Справа № 520/8004/18
Провадження № 2/947/1228/21
19.03.2021 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Салтан Л.В.
за участю секретарів Громико В.С., Зозулянського Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: Третя одеська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірина Миколаївна, про визнання частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, встановлення факту родинних відносин, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом, за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядженні своїм майном, виселення,-
26 червня 2018 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_5 , в якому просять: визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 жовтня 1999 року, виданого на ім'я ОСОБА_11 (спадкова справа № 712/99) в частині отримання ним права власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , вказавши у тексті свідоцтва: спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з 13/18 часток житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з кам'яної житлової будівлі, загальною площею 35,1 кв. м та надвірних споруд: «В» літня кухня, «Г» сарай, «Д» сарай, «Е» душ, «Ж» вбиральня», «К» сарай, «І» мостіння, № 2-4-6 огорожа; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 21 грудня 2017 року, виданого на ім'я ОСОБА_5 , в частині отримання ним права власності на житловий будинок, з надвірними спорудами, виключивши із тексту свідоцтва: спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з: житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 166,9 кв. м, житловою площею 85,6 кв. м; який в цілому складається з житлового будинку, позначеного на платі літерою «А», загальною площею 125,6 кв. м, житловою площею 58,0 кв. м; житлового будинку, позначеного на плані літерою «Б», загальною площею 41,3 кв. м, житловою площею 27,6 кв. м; літньою кухні літ. «В»; сараю літ. «Г»; сараю літ. «Д»; душу літ. «Е»; вбиральні літ. «Ж»; сараю літ. «К»; сараю літ. «М»; гаражу літ. «П»; літньї кухні літ. «И»; навісу літ. «С»; вимощення літ. «І»; огорожі № 2-4-6, вказавши у тексті свідоцтва: спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з 13/18 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з кам'яної житлової будівлі, загальною площею 35,1 кв. м та надвірних споруд: «В» літня кухня, «Г» сарай; «Д» сарай, «Е» душ, «Ж» вбиральня, «К» сарай, «І» мостіння, № 2-4-6 огорожа; встановити факт родинних відносин та визнати, що ОСОБА_12 та ОСОБА_10 є батьками ОСОБА_13 , а ОСОБА_13 є чоловіком ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_4 ; встановити факт того, що ОСОБА_13 постійно проживав на час відкриття спадщини та фактично прийняв спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_14 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 вигляді 1/6 частки житлового будинку з надвірними спорудами, розташованих на земельній ділянці, площею 784 кв м.; визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_13 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на спадщину у вигляді 1/18 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що склаєтьчся з кам'яної житлової будівлі та надвірних споруд, що розташовані на земельній ділянці, площею 784 кв. м; визнати за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_13 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на спадщину у вигляді 1/18 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що складаються з кам'яної житлової будівлі та надвірних споруд, що розташовані на земельній ділянці, площею 784 кв. м; встановити факт постійного проживання ОСОБА_15 на час відкриття спадщини та фактичного прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_14 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді 1/6 частки житлового будинку з надвірними спорудами та складається з кам'яної житлової будівлі, що розташовані на земельній ділянці, площею 784 кв. м; визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_15 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , право на спадщину у вигляді 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що складається кам'яної житлової будівлі та надвірних споруд, що розташовані на земельній ділянці, площею 784 кв. м; визнати за ОСОБА_16 спадкування за законом після смерті ОСОБА_17 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 право на спадщину у вигляді 1/12 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що складається з кам'яної житлової будівлі та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці, площею 784 кв. м.
В обґрунтування позовних вимог, позивачі посилаються на те, що 21 грудня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 2137 на ім'я ОСОБА_18 , після смерті ОСОБА_11 .
Підставою для видачі зазначеного свідоцтва було свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданого 05 жовтня 1999 року, після смерті ОСОБА_10 , за реєстровим № 1-3711, спадкова справа № 712/99. Відповідно до зазначеного свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на ім'я ОСОБА_11 , складалось: з житлового будинку з надвірними спорудами та складається з кам'яної житлової будівлі, що розташовані на земельній ділянці, площею 784 кв. м, та належало померлій на підставі свідоцтва про право особистої власності, виданого Житлово-комунальним відділом Приморського району м. Одеси, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості у книзі № 2, на стор. 165, під реєстровим № 1526.
При цьому, при видачі зазначеного свідоцтва, виданого після смерті ОСОБА_10 від 05 жовтня 1999 року, не було враховано частку у спільному майні подружжя, що змінює розмір часток у спадковому майні. Так, ОСОБА_10 належало право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , на підставі рішення Приморської райради депутатів трудящих ся № 1071 від 11 грудня 1959 року.
На думку позивачів, зазначене домоволодіння є спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_14 , оскільки шлюбу між ними було укладено 29 грудня 1948 року та зазначені споруди були збудовані ними разом.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 21 грудня 1995 року відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневої районної адміністрації Одеської міськвиконкому. Після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину дитлового будинку з надвірними спорудами за АДРЕСА_1 та спадкоємцями після його смерті були: ОСОБА_10 - 4/6 частини житлового будинку, 1/2 частина з якого належала їй на праві спільної сумісної власності, а 1/6 - в порядку спадкування ОСОБА_13 та 1/6 - в порядку спадкування ОСОБА_15 .
Позивачі вказують, що ОСОБА_13 фактично прийняв спадщину, проте офіційно зареєструвати право на спадщину не встиг, однак постійно проживав за адресою спірного майна.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 18 грудня 1997 року відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневої районної адміністрації Одеської міськвиконкому.
Спадкоємці: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ОСОБА_10 фактично прийняли спадщину, оскільки проживали разом у спірному будинку.
У свою чергу, ОСОБА_15 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_19 , проте офіційно право на спадщину не зареєструвала.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_15 померла.
Спадкоємцями після ОСОБА_15 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які фактично прийняли спадщину, оскільки проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки все це не було враховано при видачі спірних свідоцтв про право на спадщину, позивачі вважають, що слід їх визнати частково недійсними.
У свою чергу, 27 червня 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою, яку надалі вточнив, до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , в якому просить: визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 такими, що втратили право користування житловим приміщеннями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди ОСОБА_5 у здійсненні ним права користування та розпорядженням своїм майном шляхом виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , з житлових та нежилих приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обгрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
При цьому, 31 березня 2017 року ОСОБА_11 склав заповіт, відповідно до якого він заповів ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .
У подальшому ОСОБА_5 було виявлено рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2007 року по цивільній справі № 2-5255/2007, яке ним було оскаржено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2018 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2007 року по справі № 2-5255/07 скасовано та ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
21 грудня 2017 року ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, спадкова справа № 23/2017, зареєстровано в реєстрі за № 2137, щодо прийняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_11 , яка складається з: житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку з надвіними спорудами, загальною площею 166,9 кв. м, житловою площею 85,6 кв. м, що складється з: житлового будинку, позначеного на плані літерою «А», загальною площею 125,6 кв. м, житловою площею 58,0 кв. м, житлового будинку, позначеного на плані літерою «Б», загальною площею 41,3 кв.м, житловою площею 27,6 кв. м, літньою кухні літ. «В», сараю літ. «Г», сараю літ. «Д», душу літ. «Е», вбиральні літ «Ж», сараю літ. «К», сараю літ. «М», гаражу літ. «П», літньої кухні літ. «И», навісу літ. «С», вимощення -І, огорожі № 2, 4-6.
При цьому, ОСОБА_11 успадкував зазначене домоволодіння після смерті ОСОБА_10 . У свою чергу, ОСОБА_10 була єдиною власницєю зазначеного домоволодіння, на підставі рішення Виконкому Приморської райради депутатів трудящихся № 1071 від 11 грудня 1959 року та зазначено, що вона фактично 21 рік володіла зазначеним майном. Тобто, зазначене майно фактично належало їй з 1938 року.
20 липня 1980 року ОСОБА_10 склала заповіт, за яким зазначене домоволодіння вона заповла ОСОБА_11 .
Тобто, ОСОБА_5 правомірно отримав зазначену спадщину, у зв'язку з чим вважає, що відповідачі неправомірно займають належне йому майно. Відповідачі не є членами сім'ї позивача.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2020 року об'єднано в одне провадження цивільну справу за № 520/8004/18 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: Третя одеська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М., про визнання частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, встановлення факту родинних відносин, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом, та цивільну справу за № 520/8022/18 за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядженні своїм майном, виселення.
У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їхні представники підтримали перший позов та заперечили проти задоволення другого позову, посилаючись на його безпідставність.
Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечив проти задоволення первісних позовних вимог, посилаючись на їхню безпідставність, та просить задовольнити другий позов. Також, представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує, що ОСОБА_5 є власником зазначеного майна. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 неправомірно перешкоджають йому у володінні та розпорядження своїм майном. Представник ОСОБА_5 , також, надав до суду заяву про застосування строків позовної давності, оскільки сторони були обізнані про наявні свідоцтва про прийняття спадщини.
Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. у судове засідання не з'явилась, до суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Інші сторони у судове засідання не з'явились, повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили.
Вислухавши пояснення сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши надані докази, допитавши свідка, суд вважає, що позовна заяваОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, позовна заява ОСОБА_5 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Підставою для видачі зазначеного свідоцтва було свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданого 05 жовтня 1999 року, після смерті ОСОБА_10 , за реєстровим № 1-3711, спадкова справа № 712/99. Відповідно до зазначеного свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на ім'я ОСОБА_11 , складалось: з житлового будинку з надвірними спорудами та складається з кам'яної житлової будівлі, що розташовані на земельній ділянці, площею 784 кв. м, та належало померлій на підставі свідоцтва про право особистої власності, виданого Житлово-комунальним відділом Приморського району м. Одеси, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості у книзі № 2, на стор. 165, під реєстровим № 1526.
При цьому, 31 березня 2017 року ОСОБА_11 склав заповіт, відповідно до якого він заповів ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .
У подальшому ОСОБА_5 було виявлено рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2007 року по цивільній справі № 2-5255/2007, яке ним було оскаржено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2018 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2007 року по справі № 2-5255/07 скасовано та ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
21 грудня 2017 року ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, спадкова справа № 23/2017, зареєстровано в реєстрі за № 2137, щодо прийняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_11 , яка складається з: житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку з надвіними спорудами, загальною площею 166,9 кв. м, житловою площею 85,6 кв. м, що складється з: житлового будинку, позначеного на плані літерою «А», загальною площею 125,6 кв. м, житловою площею 58,0 кв. м, житлового будинку, позначеного на плані літерою «Б», загальною площею 41,3 кв.м, житловою площею 27,6 кв. м, літньою кухні літ. «В», сараю літ. «Г», сараю літ. «Д», душу літ. «Е», вбиральні літ «Ж», сараю літ. «К», сараю літ. «М», гаражу літ. «П», літньої кухні літ. «И», навісу літ. «С», вимощення -І, огорожі № 2, 4-6.
При цьому, ОСОБА_11 успадкував зазначене домоволодіння після смерті ОСОБА_10 . У свою чергу, ОСОБА_10 була єдиною власницєю зазначеного домоволодіння, на підставі рішення Виконкому Приморської райради депутатів трудящихся № 1071 від 11 грудня 1959 року та зазначено, що вона фактично 21 рік володіла зазначеним майном. Тобто, зазначене майно фактично належало їй з 1938 року.
20 липня 1980 року ОСОБА_10 склала заповіт, за яким зазначене домоволодіння вона заповла ОСОБА_11 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 21 грудня 1995 року відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневої районної адміністрації Одеської міськвиконкому. Після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину дитлового будинку з надвірними спорудами за АДРЕСА_1 та спадкоємцями після його смерті були: ОСОБА_10 - 4/6 частини житлового будинку, 1/2 частина з якого належала їй на праві спільної сумісної власності, а 1/6 - в порядку спадкування ОСОБА_13 та 1/6 - в порядку спадкування ОСОБА_15 .
ОСОБА_13 не звертався з заявою про прийняття спадщини та не отримував свідоцтво про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_19 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 18 грудня 1997 року відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневої районної адміністрації Одеської міськвиконкому.
ОСОБА_15 не звертався з заявою про прийняття спадщини та не отримував свідоцтво про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_13 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_15 померла.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не отримували свідоцтво про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_15 .
Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини, з умовою чи із застереженням.
Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна, як те передбачено ст. 1299 ЦК України.
Відповідно до п. 3.1 листа № 24-753/0/4-13 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини. Без звернення спадкоємців до нотаріальної контори за одержанням свідоцтва про право на спадщину збільшується ймовірність порушення прав інших осіб, спадкоємців за заповітом, спадкоємців, які прийняли спадщину. Проте практика розгляду спадкових справ без попереднього звернення спадкоємців у нотаріальну контору та відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії склалася в окремих судах усіх областей.
Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.
Відповідно до ст. 325 ЦК України, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною 1 статті 357 ЦК України передбачено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Відповідно до п. 26-27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, при поділі спадщини між спадкоємцями необхідно враховувати правило частини першої статті 1278 ЦК про те, що коли спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між спадкоємцями, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними. При розподілі такої спадщини необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності.
Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК є правом, а не обов'язком спадкоємця. Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 № 296/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Згідно п. 4.18 глави 10 цього ж Порядку вчинення нотаріальних дій якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом положень частини 4 статті 41 Конституції України, частини 1 статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності із ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», зазначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Як роз'яснено у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК України.
Слід зазначити, що у виписці з рішення Виконкому Приморського райради депутатів трудящихся від 11 грудня 1959 року, за яким визнано за ОСОБА_10 буд. АДРЕСА_2 , вказано, що ОСОБА_10 фактично володіла зазначеним майном та здійснювала в ньому господарську роботу.
Ссуд критично ставиться до висновку експерта № 03/2021, складеного 08 лютого 2021 ПП «Одеський Науково-Дослідний центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С.», за яким фактично перечисліні плани спірного будинку, протее не виявлено ким саме було збудовано та перебудовано зазначене домоволодіння та в який час.
Відповідно до заяви ОСОБА_20 , яка відмовляється від отримання спадщини після смерті ОСОБА_10 , на користь ОСОБА_11 та ОСОБА_15 , яка посвідчена 14 липня 1999 року нотаріусом м. Самари, РФ. Суд критично ставиться до зазначеної заяви, оскільки вона не була виявлена у витребуваній копії спадкової справи, що відкрилась після смерті ОСОБА_10 .
При цьому, позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надали до суду копії чеків щодо сплати коштів за будівельні матеріали, проте не надали належних та допустимих доказів того, що ці будівельні матеріали дійсно були використанні при реконструкції спірного будинку.
Також, суд критично ставиться до пояснень свідка, оскільки її пояснення є суперечливими, та не підтверджуються сукупністю досліджених доказів, які містяться в матеріпалах справи.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальний строк позовної давності встановлюється у три роки. Таким чином, на протязі саме цього строку особа, чиї права порушені, має право звернутись до суду.
Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством.
Суд погоджується з твердженням представника ОСОБА_5 про те, що сторони були обізнані щодо наявності свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 05 жовтня 1999 року, після смерті ОСОБА_10 та не скористалися своїм правом щодо оскарження зазначеного свідоцтва у трирічний період.
За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 пропустили строк позовної давності для звернення до суду, але суд вважає за необхідне відмовити в позові з підстави його необґрунтованості.
Слід зазначити, що у задоволенні позовних вимог щодо встановлення фактів слід відмовити, оскільки інститут встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, встановлення факту родинних відносин та постійного проживання було введено в Цівільний Процесуальний Кодекс України, який набрав чинності з 18 березня 2004 року.
Щодо позовної заяви ОСОБА_5 , слід вказати наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Оскільки ОСОБА_5 є власником зазначеного майна, на підставі свідоцтва про прийняття спадщини від 21 грудня 2017 року, суд вважає, що є підстави для задоволення його позову та визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 такими, що втратили право користування житловим приміщеннями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ; усунути перешкоди ОСОБА_5 у здійсненні ним права користування та розпорядженням своїм майном шляхом виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , з житлових та нежилих приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача
ОСОБА_22 передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стягненню з ОСОБА_4 , ОСОБА_21 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на користь ОСОБА_5 підлягає судовий збір у розмірі по 2422 грн. 67 коп.
Керуючись ст. 77, 81, 89, 263-265, 354-355ЦПК України, ст. 203, 207, 317, 319, 328, 383, 392, 405, 1216,1217, 1218, 1220, 1222, 1233, 1268 ЦК України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: Третя одеська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірина Миколаївна, про визнання частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, встановлення факту родинних відносин, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядженні своїм майном, виселення - задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 такими, що втратили право користування житловим приміщеннями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
Усунути перешкоди ОСОБА_5 у здійсненні ним права користування та розпорядженням своїм майном шляхом виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , з житлових та нежилих приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 67 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 67 коп.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 67 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 67 коп.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 67 коп.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 67 коп.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 67 коп.
Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 67 коп.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2018 року та скасуватиарешт на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.
Повний текст рішення складено 29 березня 2021 року.
Головуючий Салтан Л. В.