31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 826/17947/17
адміністративне провадження № К/9901/9571/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шишова О.О.,
суддів - Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на окрему ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі № 826/17947/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергосервіс» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, зобов'язання вчинити дії,
установив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергосервіс» (далі - ТОВ «Теплоенергосервіс») звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними та скасувати податкову вимогу від 07 листопада 2017 року № 90865-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 07 листопада 2017 року № 90865-17, винесені Головним управлінням ДФС у м. Києві; зобов'язати Головне управління ДФС у м. Києві включити до інтегрованої картки платника ТОВ «Теплоенергосервіс» відомості про сплату товариством суми 46337,00 грн за податковою декларацією з податку на додану вартість за грудень 2014 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року змінено, викладено абзац четвертий її резолютивної частини у такій редакції: "Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві включити до інтегрованої картки платника ТОВ «Теплоенергосервіс» відомості про сплату суми податку на додану вартість у розмірі 46337 грн 00 коп.". В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року залишено без змін.
Окремою ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року, направлено окрему ухвалу до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Києві щодо невиконання судового рішення в адміністративній справі № 826/17947/17.
Не погодившись з окремою ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд установив, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з пунктами 3, 4, 12, 13, 20 частини першої статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: повернення заяви позивачеві (заявникові); відмови у відкритті провадження у справі; залишення позову (заяви) без розгляду; закриття провадження у справі; відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження.
Наведений у частині другій статті 328 КАС України перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Зі змісту поданої касаційної скарги та доданих до неї матеріалів убачається, що скаржник просить переглянути в касаційному порядку окрему ухвалу суду першої інстанції .
Відповідно до пункту 23 частини першої статті 294 КАС України така ухвала суду першої інстанції є предметом апеляційного оскарження, проте згідно з частиною другою статті 328 цього Кодексу відсутня у переліку ухвал, що можуть бути оскаржені у касаційному порядку.
З огляду на викладене, окрема ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року, а також постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року, ухвалена за результатами її перегляду, не можуть бути предметом касаційного оскарження.
Також Суд звертає увагу на те, що у цій ситуації скаржнику було забезпечено належні процесуальні умови для реалізації основоположного права на апеляційний перегляд судового рішення, ухваленого в його справі, яке (таке право) гарантоване статтею 129 Конституції України. Водночас касаційне оскарження вказаного судового рішення положеннями КАС України не допускається.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», п. 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 37; рішення у справі «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), п. 32; рішення у справі «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia), п. 29).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи те, що касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 294, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
ухвалив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на окрему ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі № 826/17947/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергосервіс» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями й оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Шишов
Судді І. В. Дашутін
М. М. Яковенко