29 березня 2021 року
м. Київ
справа № 340/305/19
провадження № 51-1510ск21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2020 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року, постановлені у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Зелене, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, в силу статті 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК.
встановив:
Вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2020 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
За вироком суду ОСОБА_4 засуджено за те, що він 20 квітня 2019 року о 20 год, перебуваючи за місцем свого спільного проживання разом із матір'ю ОСОБА_5 у селі Явірник Верховинського району Івано-Франківської області, у ході словесної суперечки з останньою, умисно наніс потерпілій 8 ударів кулаками рук у ділянку голови, грудної клітки та лівої верхньої кінцівки, чим завдав їй тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні в момент їх спричинення. Вказані тілесні ушкодження знаходяться в прямому причинному зв'язку із настанням смерті ОСОБА_5 .
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.
У касаційній скарзі засуджений не погоджується із судовими рішеннями, постановленими стосовно нього, з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та його особі через суворість. Стверджує, що судами в повній мірі не враховано обставин вчинення злочину, даних про його особу та обставин, передбачених статтею 66 КК, що пом'якшують призначене покарання, а тому просить застосовувати приписи статті 69 цього Кодексу та призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті Особливої частини цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних міркувань.
Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
Згідно статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Положеннями статті 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у статті 65 КК, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, призначаючи засудженому покарання за інкримінований йому злочин, місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, від якого настала смерть його матері, особу винного, який має на утриманні дитину, обставини, які пом'якшують призначене покарання, а саме визнання ОСОБА_4 своєї вини, активне сприяння у розкритті злочину та надання потерпілій медичної допомоги.
При цьому обставин, які би обтяжували покарання, у відповідності до приписів статті 67 КК судом не встановлено.
А тому, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов переконання, що покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, тобто мінімальне покарання, визначене санкцією частини 2 статті 121 КК, буде достатнім та необхідним для виправлення засудженого та сприятиме виконанню мети покарання, передбаченої частиною 2 статті 50 цього Кодексу.
З таким рішенням погоджується і колегія суддів, та, виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації, вважає покарання, призначене ОСОБА_4 , справедливим та домірним вчиненому.
Обставини справи та дані про особу винного, на які посилається засуджений, були враховані судами при призначенні йому мінімальної міри покарання за вчинений злочин. Суд зауважує, що ці обставини не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а відтак не можуть слугувати підставою для застосовування положень статті 69 КК.
Закон наділяє суд дискреційними повноваженнями визначати, чи знижують встановлені під час судового розгляду обставини ступінь тяжкості вчиненого злочину, і призначати таке покарання, яке за видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення особи й попередження вчинення нових злочинів.
Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які з додержанням засад верховенство права та законності було реалізовано при постановленні вироку в цьому провадженні.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити.
Керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2020 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3