09 березня 2021 р. Справа № 160/17348/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/17348/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
24.12.2020 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 суми недоотриманої пенсії, що належали ОСОБА_2 , і залишились недоотриманими у зв'язку з її смертю в повному обсязі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) залишок недоотриманої пенсії, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та увійшла до складу спадщини відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 липня 2020р., з урахуванням фактично виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом своєї померлої матері - ОСОБА_2 . Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 03.07.2020р. (спадкова справа №5/2020) спадщина складається з недоотриманої пенсії у розмірі 125702,00грн. В подальшому, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера та 28.09.2020р. остання отримала від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області 117206,20 грн. в рахунок недоотриманої пенсії, що складає спадщину за законом. Однак, позивач вважає, що відповідач не виплатив всю належну їй суму недоотриманої пенсії, яка належала її матері, і залишок недоотриманої пенсії, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 і увійшла до складу спадщини за законом, з урахуванням фактично виплачених сум, складає 8496,39грн. У зв'язку із цим позивач 09.12.2020р. звернулась до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про виплату залишку недоотриманої пенсії у розмірі 8496,39 грн., проте відповідач листом №23986-25047/Д-01/8-0400/20 від 16.12.2020р. відмовив у виплаті недоотриманої позивачем частини грошових коштів, набутих у порядку спадкування за законом, з посиланням на норми ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер має право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до звернення за отриманням пенсії, а тому ОСОБА_1 має право на недоотриману пенсію ОСОБА_2 за період з 05.07.2017р. по 31.12.2019р., оскільки позивач звернулась з усіма необхідними документами 06.07.2020р. Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати в повному обсязі їй суми недоотриманої пенсії, що належали її матері ОСОБА_2 та увійшли до складу спадщини за законом, остання звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від11 січня 2021 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/17348/20 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 27.01.2021 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
18 лютого 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримувала пенсію за віком по дату смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Так, статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер має право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. При цьому, днем звернення за виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Враховуючи наведене, позивач має право на виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 05.07.2017 року по 31.12.2019 року (по місяць смерті), оскільки вона звернулась з усіма необхідними документами за недоотриманою пенсією 06.07.2020 року. Також, відповідач звертає увагу, що в відповіді на запит Приватного нотаріуса Меньшикової К.О. від 14.02.2020 року № 51/02-14 було зазначено, що розмір недоотриманої пенсії буде зменшено залежно від дати звернення до управління особи - спадкоємця відповідно до свідоцтва про право на спадщину. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діяло у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, що розглядається, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 29 січня 2020 року Індустріальним районним у місті Дніпрі Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшиковою К.О. 03.07.2020р. (спадкова справа №5/2020, зареєстровано в реєстрі за №1162), ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом померлої ОСОБА_2 , а спадщина складається з недоотриманої пенсії у сумі 125702,00грн., яка належала померлій ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою відділу з питань виплати пенсій №4 управління з питань виплати пенсій ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №825/04-6/06 від 20.02.2020р.
06 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Лівобережного відділу обслуговування громадян м. Дніпро (сервісний центр) з заявою про виплату недоотриманої пенсії померлого пенсіонера ОСОБА_2
28 вересня 2020 року позивачеві через поштове відділення АТ «Укрпошта» було виплачено недоотриману пенсію померлого пенсіонера ОСОБА_2 у розмірі 117206,20 грн., що підтверджується відповідним фіскальним чеком, копія якого міститься в матеріалах справи.
В подальшому, ОСОБА_1 , вважаючи, що відповідач не виплатив всю належну їй суму недоотриманої пенсії, яка належала її матері - померлій ОСОБА_2 , з урахуванням фактично виплачених сум, 09.12.2020р. звернулась до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про виплату залишку недоотриманої пенсії у розмірі 8496,39 грн.
Листом «Про розгляд звернення» від 16.12.2020р. №23986-25047/Д-01/8-0400/20, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_1 , що, враховуючи положення ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, позивач має право на виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 05.07.2017 року по 31.12.2019 року (по місяць смерті), оскільки вона звернулась з усіма необхідними документами за недоотриманою пенсією 06.07.2020 року.
Незгода позивача з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати в повному обсязі їй суми недоотриманої пенсії, що належали її матері ОСОБА_2 та увійшли до складу спадщини за законом, стала підставою для звернення до суду з цим позовом.
Таким чином, предметом цього позову ОСОБА_1 є саме стягнення грошових коштів, набутих у порядку спадкування за законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі “Zand v. Austria” вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>”.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України”.
З огляду на це, не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, суд виходить із таких міркувань.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За правилами п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін “суб'єкт владних повноважень” означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій, які він повинен здійснювати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, що виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
За правилами п.1 ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Таким чином, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про зобов'язання виплатити на користь ОСОБА_1 залишок недоотриманої пенсії, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та увійшла до складу спадщини відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 липня 2020р., з урахуванням фактично виплачених сум, обґрунтовуючи своє право на отримання цих сум пенсії, які належали спадкодавцю, тим, що такі виплати входять до складу спадщини відповідно до статті 1227 ЦК. Тобто, позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області фактично направлені на поновлення порушеного відповідачем права позивача на отримання грошових коштів, набутих у порядку спадкування за законом. Отже, цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері спадкування.
Згідно зі ст.1216, ст.1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За приписами ч.1 ст.1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Право на спадщину є приватно-правовим (цивільним) правом майнового характеру.
З приписів Цивільного процесуального кодексу України слідує, що спори щодо складу спадщини вирішуються за правилами цього Кодексу.
Зважаючи на те, що у цій справі спір виник відносно набуття позивачкою права на пенсію, яка входить до складу спадщини, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер, оскільки цей спір виник про право цивільне, предметом якого є майнова вимога позивачки визнати за нею в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти.
Таким чином, позивач звернувся до суду для захисту свого права на отримання спадщини.
Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є намагання сторони реалізувати своє право на спадщину, свідчить, що позивач звернувся до суду з вимогами саме про захист своїх цивільних прав.
При цьому, суд зауважує, що навіть у разі, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки пов'язані поновленням порушеного права особи отримати грошові кошти, що входять до складу спадщини, то такі спори відносяться до захисту цивільних (спадкових) прав, незалежно від участі у справі суб'єктів владних повноважень як відповідача.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №286/3516/16-ц (провадження №14-95цс19) та від 03 квітня 2019 року у справі №808/1346/18 (провадження №11-1499апп18).
При цьому, положеннями ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч.1 ст.239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Частиною 2 статті 239 КАС України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що вказану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд доходить висновку про закриття провадження у цій справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.
Керуючись п.1 ч.1 ст.238, ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Провадження у справі №160/17348/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Роз'яснити позивачеві, що він може звернутися з такою позовною заявою в порядку цивільно-процесуального законодавства.
Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав відповідно до приписів ч.2 ст.239 КАС України не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295-297 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя: О.М. Турова