Ухвала
Іменем України
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 761/7800/21
провадження № 51-1628ск21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу заступника Генерального прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 березня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника начальника 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_5 , погодженого заступником Генерального прокурора ОСОБА_4 , про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52020000000000655 від 20 жовтня 2020 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі- КК), ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК, та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 384 КК.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, на підставі ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора ОСОБА_4 на вищевказану ухвалу слідчого судді.
Не погодившись із зазначеним рішенням, прокурор звернувся з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу апеляційного суду скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою.
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно із положеннями ч. 3 ст. 392 КПК, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування визначено у ч. 1 та ч. 2 ст. 309 КПК.
За приписами ч. 3 ст. 309 КПК, скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Відповідно до ч. 9 ст. 295-1 КПК ухвала слідчого судді, прийнята за результатами розгляду клопотання про продовження строку досудового розслідування, оскарженню не підлягає.
У силу ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Згідно матеріалів провадження за скаргою вбачається, що слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва постановлено ухвалу від 01 березня 2021 року про відмову в задоволенні клопотання про продовження строку досудового розслідування, з посиланням на вимоги ст. ст. 294, 295-1, 309 КПК.
Таким чином, суддя апеляційного суду обґрунтовано дійшов висновку, що ухвала слідчого судді прийнята за результатами розгляду клопотання заступника начальника 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_5 , погодженого заступником Генерального прокурора ОСОБА_4 про продовження строку досудового розслідування не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, а тому діяв відповідно до положень ч. 4 ст. 399 вказаного Кодексу та прийняв законне, обґрунтоване, належно вмотивоване судове рішення, з яким погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд, ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що «норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження)».
В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком установленої законом заборони на таке оскарження.
У даному випадку заборона на оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року прямо передбачена ч. 9 ст. 295-1 КПК.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (Рішення у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року).
За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням, не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя та не може вважатися порушенням конституційних прав.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
У даному випадку ухвала слідчого судді від 01 березня 2021 року постановлена в порядку, передбаченому статтями 294, 295-1 КПК, а тому відсутні підстави для застосування приписів ч. 6 ст. 9 КПК щодо загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 КПК, про які наголошує прокурор в касаційній скарзі.
Таким чином, з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень колегія суддів вбачає, що підстав для її задоволення немає та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 березня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3