79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.03.2021 справа № 914/3404/20
За позовом: Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова, м. Львів,
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Проць Світлани Григорівни, с. Бірки Яворівського району Львівської області,
про: стягнення коштів за договором оренди в сумі 96 210,92 грн,
Суддя Березяк Н.Є.
Секретар судового засідання Х.Л. Лащ
За участю представників сторін:
від позивача: О.І. Безушко -представник;
від відповідача: О.М. Величко - представник.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова до Фізичної особи - підприємця Проць Світлани Григорівни про стягнення коштів за договором оренди в сумі 96 210,92 грн.
Ухвалою суду від 26.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 22.02.2021. В подальшому розгляд справи по суті відкладено на 22.03.2021. В судовому засіданні 22.03.2021 оголошувалась перерва до 25.03.2021.
В судових засіданнях представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задоволити . Позовні вимоги обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами оренди нерухомого державного майна щодо повної та своєчасної сплати орендної плати. Відтак, позивач просить стягнути заборгованість з орендної плати та земельного податку.
В судових засіданнях представник відповідача проти позовних вимог заперчеив з підстав наведених у відзиві на позов, зокрема, стверджує, що на його думку, він мав бути звільнений від сплати орендної плати під час введення на території України карантинних заходів.
Не погоджуючись з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на позов, позивач подав до суду 22.03.2021 (вх. №6832/21) відповідь на відзив, де зазначив, що при нарахуванні орендної плати позивачем враховано звільнення орендаря за використання 16,93 кв м приміщення для фізкультуро спортивних закладів, однак використання іншої орендованої площі під вимоги Постанови КМ України №611 від 15.07.2020 не підпадає. Орендна плата за площу, яка орендається для розміщення оздоровчого закладу для дітей та молоді нараховується та повинна слачуватись орендарями.
В судовому засіданні 25.03.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Проць С.Г. (Орендар) 28.04.2012 року укладено Договір № 37/2012/КЕВ оренди нерухомого державного майна, розташованого в Львівському гарнізоні за адресою: м. Львів, пл. Соборна, 5, військове містечко №105, буд.№№2, 4, відповідно до п.1.1. якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення загальною площею 47,0 кв.м. в будівлі №2; нежитлові приміщення загальною площею 53,0 кв.м. в будівлі №4 військового містечка №105 (далі - Майно). Відповідно до п. 1.3. Договору нежитлові приміщення передано в ореду з метою розміщення оздоровчого закладу для дітей та молоді.
Між квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова та фізичною особою-підприємцем Проць С.Г. 30.06.2015 укладено додатковий договір оренди №37-1/2015/КЕВ, яким внесено зміни до п.п. 1.1 та п.п. 1.3 вищевказаного договору оренди №37/2012/КЕВ від 28.04.2012 в частині збільшення площі орендованих нежитлових приміщень в будівлі інв. № 2 із 47,0 м2 до 48,0 м2, а нежитлових приміщень в будівлі інв. № 4 із 53 м2 до 56,4 м2, а всього разом загальну площу зі 100 м2 до 105 м2 відповідно.
Відповідно до п. 1.3 умов вказаних змін до договору №37-1/2015/КЕВ одну частину, із зазначених нежитлових приміщень, площею 16,03 м2 передано в оренду під розміщення фізкультурно-спортивних закладів, діяльність яких спрямована на організацію та проведення занять різними видами спорту (п. 10 Методики розрахунку) спорту, іншу частину площею 89,27 м2 передано під розміщення оздоровчого закладу для дітей та молоді (п. 21 Методики розрахунку).
Додатковою угодою №37-2/2018/КЕВ від 26.04.2018 продовжено дію договору до 14.04.2021 та встановлено орендну плату за базовий місяць лютий у розмірі 6565,00 грн без ПДВ.
Між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Проць С.Г. (Орендар) 18.07.2013 року укладено Договір оренди №45/2013/КЕВ нерухомого військового майна, розташованого в Львівському гарнізоні за адресою: м. Львів, пл. Соборна, 5, військове містечко №105, буд. №2.
Відповідно до п. 1.3 умов даного договору зазначені нежитлові приміщення передано в оренду з метою розміщення оздоровчого закладу для дітей та молоді.
Також, у подальшому додатковим договором № 45-1/2015/КЕВ від 12.11.2015 внесено зміни до п.п. 1.1 до вищевказаного договору оренди № 45/2013/КЕВ від 18.07.2013 в частині збільшення площі орендованих нежитлових приміщень №№2-9,14 в будівлі до 60,8 м.
Додатковими угодами №45-2/2016КЕВ від 10.08.2016 договір продовжено до 10.08.2019, №45-3/2018/КЕВ площа майна була визначена у розмірі 60,1 кв м, №45-4/2019/КЕВ від 17.09.2019 дія договору продовжена до 04.07.2022, а орендна плата за базовий місяць червень 2019 встановлена у розмірі 5687,80 грн без ПДВ.
Як зазначає позивач, орендар не належно виконував обов'язок щодо сплати орендної плати, та допустив заборгованість, яка станом на 10.12.2020 року становить 96 210,92 грн з ПДВ, з них:
- по договору №37/2012/КЕВ від 28.04.2012 року: 41 552,59 грн орендної плати за період з березня по серпень 2020 року, та листопад 2020 року (борг за вересень та жовтень 2020 р. погашено) та 4 583,44 грн з компенсації земельного податку за період з березня по серпень 2020 року), та листопад 2020 року.
- по договору №45/2013/КЕВ від 18.07.2013 року: 48902,53 грн орендної плати за період з березня по серпень 2020 року, та листопад 2020 року (борг за вересень та жовтень 2020 р. погашено) та 1172,36 грн з компенсатіії земельного податку за період з березня по серпень 2020 року, та листопад 2020 року.
З метою врегулювання питапня щодо погашення заборгованості у добровільному порядку орендарю скеровано претензії: від 02.10.2020 р. №4655 на суму 95680,58 грн, від 24.11.2020 р. № 5503 на суму 109225,65 грн.
У зв'язку з існуванням у відповідача заборгованості з орендної плати протягом вказаного періоду і за вказаними договорами, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 96210,92 грн, з яких: - по договору №37/2012/КЕВ від 28.04.2012 року: 41 552,59 грн орендної плати за період з березня по серпень 2020 року, та листопад 2020 року та 4 583,44 грн з компенсації земельного податку за період з березня по серпень 2020 року, та листопад 2020 року; - по договору №45/2013/КЕВ від 18.07.2013 року: 48902,53 грн орендної плати за період з березня по серпень 2020 року, та листопад 2020 року та 1172,36 грн з компенсатіії земельного податку за період з березня по серпень 2020 року, та листопад 2020 року.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі що підлягають до задоволення частково.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідачу на підставі договорів оренди №37/2012/КЕВ від 28.04.2012 та №45/2013/КЕВ від 18.07.2013 (зі змінами) передано в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення загальною площею 105,3 кв м та 60,1 кв м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Соборна, 5.
Вказане нежитлове приміщення передано позивачу в оренду з метою розміщення оздоровчого закладу для дітей та молоді.
В той же час, Постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» №211 від 11 березня 2020 року (із відповідними змінами) з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 року було введено карантин та заборонено роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фігнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення
Відтак, як зазначає відповідач, діяльність закладу не проводилась з 17 березня 2020 року, оскільки підпадала під категорію закладів, діяльність яких має бути зупинена відповідно до вимог наведеної вище Постанови КМУ.
Разом з тим, в матеріалах справи наявні листи - звернення відповідача до КЕВ м. Львова з проханням звільнити ФОП Проць С.Г. як орендаря від орендної плати за договорами від 28.04.2012 та 18.07.2013 у звязку з запровадженням карантинних обмежень на території України. Згоди по звільненню орендаря від орендної плати сторони не досягли.
В обгрунтування підстав для звільнення від орендної плати на період запровадження карантинних заходів відповідач надав сертифікати №4600-20-1654 та №4600-20-1655 видані Львівською торгово-промисловою палатою про форс-мажорні обставини, якими засвідчено, що карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України із забороною до 25 червня 2020 року роботи фітнес-центрів у м. Львові визнається форс-мажорною обставиною, яка перешкоджає використовувати орендоване Майно відповідно до його призначення з 17 березня 2020 року до 25 червня 2020 року (копії сертифікатів додаються)
Згідно з пп. 2 п. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Відповідно до ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 14 такого змісту: « 14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу».
Відповідно до ч. 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Слід зазначити, що 15 липня 2020 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №611 «Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину».
Згідно п.п. 1 п.1 згаданої Постанови звільняються від орендної плати орендарі за переліком визначеним даною постановою, зокрема орендарі за користування нерухомим державним майном, які орендують приміщення для фізкультурно-спортивних закладів, діяльність яких спрямована на організацію та проведення занять різними видами спорту.
Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідач, починаючи з 17.03.2020 не використовував майно, розміщене за адресою: м. Львів, вул. Соборна, 5, яке передане йому в оренду згідно договорів оренди від 28.04.2012 та 18.07.2013 (зі зімнами) за цільовим призначенням у зв'язку з веденням карантину постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211.
Протоколом №40 від 24.06.2020 року позапланового засідання комісії з питань техногенно-економічної безпеки та надзвичайних ситуацій робогу фітнес-центрів із карантинними обмеженнями дозволено відновити лише з 25.06.2020 року
Відтак, враховуючи введення на території України карантинних заходів та наявність відповідних сертифікатів про форс-мажорні обставини Відповідач не міг використовувати орендоване майно в період з 17 березня по 24 червня 2020 року, що у відповідності до вимог Цивільного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15 липня 2020 року «Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» є підставою для звільнення Відповідача від сплати орендної плати за період з 17.03.2020 по 24.06.2020.
Також слід зазначити, що при нарахуванні орендної плати позивачем враховано звільнення орендаря за використання 16,93 кв м приміщення для фізкультуро спортивних закладів, однак використання іншої орендованої площі під вимоги Постанови КМ України №611 від 15.07.2020 не підпадає. Орендна плата за площу, яка орендається для розміщення оздоровчого закладу для дітей та молоді нараховується та повинна слачуватись орендарями за період з 25.06.2020.
Щодо твердження відповідача про те, що він відновив свою роботу лише з 01.09.2020 у звязку із необхідністю підготувати приміщення та робочий процес, а тому він підлягає звільненню від оплати орендної плати до вказаної дати, не заслуговує на увагу суду. Як зазначалось вище, роботу відповідача дозволено відновити з 25.06.2020, а відтак, відстуні підстави для звільнення від сплати орендної плати за період з 25.06.2020 по 31.08.2020.
Таким чином, за період з 01.03.20 по 16.03.2020 та за період з 25.06.20 по 30.11.20 ( спірний період згідно заявлених позовних вимог ) відповідач зобовязаний був сплачувати орендну плату.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач визнає заборгованість по орендній платі по договору від 28.04.2012 за період з 01.03. по 16.03 в розмірі 4918,99 грн та по договору від 18.07.2013 за аналогічний період в розмірі 3522,44 грн.
Під час розгляду справи по сутівідповідачем сплачено зазначену заборговангість, що підтверджується долученими до справи копію квитанції від 25.02.2021 про сплату орендної плати з 01.03-16.03 на суму 4919,00 грн, та копію квитанції від 25.02.2021 про оплату орендної плати з 01.03-16.03 на суму 3522,5 грн.
Також, заборгованість із сплати земельного податку в сумі 4 583,44 гривень Відповідачем визнається повністю. До матеріалів справи долучено квтанцію від 25.02.2021 з призначенням платежу: компенсація земельного податку плата за березень - серпень 2020 на суму 976,90 грн та 3819,50 грн.
Відтак, матеріалами справи підтверджено, що після відкриття провадження у даній справі відповідач здійснив часткову оплату суми боргу у розмірі 13237,9 грн.
Таким чином, станом на 25.03.2021 відсутній предмет спору у цій частині позовних вимог.
Суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Одночасно слід зазначити, що під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Так, господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Однак, слід зауважити, що закриття провадження у справі на підставі Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина може зумовлювати відмову в позові, а не закриття провадження у справі (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.219. у справі № 13/51-04).
Враховуючи наведене та зважаючи на відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 13237,9 грн провадження у справі №914/3404/20 у цій частині підлягає закриттю.
Проте, слід звернути увагу на ті обставини, що згідно долученого до позовної заяви розрахунку позивачем до позовних вимог включено орендну плату за листопад 2020 по обидвох договорах.. Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що відповідач ще до звернення позивача з позовом до суду, оплатив заборгованість з орендної плати та змельного податку за листопад 2020, що підтверджується платіжним дорученням №357 від 18.12.2020 (згідно рах №1831 від 23.11.2020) в сумі 5845,12 грн, платіжним дорученням №356 від 18.12.2020 (згідно рах №1921 від 24.11.2020) в сумі 79,82 грн, платіжним дорученням №361 від 18.12.020 (згідно рах№1832 від 23.11.2020) в сумі 763,93 грн , платіжним дорученням №360 від 18.12.2020 (згідно рах №1833 від 23.11.2020) в сумі 7108,31 грн, плтіжним дорученням №358 вді 18.12.2020 (згідно рах №1834 від 23.11.2020) в сумі 195,42 грн та платіжним дорученням №359 від 18.12.020 (згідно рах№1922 від 24.11.2020) в сумі 97,08 грн що становить 14089,68 грн.
Положеннями ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п.7.1.2. договору передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, в силу ч. 1 ст. 19 цього ж закону, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, факт існування боргу з оплати орендної плати на момент подання позову протягом періоду з 01.03.2020 по 16.03.2020 та з 25.06.2020 до 01.09.2020.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в частині стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 14087,35 грн.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до статті 129 судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на положення ст.129 ГПК України, до стягнення з відповідача пдлягає 307,78 грн.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 247 - 252 ГПК України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Фізичної особи - підприємця Проць Світлани Григорівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова (79007, м. Львів, вул. Батуринська, буд. 2, ідентифікаційний код 07638027) 14087,35 грн заборгованості з орендної плати та 307,78 грн судового збору.
3.В чатині позовних вимог про стягнення по договору №45/213/КЕВ від 18.07.2013 - 7205,38 грн заборгованості по орендній платі, 195,42 грн земельного податку - відмовити.
4.В частині позовних вимог про стягнення по договору №45/2013/КЕВ від 18.07.2013 орендної плати в сумі 3522,5 грн та земельного податку в сумі 976,90 грн провадження у спарві закрити.
5.В частині позовнихвимог про стягнення по договору №37/2012 КЕВ від 28.04.2012 заборгованості з орендної плати в сумі 5924,94 грн та 763,93 грн земельного податку відмовити.
6.В частині позовних вимог про стягнення по договору №37/2012 КЕВ від 28.04.2012 заборгованості з орендної плати на суму 4919,00 грн та земельного податку на суму 3819,50 грн провадження у справі закрити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 30.03.2021.
Суддя Н.Є. Березяк