019 на суму 106 800 грн, №3 від 15.08.2019 на суму 7 500 грн, №4 від 27.08.2019 на суму 222 256 грн 00к. в частині здійснення оплати за поставлений товар.
Відповідно до ухвали Господарський суд Івано-Франківської області від 20.01.2021 вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив на 08.02.2021.
08 лютого 2021 року, судом розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладено на 22.02.2021.
Суд ухвалою від 22.02.2021 року закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.03.2021.
Ухвалою повідомленням від 09.03.2021 судове засідання щодо розгляду справи по суті відкладено на 22.03.2021 о 10:00 год.
Позивач повноваженого представника в судове засідання не направив, однак подав суду клопотання (4131/21 від 22.03.21) про розгляд справи без його участі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився та повноваженого представника не направив, хоча про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка на ухвалі суду від 09.03.2021. Крім того, ухвала суду від 09.03.2021 року, яка направлена, відповідачу по справі за адресою зазначену в позовній заяві та ЄДРПОУ, повернулась на адресу Господарського суду Івано-Франківської області з відміткою поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання". Відзив на позов та будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавались.
Відповідно до пункту 2.6.15. Інструкції з діловодства в Господарських судах України, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуальних документів учасникам судового процесу.
Разом з тим, відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Крім того, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі, а тому відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.
Ухвала по справі направлялась відповідачу за адресою місцезнаходження, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Вищезазначені обставини свідчать про належне виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення сторони, яка не з'явилась в судове засідання про вчинення судом певних процесуальних дій по даній справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Отже, суд вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про розгляд судової справи для реалізації ними конституційного права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи за наявними матеріалами.
При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.
25 липня 2019 року між Фізичною особою - підприємцем Іщенком Василем Павловичем (по договору - продавець/по справі - позивач) та Фізичною особою - підприємцем Бурлаченком Володимиром Васильовичем (по договору - покупець/по справі - відповідач) укладено Договір №07-2019, відповідно до умов якого продавець зобов'язався виготовити і направити на адрес покупця дошку обрізну (пиляна чи стругана: суха до 18% вологості) по домовленим на кожну відправку цінам, термінам і якості.
Відповідно до п. 5 Договору сторони погодили, що ціна на кожну партію товару зазначається в накладній, попередньо погоджена сторонами. Ціна може бути змінена по взаємній згоді між сторонами.
Згідно п.7 зазначеного вище договору повна оплата товару здійснюється після доставки і вивантаження продукції в повному обсязі на склад покупця не пізніше двох календарних місяців з дня вивантаження.
Відповідно до п.7.2 Договору №02-2019 від 25.07.2019 терміном поставки партії товару рахується день його прибуття і вивантаження на склад покупця.
Пунктом 3 Договору сторонами також погоджено, що термін дії договору складає з дати його підписання до 31.07.2020 при умові повного виконання зобов'язання сторонами.
На виконання умов договору та у відповідності до накладних №2 від 05.08.2019 на суму 106 800 грн, №3 від 15.08.2019 на суму 7 500 грн, №4 від 27.08.2019 на суму 222 255 грн 00к. позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 336 555 грн 00к.
Проте, відповідач вказану суму не сплатив, що зумовило позивача звернутись з позовом до суду.
При вирішенні справи суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема із правочинів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
В силу приписів ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір №07-2019 від 25.07.19р., укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом, а доказів визнання їх судом недійсними, суду не подано (ст.204 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Укладений між сторонами у справі Договір №07-2019 від 25.07.19р, за своєю правовою природою є договором поставки, відтак до нього застосовуються відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Наведена правова норма кореспондується з і ст.712 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 1 статті 691 Цивільного кодексу України зобов'язує покупеця оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продаж.
З урахуванням умов Договору №07-2019 від 25.07.19р, відповідач по справі зобов'язався здійснити оплату за поставлений товар за цінами і на умовах, передбачених у цьому Договорі і у відповідності до видаткових накладних в сумі 336 555 грн 00 к.
Проте відповідач умови договору щодо оплати за поставлений товар не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 336 555 грн 00 к.
Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Станом на день винесення судом рішення, відповідач доказів погашення основної заборгованості на суму 124 816 грн 38к. не надав, доводи позивача не спростував.
Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати отриманої продукції по Договору№07-2019 від 25.07.2019, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 336 555 грн 00 к. основного боргу на користь позивача по справі обґрунтована та підлягає задоволенню.
Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вказаних правових норм та договору позивач нарахував відповідачу штрафні санкції в сумі 12 115 грн 98 к. та 13 299 грн 18 к. - інфляційних збитків, про що надав суду відповідний розрахунок їх нарахувань.
Суд, здійснивши перевірку нарахування штрафних санкцій та інфляційних збитків, прийшов до висновку про обгрунтованість їх нарахування та таких, що підлягають задоволенню.
В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що cуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивачем доведено та документально підтверджено факт набуття ним права вимоги стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 361 970 грн 16 к., з них: 336 555 грн 00 к. - основний борг, 13 299 грн 18 к. - інфляційні, 12 115 грн 98 к. - штраф у відповідності до Договору №07-2019 від 25.07.2019.
З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та таких, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо клопотання позивача про відшкодування йому 10 000 грн 00 к. витрат на професійну правничу допомогу заявленого у позовній заяві, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.
При зверненні з позовом до суду позивач зазначив у позовній заяві орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн 00к. та зазначив про надання пізніше ним детального опису виконаних робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та докази здійснення вказаних витрат.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Враховуючи вимоги ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №910/8682/18).
Позивачем на підтвердження заявлених до відшкодування витрат за послуги адвоката, при поданні позовних вимог, представлено копію Договору-угоди про надання правової допомоги від 11.01.2021, копію посвідчення на заняття адвокатською діяльністю №10 від 21.12.2012 ордер на надання правничої правової допомоги від 11.01.2021.
Однак, позивачем не надано суду доказів в підтвердження фактично виконаних робіт (акта виконаних робіт) та доказів їх (витрат на правову допомогу) понесення позивачем (платіжного доручення, квитанції тощо).
Крім того, ч.8 ст.129 ГПК встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України). У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В спірному випадку, вказані докази позивач не надав, і станом на момент винесення рішення у матеріалах справи відсутні докази понесення витрат на правову допомогу, разом з тим і відсутнє клопотання про їх подання у встановлений законом термін після винесення рішення суду.
За наведеного, у суду відсутні правові підстави для задоволення витрат позивача на правову допомогу, орієнтовний розмір якого заявлений останнім у позовній заяві та подальшого їх розгляду судом. Отже, клопотання позивача про стягнення10 000 грн 00 к. витрат на професійну правничу допомогу заявленого у позовній заяві слід залишити без розгляду.
Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст.124, ст.129 Конституції України, ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 546, 610, 611, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст. 216, 230 Господарського кодексу України, ст. 13, 129, 176, 202, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
позов фізичної особи - підприємця Іщенко Василь Павлович до Бурлаченка Володимира Васильовича про стягнення заборгованості в сумі 361 970 грн 16 к., з них: 336 555 грн 00 к. - основний борг, 13 299 грн 18 к. - інфляційні, 12 115 грн 98 к. - штраф - задовольнити.
Стягнути з Бурлаченко Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Іщенко Василя Павлович ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) - 361 970 грн 16 к. (триста шістдесят одна тисяча дев'ятсот сімдесят гривень шістнадцять копійок) - заборгованості, з них: 336 555 грн 00 к. (триста тридцять шість тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять гривень) - основний борг, 13 299 грн 18 к. (тринадцять тисяч двісті дев'яносто дев'ять гривень вісімнадцять копійки) - інфляційні, 12 115 грн 98 к. (дванадцять тисяч сто п'ятнадцять гривень дев'яносто вісім копійки) - штраф та 5 429 грн 55к. (п'ять тисяч чотириста двадцять дев'ять гривень п'ятдесят п'ять копійки) - судового збору
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційну скаргу може бути подано до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 31.03.2021
Суддя Фанда О. М.