Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 372/845/18
провадження № 61-15438св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2020 року у складі судді Тихановського О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Нежури В. А.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява мотивована тим, що йому належить земельна ділянка, яка розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області в Садовому товаристві (далі - СТ) «Арсеналець-6», відповідно до державного акту площа земельної ділянки 0,055 га.
При проведенні робіт по присвоєнню земельній ділянці кадастрового номера з'ясувалось, що площа фактичного користування і площа, яка зазначена в державному акті, не співпадають.
На його вимогу про проведення робіт по відновленню меж земельної ділянки ОСОБА_2 , яка є сусіднім землекористувачем, не відреагувала, хоча вона користується приблизно 0,005 га його земельної ділянки.
Вказував, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 грудня 2012 року у справі № 2/1018/1728/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2013 року, його позовні вимоги було задоволено частково та зобов'язано ОСОБА_3 звільнити частину земельної ділянки розташованої на території СТ «Арсеналець-6» Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, належної йому на підстав державного акту на право приватної власності на землю, виданого Підгірцівською сільською радою Обухівського району Київської області 24 травня 2000 року, від паркану та сараю.
Проте, ОСОБА_3 вказане рішення суду не було виконано та на підставі договору дарування від 27 квітня 2017 року садовий будинок загальною площею 85,1 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 було подаровано ОСОБА_2 , яка продовжує порушувати його права.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд зобов'язати ОСОБА_2 демонтувати паркан та сарай, які вона побудувала на його земельній ділянці на лінії від «Г» до «А», відповідно до даних Державного акту на право приватної власності на землю IV - КВ 077448, зареєстрованого 24 травня 2000 року за реєстраційним номером 2549 та забезпечити доступ на свою земельну ділянку представників землевпорядної організації для проведення робіт по відновленню меж земельних ділянок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_2 демонтувати паркан та сарай, які вона побудувала на земельній ділянці ОСОБА_1 на лінії від «Г» до «А» відповідно до даних державного акту на право приватної власності на землю № IV - КВ 077448, зареєстрованого 24 травня 2000 року за реєстраційним № 2549.
Зобов'язано ОСОБА_2 забезпечити доступ на свою земельну ділянку представників землевпорядної організації для проведення робіт по відновленню меж земельних ділянок.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, оскільки фактично у користуванні ОСОБА_2 знаходиться частина земельної ділянки, належної ОСОБА_1 .
При цьому суд врахував, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 грудня 2012 року у справі № 2/1018/1728/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2013 року, його позовні вимоги було задоволено частково та зобов'язано ОСОБА_3 звільнити частину земельної ділянки розташованої на території СТ «Арсеналець-6» Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, належної йому на підстав державного акту на право приватної власності на землю, виданого Підгірцівською сільською радою Обухівського району Київської області 24 травня 2000 року, від паркану та сараю. Проте, ОСОБА_3 вказане рішення суду не було виконано та на підставі договору дарування від 27 квітня 2017 року садовий будинок загальною площею 85,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , було подаровано ОСОБА_2 , яка продовжує порушувати його права.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Баховського М. М. задоволено.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, оскільки особисто ОСОБА_2 своїми діями його прав не порушувала, нові спірні споруди не будувала. Суд вважав, що спір вже був вирішений у справі № 2/1018/1728/12, остаточне рішення в якій перебуває на примусовому виконанні та, оскільки боржник у виконавчому провадженні - ОСОБА_3 , подарувала своїй доньці - ОСОБА_2 садовий будинок АДРЕСА_2 до останньої, як до правонаступника відповідної сторони у відносинах, щодо яких виник спір, перейшли всі права та обов'язки попередньої особи в даних правовідносинах. Заміна такої сторони її правонаступником може відбуватися на будь-якій стадії судового процесу (стаття 55 ЦПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, достовірно встановивши, що нерухоме майно відповідача знаходиться на частині його земельної ділянки, незаконно скасував рішення районного суду та відмовив у задоволенні позову. При цьому, суд апеляційної інстанції належно не обґрунтував своє судове рішення, не навів аргументації відхилення доводів позовної заяви.
Вказує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір між сторонами вирішено у справі № 2/1018/1728/12, оскільки, не виконавши судове рішення, ОСОБА_3 подарувала свій будинок ОСОБА_2 , яка на час розгляду справи продовжує порушувати його право на земельну ділянку. При цьому, ОСОБА_2 , не є правонаступником ОСОБА_3 у справі № 2/1018/1728/12, тому не може бути залучена боржником у виконавчому провадженні.
Також вважає, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного судового провадження, оскільки вона стосується його права власності на землю.
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку КВ № 077448, зареєстрованого 24 травня 2000 року за реєстраційним номером 2549, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,055 га, яка розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області в СТ «Арсеналець-6», кадастровий номер 3223186800:03:031:0166, яка передана йому у власність для колективного садівництва (а. с. 5).
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 грудня 2012 року у справі № 2/1018/1728/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково та зобов'язано ОСОБА_3 звільнити частину земельної ділянки розташованої на території СТ «Арсеналець-6» Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, належної йому на підстав державного акту на право приватної власності на землю, виданого Підгірцівською сільською радою Обухівського району Київської області 24 травня 2000 року, від паркану та сараю.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 21 квітня 2006 року ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 0,0485 га на території Обухівського району Підгірцівської сільської ради із цільовим призначенням для ведення садівництва.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на вказаній земельній ділянці знаходиться належний відповідачу садовий будинок, сарай, огорожа, колодязь.
Сторонами визнається та не ставиться під сумнів, що площа земельних ділянок не накладається, спір щодо накладення суміжних земельних ділянок відсутній, державні акти сторін в судовому порядку нечинними не визнавались.
З огляду на зведений план земельних ділянок та кадастровий план фактично у користуванні ОСОБА_3 знаходиться частина земельної ділянки, належної ОСОБА_1 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23 вересня 2019 року № 182052581 ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 27 квітня 2017 року належить садовий будинок АДРЕСА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази; районний суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам закону відповідають не повністю.
Відповідно до частин першої та третьої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).
Частиною першою статті 321 ЦК України також визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 78 ЗК України також визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Встановивши, що у фактичному користуванні ОСОБА_4 знаходиться частина земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , та на ній розміщено належні ОСОБА_2 паркан та сарай, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, в ефективний спосіб захистивши порушені права ОСОБА_1 на земельну ділянку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції помилково вказав про обрання останнім неправильного способу захисту своїх прав, оскільки судами достовірно встановлено, що на час розгляду цієї справи власником нерухомого майна, яке розміщено на частині земельної ділянки позивача, є ОСОБА_2 , яка набула таке право на підставі договору дарування від 27 квітня 2017 року, укладеного між нею та ОСОБА_3 , тобто саме вона порушує право позивача на належну йому земельну ділянку.
При цьому, посилання суду на правонаступництво всіх прав та обов'язків від ОСОБА_3 до нового власника майна - ОСОБА_2 (стаття 55 ЦПК України) є помилковим, оскільки рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 грудня 2012 року у справі № 2/1018/1728/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2013 року, на ОСОБА_3 було покладено певне особисте зобов'язання, яке не може перейти до іншої особи, у зв'язку з набуттям нею права власності на майно.
Підтвердженням цього є і те, що апеляційний суд, вказавши про те, що спір уже було вирішено в суді, провадження у справі не закрив (пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України).
Крім того, вказана обставина не спростовує того факту, що на час розгляду справи саме ОСОБА_2 користується частиною земельної ділянки позивача та це порушення є триваючим.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , права якого порушуються ОСОБА_2 , а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне частково змінити рішення суду першої інстанції, шляхом виключення з резолютивної частини рішення посилання на те, що ОСОБА_2 побудувала паркан та сарай на земельній ділянці ОСОБА_1 , оскільки, як було встановлено судами, вказана нерухомість буда набута нею на підставі договору дарування від 27 квітня 2017 року, укладеного між нею та ОСОБА_3 .
Згідно із частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Щодо судових витрат
Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 1 681,6 грн судового збору, що підтверджується відповідною квитанцією, тому вказана сума коштів підлягає стягненню зі ОСОБА_2 на його користь, оскільки колегія суддів частково задовольняє касаційну скаргу, скасовує судове рішення апеляційного суду та залишає у силі рішення суду першої інстанції, з урахуванням змін, наведених у цій постанові, яким позов було задоволено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року скасувати.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2020 року змінити, виключивши з його резолютивної частини посилання про те, що паркан та сарай були побудовані ОСОБА_2 .
У решті рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2020 року залишити в силі.
Стягнути зі ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати, а саме судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 681 (тисячу шістсот вісімдесят одну) гривню 60 (шістдесят) копійок.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк