Ухвала
іменем України
29 березня 2021 року
м. Київ
справа № 752/410/19
провадження № 51-1529 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 грудня
2020 року,
встановив:
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку та жительку АДРЕСА_1 , раніше не судиму,
засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК)
до покарання у виді штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1020 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а зазначений вирок місцевого суду
- без змін.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватою в тому, що вона 25 грудня 2018 року близько 15:30, перебуваючи у магазині «Ашан», у м. Києві,
(вул. Антоновича, 176), діючи умисно, таємно, з метою викрадення чужого майна взяла продукти харчування, канцелярське приладдя та взуття на загальну суму 1923,42 грн. Після цього, не оплативши зазначений товар, пройшла повз касу. Проте ОСОБА_4 не вдалося довести свого злочинного умислу до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки остання була зупинена працівниками охорони, які виявили таємно викрадений товар.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме те, що суди неправильно кваліфікували дії засудженоїза ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК, не визнавши наявність у
її діях кваліфікуючої ознаки «повторність», просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Як вказує прокурор, обґрунтовуючи свої доводи, в ході досудового розслідування було встановлено, що до Солом'янського районного суду м. Києва направлений обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК. Отже, на момент вчинення засудженою кримінального правопорушення у цьому кримінальному провадженні вона була обвинувачена у вчиненні іншого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК, а тому, на переконання прокурора, її дії необхідно кваліфікувати за кваліфікуючою ознакою «повторність», тобто за ч. 2 ст. 185 КК.
Перевіривши доводи, зазначені в касаційній скарзі та надані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
За змістом зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_4 у вчиненні таємного викрадення чужого майна є законними, обґрунтованими і в касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.
Що ж стосується доводів прокурора про те, що на момент вчинення кримінального правопорушення у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 була обвинувачена у вчиненні іншого кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК, а тому її дії слід кваліфікувати за кваліфікуючою ознакою «повторність», тобто ч. 2 ст. 185 КК, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 32 КК повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
Крім того, за ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.
З огляду на правові норми щодо презумпції невинуватості, за відсутності вироку суду, який набрав законної сили, наявність кримінального провадження, в тому числі на стадії його судового розгляду, не породжує правових наслідків для юридичної оцінки наступних чи попередніх діянь особи, у вчиненні яких вона обвинувачується, а є лише версією органів досудового розслідування, яку вони доводять на підставі обов'язку доказування відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 КПК.
Згідно з висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 591/4366/18, провадження № 51-1122кмо20), єдиною підставою для здійснення кримінально-правової кваліфікації дій особи за кваліфікуючою ознакою повторності без постановлення обвинувального вироку суду стосовно цієї особи за першим епізодом, який дає підстави для кваліфікації ознаки «повторно», є розгляд першого і наступних однорідних або тотожних злочинів у одному кримінальному провадженні.
У випадку розгляду різних кримінальних проваджень стосовно однієї особи має значення те, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочин, а тому повторність має місце лише у разі постановлення щодо особи обвинувального вироку за тотожний чи однорідний злочині в іншому кримінальному провадженні.
Крім того, посилання прокурора на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», відповідно до положень якої «для повторності не має значення,
чи було особу засуджено за раніше вчинений злочин», у цьому випадку є безпідставними, адже така правова оцінка діяння є можливою тільки за умови, коли всі епізоди злочинної діяльності є предметом одного судового розгляду, оскільки за таких умов суд безпосередньо досліджує докази та у вироку робить висновок про доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивуючи своє рішення щодо кваліфікації дій засудженої за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК, дійшов обґрунтованого висновку, що у вчиненому ОСОБА_4 кримінальному правопорушенні відсутня така кваліфікуюча ознака, як повторність, оскільки на момент судового розгляду цього провадження інше кримінальне провадження щодо останньої, яке направлено органом досудового розслідування з обвинувальним актом до суду, не розглянуто по суті й обвинувального вироку не постановлено.
Отже, апеляційний суд, залишаючи без змін вирок суду першої інстанції, відповідно до ст. 419 КПК належним чином мотивував прийняте рішення. Підстав вважати його незаконним чи необґрунтованим немає.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, у зв'язку х якими судове рішення підлягало би безумовному скасуванню чи зміні, у кримінальному провадженні не допущено.
Верховним Судом не встановлено обставин, які би були підставами для скасування ухвали суду апеляційної інстанції за доводами касаційної скарги прокурора.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів установлено, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3