Справа №443/1212/19
Провадження №2-а/443/11/21
іменем України
31 березня 2021 року місто Жидачів
Жидачівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Павліва А.І.,
секретар судового засідання Стасів С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -
встановив:
Стислий виклад позиції позивача.
ОСОБА_1 (позивач) подав до суду позов до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції (відповідач), у якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДП18 №644136 від 03.08.2019р., винесену інспектором взводу 1 роти 3 бат 2 УПП у Львівській області ДПП лейтенантом поліції Василів Назарієм Степановичем.
В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору позивач покликався на те, що постанова є незаконною, винесеною без повного, об'єктивного з'ясування усіх обставин справи, з порушенням його прав. У разі оспорювання допущеного правопорушення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, уповноваженною особою складається протокол про адміністративне правопорушення. У оспорюваній постанові не наведено жодного доказу порушення ним правил дорожнього руху, а твердження поліцейського щодо порушення ним правил дорожнього руху належним чином необґрунтовано та невмотивоване і є тільки звичайним посиланням на відповідну норму.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву (а.с.25-28, 30-33, 37-40), в обґрунтування якого покликаючись на те, що розгляд справи відносно позивача відбувся з дотримання всіх норм чинного законодавства України, а винесена постанова відповідає нормам Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України №1376 від 06.11.2015, а також приписам частини 2 статті 19 Конституції України, пункту 8, 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», частині 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», пункту 1.3. ПДР, приписам статті 222 КУпАП, частині 2 статті 258 КУпАП. Тобто, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа), в даному випадку інспектор Василів Н.С. виніс постанову по вказаній справі керуючись статтею 283 КУпАП на місці вчинення правопорушення. Оскаржувана постанова винесена відносно позивача 03.08.2019. Згідно наказу МВС «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису» від 18.12.2018 №1026, строк зберігання відеозаписів з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, БпЛА становить 30 діб. Виходячи з цього, відеозапис з доказом правомірності оскаржуваного рішення не є збереженим поза його волею. Управлінням не було здійснено збереження відеозапису з об'єктивних на те причин, оскільки Управління не було повідомлено про оскарження постанови, зокрема, про позовну заяву, подану позивачем від 12.08.2019. Таким чином відповідач був позбавлений можливості зберегти відеозаписи порушення ПДР позивачем понад строки, передбачені згаданим наказом.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, однак представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з'явилася, хоч про дату, час і місце його проведення повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, однак у відзиві просить справу розглядати за її відсутності.
Заяви та клопотання, подані учасниками справи.
Позивачем подано заяву про долучення до матерів справи документів на виконання ухвали суду від 21.09.2020 (а.с.46).
Представником позивача подано заяву про розгляд справи за його відсутності та підтримання позову (а.с. 57-58).
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 31.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.11-12).
Ухвалою судового засідання від 21.09.2020 позовну заяву залишено без руху (а.с.16-17).
Судом оприлюднено на веб-порталі Судової влади України повідомлення про дату, час та місце судового розгляду адміністративної справи №443/1212/19 (а.с.21, 22, 53, 56).
Ухвалою судового засідання від 31.03.2021 постановлено проводити розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (а.с.59).
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, доходить висновку, що позов підлягає до задоволення повністю виходячи з такого.
Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 №644136 від 03.08.2019, ОСОБА_1 03.08.2019 о 10 год 00 хв автодорога М06 610 км керував т/з обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий ременем безпеки, а також після зупинки на вимогу поліцейського не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив вимоги п. 2.3. «в», 9.9. «б» ПДР, за що передбачена відповідальність за частиною 2 статті 122, частиною 5 статті 121 КУпАП, у зв'язку з чим на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 425,00 грн (а.с.6).
Зміст спірних правовідносин.
Спірні правовідносини носять публічно-правовий характер та виникли між сторонами у зв'язку з незгодою позивача з рішенням суб'єкта владних повноважень щодо порушення позивачем Правил дорожнього руху та накладення, у зв'язку з цим, на нього адміністративного стягнення у виді штрафу.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) та Правил дорожнього руху (далі - ПДР).
Так, частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційним Судом України у рішенні № 5-рп/2015 від 26 травня 2015 року визначено, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення «за місцем його вчинення» визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з частини 5 статті 121 КУпАП адміністративним правопорушенням є порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
Відповідно до частини 2 статті 122 КУпАП адміністративним правопорушенням визнано порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди
Приписами частин 2 та 3 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
Нормою частини 5 статті 258 КУпАП передбачено, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до вимог статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 1 статті 121 КУпАП.
Згідно з вимогами підпункту «в» пункту 2.3. ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Приписами підпункту «ґ» пункту 9.1. ПДР встановлено, що попереджувальними сигналами є увімкнення аварійної сигналізації, сигналів гальмування, ліхтаря заднього ходу, розпізнавального знака автопоїзда.
Відповідно до положень пункту 9.2. ПДР водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Згідно з підпунктом «б» пункту 9.9. ПДР аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Нормою частини 2 статті 251 КУпАП визначено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина 2 статті 77 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Крім цього, суд враховує роз'яснення, викладені у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно з якими зміст постанови повинен відповідати вимогам, встановленим статтями 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.
Мотивована оцінка наведених учасниками справи аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що уповноваженою особою (поліцейським) 03.08.2019 ухвалено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 №644136 стосовно ОСОБА_1 за частиною 2 статті 122, частиною 5 статті 121 КУпАП, якою на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 425,00 грн.
Надаючи оцінку аргументам сторін суд зазначає таке.
Нормами частин 1 та 2 статті 258 КУпАП передбачено обставини, за наявності яких протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення.
Так, приписами частини 2 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції. За змістом статті 222 КУпАП до повноважень органу Національної поліції віднесено розгляд справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 2 статті 122, частиною 5 статті 121 КУпАП.
Крім цього, суд зауважує, що норма частини 5 статті 258 КУпАП покладає обов'язок на уповноважену посадову особу під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього КУпАП у разі оспорення особою допущеного порушення і адміністративного стягнення. Водночас, ця ж норма містить винятки, які законодавцем виокремленні словом «крім», до яких віднесено, зокрема, правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Отже, з системного аналізу зазначених норм суд доходить висновку, що при розгляді уповноваженою особою органу Національної поліції справи про адміністративні правопорушення (у тому числі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху), зокрема передбачені частиною 2 статті 122, частиною 5 статті 121 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення не складається.
Таким чином, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 2 статті 122, частиною 5 статті 121 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу. Такий висновок суду повністю відповідає правовим висновкам, зробленим Верховним Судом 10.04.2019 у справі №752/15787/16-а та 20.05.2020 у справі №524/5741/16-а.
З огляду на викладене суд вважає аргументи позивача щодо нескладення інспектором протоколу про адміністративне правопорушення, помилковими, тому такі до уваги не бере.
Аналізуючи оскаржувану постанову суд зазначає, що така не містить опису обставин справи, встановлених під час розгляду справи, до неї не додано жодних доказів, а також пояснень свідків, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративних правопорушень, за які він притягнутий до відповідальності.
Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості суд доходить переконання про хибність висновків уповноваженої особи (поліцейського) щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 щодо неввімкнення аварійної світлової сигналізації після зупинки на вимогу поліцейського як адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП.
Так, системний аналіз норм пунктів 9.1., 9.2., 9.9. та частини 2 статті 122 КУпАП дозволяє дійти висновку, що в одному випадку увімкнення аварійної сигналізації виникає за передбачених та визначених умов, а у іншому випадку встановлений обов'язок подання попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, при чому за не виконання останніх вимог прямо передбачена відповідальність за частиною 2 статті 122 КУпАП.
Суд зауважує, що диспозицією частини 2 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність не за будь-яке порушення правил користування попереджувальними сигналами, а саме за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку і лише тоді таке порушення набуває ознак протиправності і суспільної шкідливості. Даною нормою права непередбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу. При цьому зупинка на вимогу поліцейського не стосується початку руху чи зміни його напрямку.
Таким чином, суд вважає, що хоча позивач і не дотримався вимоги підпункту «б» пункту 9.9. ПДР, однак у його діях відсутній склад правопорушення за частиною 2 статті 122 КУпАП.
Щодо обґрунтованості постанови в частині дій ОСОБА_1 , які уповноваженою особою кваліфіковані як адміністративне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 121 КУпАП, суд звертає увагу на те, що на підтвердження вчинення цього правопорушення наявна виключно постанова, яка, сама по собі, не дає підстав однозначно стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху у зазначений в ній день та час.
Покликання представника відповідача про незбереження відеозапису з доказом правомірності рішення уповноваженої особи у зв'язку зі спливом строку його зберігання суд не бере до уваги, оскільки такі жодним чином не підтверджують правомірність дій уповноваженої особи та не спростовують аргументи позивача. Так як у суду відсутня можливість безпосередньо дослідити відеозапис обставин справи, який зроблений поліцейським на місці події, і надати відповідну оцінку зафіксованим у ньому обставинам, покликання сторони відповідача на існування такого відеозапису та його подальше знищення у зв'язку з виконанням вимог закону, для суду не має жодного доказового значення.
Таким чином, уповноваженою особою (поліцейським) факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним належним та допустимим доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень Правил дорожнього руху.
Отже, на переконання суду, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітника поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини позивача (показання свідків, відеофіксація тощо).
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені частиною 2 статті 122, частиною 5 статті 121 КУпАП, а судом не отримано доказів, які б свідчили про правомірність винесення оскаржуваного рішення, тому наявні обґрунтовані підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Способи судового захисту порушених прав, свобод або законних інтересів осіб у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.
Так, відповідно до частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Зазначений перелік судових рішень, які може приймати суд першої інстанції у цій категорії справ, є вичерпний.
З огляду на позовні вимоги позивача, в яких він просить скасувати індивідуальний акт (постанову серії ДП18 №644136), а також зважаючи на вимоги частини 3 статті 286 КАС України, суд вважає за можливе, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, закривши справу про адміністративне правопорушення, що відповідає вимогам процесуального закону та сприятиме ефективному захисту прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
На підставі статті 19 Конституції України, статей 222, 247, 251, 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення та керуючись статтями 6, 9, 19, 77, 78, 90, 243-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: м.Львів, вул. Перфецького,19) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення задовольнити повністю.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 №644136 від 03 серпня 2019 року щодо накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за частиною 2 статті 122, частиною 5 статті 121 КУпАП у виді штрафу в сумі 425,00 грн та закрити справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за частиною 2 статті 122, частиною 5 статті 121 КУпАП
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Дата складення повного судового рішення - 31 березня 2021 року.
Головуючий суддя А.І. Павлів