"23" березня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3776/20
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Ісак Д.П.
За участю представників сторін:
від позивача - Сухінін С.В., посвідчення № 495, дата видачі : 30.11.20;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до відповідача Приватного підприємства "М.ІД" про розірвання договору, виселення та стягнення 33 392,96 грн.,-
29.12.2020 року позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 3908/20) до відповідача - Приватного підприємства "М.ІД" про розірвання договору, виселення та стягнення 33 392,96 грн.
04.01.2021 року ухвалою Господарського суду Одеської області було відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.02.2021р. було відкладено підготовче засідання до 25.02.2021р. о 10:00 год.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.02.2021р. було закрито підготовче провадження у справі №916/3776/20 із призначенням справи до розгляду по суті на 04.03.2021р. о 09:45 год.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2021р. було відкладено судове засідання на "23" березня 2021 р. о 09:30 год.
Представник відповідача - Приватного підприємства "М.ІД" в судові засідання по справі не з'явився, правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області були направлені за належною адресою відповідача, а тому за приписами ч.7 ст.120ГПК України відповідач вважається повідомленим належним чином про відкриття провадження у справі.
У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
23.03.2021р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, господарським судом встановлено:
Між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Малим приватним підприємством «М.ІД» (далі - Відповідач) укладений договір оренди № 52/33 від 11.01.2010 р. (далі - Договір) відповідно до якого надано в строкове платне користування об'єкт комунальної власності - нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 91,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 67, строком до 20.05.2010р.
Додатковим погодженням від 11.10.2010р. змінено п.1.3 Договору в частині строку дії, а саме продовжено договір оренди до 11.10.2012р.
Додатковим погодженням від 12.11.2012р. у тексті Договору назву Орендодавця змінено на департамент комунальної власності Одеської міської ради згідно з рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 р. № 384-УІ «Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради» та продовжено строк дії Договору до 12.10.2015р.
Додатковим договором від 16.05.2016р. у преамбулі та розділі «Місце знаходження сторін» Договору назву Орендаря змінено на Приватне підприємство «М.ІД» на підставі правонаступництва. згідно статуту зареєстрованого Виконавчим комітетом Одеської міської ради від 15.10.2015р. реєстраційний номер № 15561050005041743 та продовжено строк дії Договору до 16.04.2019р.
Додатковим договором від 01.11.2018р. строк дії Договору продовжено до 01.10.2021р.
Додатковим договором від 13.05.2019р. до пункту 4.1. Договору внесені зміни, а саме Орендарю передаються вказані у п. п. 1.1 приміщення для використання «кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи» та перераховано місячну орендну плату.
Додатковим договором від 10.07.2019р. до пункту 4.1. Договору внесені зміни, а саме Орендарю передаються вказані у п. п. 1.1 приміщення для використання «організації відпочинку та розваг та кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи» та перераховано місячну орендну плату.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.08.2020р. по справі № 916/1772/20 позовні вимоги Департаменту до ПП «М.ІД» про стягнення заборгованості з орендної плати за період 01.04.2019р. по 29.02.2020р. та пеню за період за 16.04.2019р. по 29.02.2020р. задоволено у повному обсязі. Рішення набрало законної сили 01.09.2020р.
Як вказує позивач, в порушення вказаних вище вимог законодавства України, Відповідач надалі неналежним чином виконує взяті на себе за договором оренди зобов'язання. Орендарем систематично не сплачується орендна плата, що є порушенням умов договору, визначених в п. п. 2.2., 2.4. договору оренди (щодо сплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі). Тим самим, Відповідачем також порушуються вимоги ст. 762 Цивільного кодексу України, ч. 1, 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», якими визначені обов'язки орендаря по сплаті орендної плати.
Відповідно до розрахунку заборгованості від 01.12.2020р. вбачається, що Відповідачем систематично не сплачується орендна плата у повному обсязі. Заборгованість станом на 01.12.2020р. становить 32 018,57грн. за період з 01.03.2020р. по 30.10.2020р.
Як зазначає позивач, згідно з п. 5.2. договору оренди, відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», Відповідачу нарахована пеня за несвоєчасне внесення орендної плати. Як вбачається із розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, станом на 01.12.2020р. сума пені становить 1374,39 грн.
Відповідно до ст. 783 Цивільного кодексу України Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Відповідно до п. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін при суттєвому порушенні договору іншою стороною. Суттєвим є таке порушення договору стороною, коли внаслідок заданої таким порушенням шкоди, друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.
В даному випадку, “другою стороною” є Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, яке при укладанні договору оренди нежитлового приміщення з Відповідачем діяло в інтересах територіальної громади м. Одеса, розраховувало на повне та своєчасне виконання взятих на себе зобов'язань по сплаті орендної плати Відповідачем і, як наслідок, систематичне поповнення місцевого бюджету. Однак, через неповну й несистематичну несплату орендної плати Відповідачем, Департамент як правонаступник Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради був позбавлений такої можливості.
Як зазначає позивач, відповідно до ст. ст. 549, 651 ЦК України, ст. 291 ГК України, договір оренди підлягає розірванню, оскільки відповідачем систематично істотно порушуються умови договору, зокрема не сплачується орендна плата.
Також позивач зазначає, що статтею 785 Цивільного кодексу України та п. 4.7 Договору оренди встановлено обов'язок орендаря у разі закінчення строку дії договору оренди або у випадку його дострокового розірвання повернути орендоване майно за актом у належному стан, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду.
З метою досудового врегулювання спору Департаментом було надіслано на адресу відповідача претензію від 19.05.2020р. № 01-13/1574 з вимогою щодо погашення заборгованості з орендної плати.
На момент звернення Департаментом до суду вимоги, зазначені у пропозиції, відповідачем виконані не були.
З наведених підстав Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідача Приватного підприємства "М.ІД" про розірвання договору, виселення та стягнення 33 392,96 грн.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Стаття 15 ЦК України визначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За положеннями до ч. ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Між позивачем та відповідачем було підписано Договір оренди нежилих приміщень №52/33 від 11.01.2010р.
Пунктом 3.3. Договору встановлено, що Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов'язків, передбачених цим Договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.
Відповідно до п.4.1. Договору вказані у п.1.1. приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно для розміщення кафе.
Згідно з п.4.7. Договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Пунктом 5.3. Договору встановлено, що у разі невнесення Орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, Орендодавець має право відмовитися від Договору оренди і вимагати повернення об'єкта оренди.
Позивач зазначає про наявність заборгованості за період з 01.03.2020 року по 30.10.2020р., яка складає 32 018,57грн.
Відповідачем не спростовано наявність заборгованості, зокрема, не надано доказів її погашення.
З урахуванням ціни оренди, наданого Додатку до Договору (розрахунок орендної плати) та наданого розрахунку заборгованості, вказана сума заборгованості у розмірі 32 018,57грн.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 32 018,57грн.
Ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із приписами ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ч. 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Положеннями ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (ч.3 ст. 285 ГК України).
Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) Орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Частиною 4 вказаної статті встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Законом (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, а статтею 782 ЦК України - право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Відповідне право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою щодо розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору.
При цьому порушення орендарем умов договору оренди нерухомого майна щодо несплати протягом законодавчо визначеного строку (три місяці) платежів за користування орендованим нерухомим майном, є істотним, оскільки значною мірою позбавляє орендодавця того, на що він розраховував при укладенні договору, зокрема, надходження відповідних коштів з орендної плати.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за змістом статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Отже, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як невнесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди в судовому порядку.
У разі звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди у зв'язку з несплатою орендарем орендної плати протягом трьох місяців позивачу необхідно довести факт такої несплати та її триваючий характер (протягом трьох місяців).
Зазначене відповідає правовій позиції ВС, викладеній у постанові від 13.11.2019 по справі № 908/1399/17 (№ в ЄДРСР 85972214).
Згідно з положеннями статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України). При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також, ч.2 ст. 24 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” визначено, що договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Таким чином, вимога про розірвання договору є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов'язку припиняється через один рік з дня, коли обов'язок повинен був бути виконаний.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В ч.1 ст.548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 230 ГК України встановлено, що пеня є одним із різновидів штрафних санкцій, які учасник господарських зобов'язань повинен сплатити за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Суд, перевіривши розрахунок пені у розмірі 1 374,39грн., встановив його правильність та прийшов до висновку про стягнення пені.
Стосовно вимоги позивача про виселення відповідача суд приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Цьому кореспондує положення ч.1 ст. 785 ЦК України, відповідно до якої у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, в судові засідання відповідач не з'являвся хоча заздалегідь був повідомлений про дату час та місце судового засідання.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6 306,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 20, 73, 74, 76, 86, 129, 130, 165, 231, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до відповідача Приватного підприємства "М.ІД" про розірвання договору, виселення та стягнення 33 392,96 грн. - задовольнити.
2.Розірвати договір оренди №52/33 від 11.01.2010р. укладений між приватним підприємством «М.ІД» (65023, м. Одеса, вул. Новосельського буд. 67, кв. 6, код ЄДРГІОУ 37679135) та департаментом комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська. 1, р/р UA428201720355289002001034299 в ДКСУ м. Києва, код ЄДРПОУ 26302595).
3.Виселити приватне підприємство «М.ІД» (65023, м. Одеса, вул. Новосельського, буд. 67, кв. 6, код ЄДРПОУ 37679135) із нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 91,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 67 на користь департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська. 1, р/р UA428201720355289002001034299 в ДКСУ м. Києва, код ЄДРПОУ 26302595).
4.Стягнути з Приватного підприємства «М.ІД» (65023, м. Одеса, вул. Новосельського буд. 67, кв. 6, код ЄДРГІОУ 37679135) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р UA428201720355289002001034299 в ДКСУ, м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 26302595) заборгованість з орендної плати у сумі 32 018 / тридцять дві тисячі вісімнадцять/ грн. 57 коп., пеню в сумі 1 374 /одна тисяча триста сімдесят чотири/ грн. 39 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 306 /шість тисяч триста шість/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України
Повний текст складено 30 березня 2021 р.
Суддя С.Ф. Гут