Ухвала
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 635/2077/14-ц
провадження № 61-4516ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ловланік» про стягнення заборгованості,
У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 солідарно з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ловланік» (далі - ТОВ «Ловланік») на свою користь заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2008 року № 11340361000 в розмірі 75 556,30 доларів США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 652 844,24 грн.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Ловланік» на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2008 року №11340361000 в розмірі 75 371,16 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 17 лютого 2014 року еквівалентно 651 244,50 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року змінено в частині визначення порядку стягнення коштів, вказано, що солідарному стягненню на користь ПАТ «УкрСиббанк» підлягає з ОСОБА_2 та з ОСОБА_1 , ТОВ «Ловланік» з кожного окремо. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року (повний текст якої складено 19 лютого 2021 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року змінено в оскаржуваній частині. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2008 року № 11340361000, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» в розмірі 75 371,16 доларів США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 651 244,50 грн, з яких: 70 616,39 доларів США - заборгованість за кредитом, в тому числі 17 282,87 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 2 889,71 доларів США - прострочена заборгованість за процентами; 1 718,01 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 332,19 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишено без змін.
16 березня 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
ОСОБА_1 заявила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року та постанови Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року.
Згідно з частинами першою, другою статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Перевіривши доводи вказаного клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його розгляду, оскільки заявник не пропустила строк на касаційне оскарження судових рішень. Так, повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду складено 19 лютого 2021 року, а касаційна скарга на вказане судове рішення подана заявником 16 березня 2021 року, тобто в межах строку, передбаченого частиною першою статті 390 ЦПК України.
Разом з тим касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі не зазначено підстави (підстав), передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України, на якій (яких) подається касаційна скарга.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Системний аналіз наведених положень ЦПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитися у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу (підстави) для касаційного оскарження судового (судових) рішення (рішень).
Тобто, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018року у справі № 2/1712/783/2011, від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі № 522/2732/16-ц); пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19); пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить наведених підстав касаційного оскарження судових рішень.
Хоча в касаційній скарзі вказано про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також наведено посилання на постанову Верховного Суду України, однак в ній не зазначено чітких підстав касаційного оскарження в розумінні частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не вказано, яку саме норму права та висновок щодо застосування цієї норми, викладений у постановах Верховного Суду, не було враховано судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення, а також, чи подібні спірні правовідносини.
Враховуючи викладене, заявнику необхідно подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, в якій вказати передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, а також навести належне обґрунтування цієї (цих) підстави (підстав) з урахуванням вищевикладених правових висновків Верховного Суду.
Касаційна скарга також не може бути прийнята до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, оскільки в порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Ставка судового збору, чинна на час подання касаційної скарги на рішення суду, встановлена підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та визначена у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Позовну заяву подано у березні 2014 року, ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати (мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2014 року - 1 218 грн) (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час пред'явлення позову).
1 % ціни позову становить більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, тому за подання цієї касаційної скарги підлягає сплаті судовий збір в розмірі 7 308 грн (1 218 грн х 3 х 200 %).
Згідно з квитанцією від 15 березня 2021 року № 0.0.2051522811.1 ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 1 700 грн.
Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 необхідно доплатити 5 608 грн (7 308 грн - 1 700 грн).
Недоплачена сума судового збору за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в розмірі 5 608 грн має бути перерахована або внесена за реквізитами: ГУК у м. Києві/Печерс. р/н/22030102, код за ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати Верховному Суду оригінал квитанції (платіжного доручення).
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без руху з наданням можливості усунути вищевказані недоліки.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. А. Стрільчук