Постанова
Іменем України
25 березня 2021 року
м. Київ
справа № 686/25559/18
провадження № 51-4887 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року у кримінальному провадженні № 12018240000000182 від 17 липня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дунаївці Хмельницької області, мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк перебування його під вартою з 17 липня 2018 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 17 липня 2018 року приблизно о 17:00 у квартирі АДРЕСА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у ході раптово виниклого конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин, переслідуючи прямий умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті іншій людині, умисно завдав шести ударів кухонним металевим молотком потерпілому ОСОБА_8 у ділянку голови, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження закрити. При цьому вказує на відсутність достатньої кількості належних та допустимих доказів, що підтверджують факт вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Разом з тим захисник стверджує, що висновки суду першої інстанції щодо винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину є надуманими та не відповідають фактичним обставинам справи. Так, на переконання захисника, місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, не врахував того, що в день інциденту у квартирі, крім обвинуваченого ОСОБА_7 та загиблого ОСОБА_8 , знаходилась ще і донька останнього - ОСОБА_9 , з якою померлий постійно конфліктував. При цьому у ОСОБА_7 конфліктів та неприязних стосунків з ОСОБА_8 не було. Крім того, виявлений у руці померлого жмут білого волосся ймовірно міг належати ОСОБА_9 , що не виключає можливість її причетності до заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень. Також захисник зазначає, що висновки місцевого суду не відповідають встановленим експертизами обставинам, відповідно до яких на поверхні кухонного металевого молотка було виявлено сліди крові та клітини з ядрами, що належать особі жіночої статі, ДНК профіль якої має біологічну спорідненість із загиблим ОСОБА_8 . При цьому біологічних зразків обвинуваченого на вказаному предметі виявлено не було, що не виключає можливість нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 іншою людиною.
Крім того, захисник зазначає, що місцевим судом також було залишено поза увагою показання експерта ОСОБА_10 щодо можливості заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень особою жіночої статі.
Одночасно захисник ОСОБА_6 стверджує, що місцевий суд безпідставно прийняв до уваги показання обвинуваченого, надані під час допиту в суді першої інстанції, оскільки ОСОБА_7 навмисно обмовив себе з метою захисту особи, яка дійсно спричинила ОСОБА_8 тілесні ушкодження.
Також захисник зазначає, що суд, всупереч вимогам КПК України, безпідставно відмовив стороні захисту у задоволенні клопотання про допит експерта ОСОБА_11 та проведення у даному кримінальному провадженні судово-імунологічної та судової молекулярно-генетичної експертиз.
Разом з тим у своїй касаційній скарзі захисник вказує на недопустимість як доказів звукозаписів, отриманих у ході негласних слідчих (розшукових) дій та відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, посилаючись на те, що ці докази, в порушення вимог ст. 290 КПК України, не було відкрито стороні захисту. При цьому стверджує, що записи з відеореєстраторів були отримані не в порядку, визначеному главою 15 КПК України, а за письмовим запитом слідчого, що є неприпустимим.
Крім того, захисник посилається на порушення місцевим судом права ОСОБА_7 на захист, аргументуючи свої доводи тим, що сторона захисту була позбавлена можливості підготуватися до судових дебатів, оскільки суд безпідставно відмовив захиснику у задоволенні клопотання про відкладення судового розгляду на іншу дату у зв'язку із закінченням робочого часу та сімейними обставинами.
Одночасно захисник зазначає, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні його заяви про відвід колегії суддів.
Також захисник стверджує, що вищевказані порушення апеляційний суд залишив поза увагою та, відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг сторони захисту, належним чином свого рішення не обґрунтував, а тому прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що наявні в матеріалах кримінального провадження докази щодо його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, є суперечливими та недопустимими.
Крім того, ОСОБА_7 стверджує, що висновки місцевого суду про доведеність факту вчинення ним інкримінованого злочину не відповідають фактичним обставинам, встановленими висновком експертизи від 09 листопада 2018 року № 581, відповідно до якого на поверхні кухонного металевого молотка було виявлено сліди крові та клітини з ядрами, які йому не належать, що, на переконання засудженого, виключає його причетність до заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень. Одночасно ОСОБА_7 вказує, що місцевий суд не врахував його пояснення, надані під час слідчого експерименту, згідно яких він невірно вказав на місце нанесення померлому тілесних ушкоджень, кількість ударів та їх локалізацію, що, на думку засудженого, підтверджує факт його відсутності у квартирі в момент вбивства ОСОБА_8 . Також засуджений посилається на те, що висновки місцевого суду про наявність у нього неприязних стосунків з померлим ОСОБА_12 , зловживання алкоголем, відсутність офіційного працевлаштування та міцних соціальних зв'язків не відповідають дійсності.
Разом з тим засуджений зазначає, що його пояснення про причетність до вчинення злочину, які були зафіксовані в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, є самообмовою, оскільки він хотів відвести підозру слідства від своєї дружини ОСОБА_9 . При цьому засуджений також стверджує, що слідчий ОСОБА_13 змусив його себе оговорити, погрожуючи арештом дружини.
Крім того, ОСОБА_7 стверджує, що під час судового розгляду в суді першої інстанції було порушено його право на захист, оскільки суд безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання про допит експерта та проведення у даному кримінальному провадженні судово-імунологічної та судової молекулярно-генетичної експертиз.
Також засуджений зазначає, що місцевим судом досліджувались докази, зокрема відео та аудіозаписи, які не надавались стороні захисту під час ознайомлення з матеріалами провадження, що, на переконання засудженого, є грубим порушенням норм КПК.
Одночасно засуджений ОСОБА_7 вказує на недопустимість як доказу відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, посилаючись на те, що ці докази були отримані не в порядку, визначеному главою 15 КПК України, а за письмовим запитом слідчого, що, на його думку, є неприпустимим.
Разом з тим у своїй касаційній скарзі засуджений зазначає, що місцевий суд належним чином не дослідив усі характеризуючі дані та призначив йому занадто суворе покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі.
Крім того, як на підставу для скасування вироку місцевого суду, засуджений також посилається на те, що в судовому рішенні неправильно зазначено його ім'я та по батькові.
Також ОСОБА_7 зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та в ній усупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам апеляційних скарг сторони захисту.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисника та засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали свої касаційні скарги у повному обсязі та просили їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення поданих касаційних скарг, просила їх залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Таким чином, доводи касаційних скарг засудженого та його захисника про невідповідність висновків місцевого суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК України, а тому у касаційному порядку не перевіряються. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
У своїх касаційних скаргах захисник та засуджений вказують на незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважають, що такі рішення постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, а саме показань обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтвердив факт конфлікту з померлим ОСОБА_8 та нанесення йому тілесних ушкоджень, а також показань свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , експерта ОСОБА_10 та потерпілого ОСОБА_16 , які судом визнано достовірними, послідовними та такими, що не суперечать один одному й узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_7 фактичні дані, що містяться у: протоколі огляду місця події від 17 липня 2018 року, протоколі про результати здійснення негласних слідчих (розшукових) дій від 07 серпня 2018 року № 3220т/121/14-2018, протоколі слідчого експерименту від 17 жовтня 2018 року. Також судом досліджено відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів працівників патрульної поліції, які прибули на виклик 17 липня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , висновок судово-токсикологічної експертизи від 24 липня 2018 року № 1414, висновок судово-гістологічної експертизи від 14 серпня 2018 року № 1172, висновки судово-імунологічних експертиз від 18 липня 2018 року № 434, від 14 серпня 2018 року № 298 та від 06 вересня 2018 року № 292, висновок стаціонарної комплексної судово-психіатричної експертизи від 12 вересня 2018 року № 560, висновки судових медико-криміналістичних експертиз від 25 жовтня 2018 року № 91 та від 26 жовтня 2018 року № 92, висновок судово-біологічної експертизи від 09 листопада 2018 року № 581, висновок комплексної судово-імунологічної та судової молекулярно-генетичної експертизи від 12 листопада 2018 року № 26/595 та інші докази, які наведені у вироку.
Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України з огляду на обсяг висунутого обвинувачення та встановлені судами фактичні обставини є правильною, а посилання захисника на необхідність закриття кримінального провадження на підставах, передбачених ст. 284 КПК України, на переконання колегії суддів, є надуманими, необґрунтованими та безпідставними, а тому касаційна скарга захисника ОСОБА_6 в цій частині задоволенню не підлягає.
Також Суд вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу.
Що стосується доводів касаційних скарг засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 про неврахування місцевим судом показань експерта ОСОБА_10 щодо можливості заподіяння померлому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень особою жіночої статі, а також твердження сторони захисту про залишення місцевим судом поза увагою показань обвинуваченого, наданих як на досудовому розслідуванні, так і під час допиту в суді першої інстанції щодо самообмови у вчиненні інкримінованого злочину, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У ході касаційного розгляду Судом встановлено, що здобуті у кримінальному провадженні докази, показання обвинуваченого та експерта були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що допит обвинуваченого та експерта проведено з дотриманням положень статей 351, 356 КПК України.
Колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційних скарг сторони захисту в цій частині, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, у тому числі про достовірність показань обвинуваченого та експерта, і не вправі здійснювати переоцінку доказів, здобутих судами першої та апеляційної інстанцій. Під час касаційного розгляду суд має оперувати лише тими фактичними обставинами, які встановлено судами попередніх інстанцій.
Посилання сторони захисту про безпідставність відмови місцевого суду у задоволенні клопотань захисника ОСОБА_6 про допит експерта ОСОБА_11 та призначення судово-імунологічної і судової молекулярно-генетичної експертиз, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні суду першої інстанції від 26 червня 2019 року захисник ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про призначення судово-імунологічної і судової молекулярно-генетичної експертиз.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 червня 2020 року у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено, при цьому суд, аргументуючи свій висновок зазначив, що стороною захисту не було надано належних та обґрунтованих доводів, які б вказували, що обставини, питання про з'ясування яких у своєму клопотанні ставить захисник, матимуть істотне значення для даного кримінального провадження.
З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції. При цьому, переглядаючи доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника в частині відмови місцевим судом у задоволенні клопотання про допит експерта - судового психіатра ОСОБА_11 , суд погодився з позицією місцевого суду щодо безпідставності такого допиту, зазначивши, що висновок судово-психіатричної експертизи, проведеної щодо ОСОБА_7 , є обґрунтованим, чітким та зрозумілим, а тому будь-яких роз'яснень не потребує.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи сторони захисту про безпідставну відмову в задоволенні поданих захисником клопотань є необґрунтованими, оскільки процесуальних порушень під час перегляду зазначених клопотань судом першої інстанції в ході касаційного розгляду встановлено не було, а безпосередня наявність таких клопотань не є безумовною підставою для обов'язкового їх задоволення.
Доводи касаційної скарги захисника про недопустимість як доказів звукозаписів, отриманих у ході негласних слідчих (розшукових) дій та відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, оскільки такі докази не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, на переконання Суду, є необґрунтованими, оскільки відповідно до протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 30 жовтня 2018 року обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 з матеріалами кримінального провадження ознайомились у повному обсязі, заяв чи клопотань не мали. Даний факт також підтверджується наявними в матеріалах провадження розписками, наданими ОСОБА_7 та його захисником (т. 1, арк. пров. 237). Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувачений та його захисник також приймали участь у судовому розгляді суду першої інстанції під час безпосереднього дослідження зазначених доказів.
Що ж стосується доводів касаційних скарг засудженого та його захисника про недопустимість як доказів відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, оскільки такі докази були отримані з порушенням вимог процесуального закону, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 159 КПК України передбачено, що тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку). Тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв'язку, без їх вилучення. При цьому тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вищезазначені відеозаписи, на які сторона захисту вказує як на недопустимі докази, були отримані відповідно до листа слідчого СУ ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_13 про надання відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів (боді камер) працівників поліції, які прибули на виклик 17 липня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , направленого до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції, а не на підставі ухвали слідчого судді або суду, як того вимагають положення КПК України.
Однак колегія суддів вважає, що порушення, на які у своїх касаційних скаргах посилаються засуджений та його захисник, хоча і мають місце, протев силу вимог ст. 412 КПК України Суд не вважає їх такими, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Посилання захисника на те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відвід колегії суддів, є надуманими та повністю спростовуються ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 червня 2019 року, відповідно до якої підставою для відмови у задоволенні заяви про відвід є відсутність правових обставин, встановлених ст. 75 КПК України, які б виключали можливість участі кожного із членів колегії.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що місцевий суд, відмовляючи йому у задоволенні клопотання про відкладення судового розгляду на іншу дату у зв'язку із закінченням робочого часу та сімейними обставинами, порушив право обвинуваченого ОСОБА_7 на захист, оскільки позбавив його можливості підготуватися до судових дебатів, на переконання Суду, є надуманими та безпідставними, оскільки в ході касаційного розгляду порушень вимог кримінального процесуального законодавства під час розгляду зазначеного клопотання колегією суддів встановлено не було, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо тверджень касаційної скарги засудженого про те, що у вироку місцевого суду неправильно зазначено його ім'я та по батькові, то вказане, на думку колегії суддів, жодним чином не впливає на суть і зміст прийнятого судом рішення та є опискою, яка може бути виправлена в порядку ст. 379 КПК України.
Доводи касаційних скарг засудженого та його захисника щодо істотного порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційним судом ретельно перевірено доводи апеляційних скарг засудженого та його захисника, надано на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивовано рішення з наведенням докладних мотивів, з яких такі апеляційні скарги залишено без задоволення, при цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційні скарги засудженого та захисника слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3