29 березня 2021 рокуСправа № 280/2250/21
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Стрельнікова Н.В., перевіривши матеріали адміністративного позову
ОСОБА_1
до Кам'янсько-Дніпровської міської ради Кам'янсько- Дніпровського району Запорізької області
про визнання права власності на земельну ділянку
22.03.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Кам'янсько-Дніпровської міської ради Кам'янсько- Дніпровського району Запорізької області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд :
- визнати протиправними дії Камянсько-Діпровської міської ради Кам'янсько- Діпровського району Запорізької області.
-визнати за ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,6716 га., по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2322410100:01:020:0257.
Перевіривши поданий адміністративний позов на відповідність вимогам КАС України, суд робить висновок, що зазначений вище адміністративний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, вирішуючи питання чи належить розглядати даний адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, судом враховується наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 наведеного Кодексу визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
За приписами ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у поряду цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, спір у даній справі виник між фізичною особою ОСОБА_1 та органом місцевого самоврядування Кам'янсько-Дніпровської міської ради Кам'янсько- Дніпровського району Запорізької області, як суб'єктом владних повноважень, щодо відмови у передачі земельної ділянки у приватну власність
Згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Пунктами «а», «д», «й», «к» частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; організація землеустрою; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Орган місцевого самоврядування відповідно до ст. 5 Земельного кодексу України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснює.
Отже, категорії спорів щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про виділення у володіння, користування чи розпорядження земельними ділянками не є публічно-правовими та не пов'язані із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту прав, свобод та інтересів позивача, які виникли у земельних відносинах.
Тобто, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.
Зазначена позиція прямо кореспондується правовій позиції Великої палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 14.03.2018 у справі № К/9901/5888/18 (363/2449/14-а) та підлягає врахуванню адміністративним судом відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Також, судом враховується і те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що рішення про відмову у виділенні земельної частки паю у власність належать до юрисдикції певних категорій судів.
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин (характер спору) та суб'єктний склад цього спору, суд робить висновок, що даний позов не містить ознак публічно-правового спору, оскільки спір між сторонами носить цивільно-правовий характер, який виникає із земельних правовідносин, які існують між позивачем та Кам'янсько-Дніпровською міською радою Кам'янсько- Дніпровського району Запорізької області щодо передачі земельної ділянки у власність, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, слід роз'яснити позивачу, що даний спір є цивільно-правовим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, слід відмовити позивачам у відкритті провадження у даній адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Одночасно з цим, суд роз'яснює позивачу, що сплачена сума судового збору згідно з п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 170, 243, 248 КАС України, суд -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №280/2250/21 за позовом ОСОБА_1 до Кам'янсько-Дніпровської міської ради Кам'янсько- Дніпровського району Запорізької області про визнання права власності на земельну ділянку.
Роз'яснити позивачу його право на звернення з позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 294 та 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова