Справа № 505/1461/20
Провадження № 2/505/877/2021
"30" березня 2021 р. Котовський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Вергопуло А. К.
секретаря судового засідання - Бондаренко Н. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Подільську Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельні ділянки,-
ОСОБА_1 03 червня 2020 року звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , та уточнивши вимоги позову від 17.06.2020 року, просить визнати за нею право приватної власності на: земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5111200000:02:001:0185; земельну ділянку площею 0,0186 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5111200000:02:001:0186.
Свої вимоги мотивувала тим, що згідно ухвали Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10 жовтня 2013 року і мирової угоди, за нею, ОСОБА_3 , було визнано право приватної власності на житловий будинок з відповідними господарчими спорудами і будівлями АДРЕСА_1 .
Земельні ділянки під житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_2 : земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1000 га., на підставі державного акту на право на земельну ділянку серія ЯЛ № 294512 від 04.07.2011 року, виданого на підставі рішення Котовської міської ради Одеської області від 27 листопада 2009 року № 464-V, кадастровий номер 5111200000:02:001:0185; земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0186 га., на підставі державного акту на право на земельну ділянку серія ЯЛ № 294513 від 04.07.2011 року, виданого на підставі рішення Котовської міської ради Одеської області від 27 листопада 2009 року № 464-V, кадастровий номер 5111200000:02:001:0186.
Право власності на нерухоме майно нею набуто правомірно.
Право на земельні ділянки в набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права власності на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку. Таке оформлення може мати місце в подальшому, в тому числі шляхом укладення відповідного договору (купівлі-продажу, оренди, емфітевзису, суперфіцію).
Набувач будинку, будівлі або споруди вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту такою нерухомістю, з моменту державної реєстрації виникнення чи переходу права власності на будинок, будівлю або споруду.
Але, земельні ділянки з кадастровими номерами 5111200000:02:001:0185 і 5111200000:02:001:0186, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві власності ОСОБА_2 .
Реєстрація права власності за відповідачем на земельні ділянки з кадастровими номерами 5111200000:02:001:0185 і 5111200000:02:001:0186, за адресою: АДРЕСА_1 , порушує її права та позбавляє її права належно користуватися, обслуговувати та розпоряджатися належним їй житловим будинком.
У зв'язку з вищенаведеним, вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Позивач в судове засідання не з'явилась. Її представник адвокат Кресюн В. А. у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явився. Надав відзив на позов, згідно якого вказував, що дійсно йому на праві приватної власності належать дві земельні ділянки, одна з яких площею 0,1000 га (кадастровий номер 5111200000:02:001:0185) з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», а друга - площею 0,0186 га (кадастровий номер 5111200000:02:001:0186) з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства».
Позивачем при поданні позову про визнання права власності на земельні ділянки, в порушення вимог ст. ст. 257, 261 ЦК України, пропущено позовну давність та не надано суду клопотання про її поновлення, внаслідок чого позов ОСОБА_1 не може бути задоволено судом, оскільки відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Вказані земельні ділянки належать йому на праві приватної власності, які він отримав у власність в порядку, який встановлений ст. ст. 118, 121 ЗК України; під час приватизації вищевказаних земельних ділянок він реалізував своє конституційне право на безоплатне отримання земельних ділянок; право власності на земельні ділянки гарантується і охороняється державою (ст. ст. 14, 41 Конституції України); ніхто не заважав позивачці в свій час також реалізувати своє конституційне право на безоплатне отримання земельної ділянки в межах відповідних норм, встановлених ст. 121 ЗК України, проте вона (позивачка) свого права на безоплатне отримання земельної ділянки у приватну власність не реалізувала, натомість прагне позбавити його власності, подаючи до суду цей необґрунтований та надуманий позов.
Земельна ділянка площею 0,0186 га з кадастровим номером 5111200000:02:001:0186 має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства та відповідно до Глави 5 ЗК України належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, внаслідок чого розміщення та обслуговування житлового будинку на вказаній земельній ділянці є неможливим згідно норм чинного земельного законодавства, адже згідно з ч.1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Позивачем, в порушення вимог ст. 81, 83, 102-108 ЦПК України, не надано доказ у вигляді висновку земельно-технічної експертизи про те, що спірні земельні ділянки необхідні їй саме для розміщення та обслуговування на них житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в тому розмірі та обсягах, на яких вона наполягає.
У зв'язку з вищенаведеним, просив відмовити у задоволенні позову повністю та стягнути з позивача понесені ним судові витрати. Справу просив розглянути у його відсутність.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено що ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10 жовтня 2013 року у справі №505/1792/2013-ц, було визнано мирову угоду від 10 жовтня 2013 року між сторонами у цивільній справі за первісною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя, поділ спільного боргу подружжя.
Згідно ухвали Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10 жовтня 2013 року і мирової угоди, за ОСОБА_5 , було визнано право приватної власності на житловий будинок з відповідними господарчими спорудами і будівлями АДРЕСА_1 .
07 грудня 2015 року ОСОБА_1 зареєструвала за собою право приватної власності на житловий будинок з відповідними господарчими спорудами і будівлями
АДРЕСА_1 .
Земельна ділянка площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5111200000:02:001:0185, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №294512 від 04.07.2011 року.
Земельна ділянка площею 0,0186 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5111200000:02:001:0186, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №294513 від 04.07.2011 року.
Згідно висновку оцінювача про вартість об'єкта експертної грошової оцінки земельної ділянки, складеного ФОП Консул від 16.06.2020 року, ринкова вартість земельної ділянки площею 0,0186 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5111200000:02:001:0186, становить 5000,00 грн.
Згідно висновку оцінювача про вартість об'єкта експертної грошової оцінки земельної ділянки, складеного ФОП Консул від 16.06.2020 року, ринкова вартість земельної ділянки площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5111200000:02:001:0185, становить 14300,00 грн.
Висновки суду підтверджуються матеріалами справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові, серед іншого, дійшла
висновку про те, що укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. Оскільки сторони не обумовили розмір земельної ділянки, яка переходить у власність позивачки, під час нового розгляду справи необхідно з'ясувати дійсні наміри сторін щодо такого розміру. Для цього необхідно встановити, який розмір земельної ділянки, призначений для розміщення і обслуговування будинку, є нормативно визначеним у місцевості, де він знаходиться, а також для визначення тієї частини земельної, яка необхідна для обслуговування будинку позивачки, слід з'ясувати, чи використовує відповідач відповідну земельну ділянку, яку саме її частину та для якої мети.
Представник позивача адвокат Кресюн В. А. у судовому засіданні від 17.03.2021 року суду пояснив, що, укладаючи мирову угоду, позивач вважала, що разом з житловим будинком до неї перейде право власності і на земельні ділянки. Відповідач спірними земельними ділянками не користується. Земельним ділянками користується тільки вона.
З матеріалів справи і зокрема, державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №294512 від 04.07.2011 року вбачається, що для обслуговування будинку передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га.
Згідно п. г ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Таким чином, зазначений розмір відповідає правилам ст. 121 ЗК України щодо розміру земельних ділянок, які безоплатно передаються у власність громадян - власників житлових будинків та будівель.
Будь-яких інших доказів, в тому числі і висновків експертизи, щодо визначення тієї частини земельної, яка необхідна для обслуговування будинку, сторонами не надано.
При таких обставинах, позовні вимоги у частині визнання за позивачем права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5111200000:02:001:0185, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку площею 0,0186 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, позивач зазначала, що на вказаній земельній ділянці вирощує садові дерева, кущі смородини та городину, про що надала копії фотоматеріалів. Також вона сплачує земельний податок, про що надала копії квитанцій.
Разом з тим, земельна ділянка площею 0,0186 га має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства (за державним актом) та отримана відповідачем внаслідок приватизації. Отже, ця ділянка не може бути розподілена з посиланнями на статті 120 ЗК України, оскільки будинок та господарські споруди на ній не розміщені.
Такий правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду у справі № 734/1682/18 від 02.12.2020.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).
Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.
Саме такий правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду у справі № 205/4349/16-ц від 27.01.2021.
Тому суд вважає, що доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставними та не можуть бути прийняті судом. Право власності на спірну земельну
ділянку з призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у позивача виникло одночасно із виникненням права власності на житловий будинок, що розташований на цій земельній ділянці, тобто судом встановлено загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою. А оскільки позивачка звернувся до суду щодо захисту права власності саме на нерухоме майно, то строки позовної давності не можуть бути застосовані.
При таких обставинах, позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
У зв'язку з частковим задоволенням позову, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 623,03 грн.
Відповідач просив стягнути на його користь судові витрати на правову допомогу у розмірі 700,00 грн.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач подав суду: опис робіт виконаних адвокатом, попередній (орієнтований) розрахунок сум судових витрат, договір про надання правової допомоги з додатковою угодою, квитанцію.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що відповідачем доведено понесення ним витрат за надання правничої допомоги.
У відповідності до ч.2 п.3 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено частково, тому слід стягнути з позивача на користь відповідача
витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 518,70 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України,-
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5111200000:02:001:0185.
В інших позовних вимогах відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 623 (шістсот двадцять три) грн. 03 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати на правову допомогу у розмірі 518 (п'ятсот вісімнадцять) грн. 70 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Одеського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Котовський міськрайонний суд Одеської області.
Суддя А. К. Вергопуло
Повне судове рішення складено 30 березня 2021 року.