Постанова
Іменем України
25 березня 2021 року
м. Київ
справа № 215/2646/18
провадження № 61-2149св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі»,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в складі колегії суддів Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» про визнання рішення комісії недійсним.
Позов мотивований тим, що 12 липня 2004 року сторони уклали договір № 604163 про постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 та в подальшому перейменована на вул. Терещенка) в приміщення фітнес-клубу.
17 червня 2016 року відповідач склав акт про порушення № 103247, в якому зазначено, що позивач порушив Правила користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_2 , за якою сторони жодного договору постачання електричної енергії не укладали. На засіданні комісії КМЕМ із розгляду вказаного акта, яке відбулося 06 червня 2018 року, прийнято рішення про необхідність відшкодування ОСОБА_1 збитків у розмірі 70 091,80 грн.
Позивач указує, що при складенні акта йому не були продемонстровані зазначені в акті виявлені ознаки втручання в розрахунковий засіб обліку електроенергії під впливом радіочастотного випромінювача при наявності та цілісності пломб та індикатору, відсутності пошкодження корпусу або скла, про що зафіксовано в самому акті.
Зазначає, що в рішенні комісії, оформленому протоколом № 10/4 від 06 червня 2018 року, відсутні посилання на норми Правил користування електричної енергії, які на думку комісії було порушено, та не зазначено вид порушення, що унеможливлює визначення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії.
За таких обставин ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним рішення комісії Криворізьких міських електричних мереж АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» з розгляду акта про порушення № 103247 від 17 червня 2016 року про нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вартості недорахованої електричної енергії по договірній потужності за період з 04 серпня 2014 року по 17 червня 2016 року в сумі 70 091,80 грн, оформлене протоколом № 10/4 від 06 червня 2018 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня 2019 року позов задоволено: визнано недійсним та скасовано рішення комісії Криворізьких міських електричних мереж АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» з розгляду акта про порушення № 103247 від 17 червня 2016 року про нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вартості недорахованої електричної енергії по договірній потужності за період з 04 серпня 2014 року по 17 червня 2016 року в сумі 70 091,80 грн, яке оформлене протоколом комісії Криворізьких міських електричних мереж №10/4 від 06 червня 2018 року.
Суд першої інстанції виходив із того, що складений акт про порушення від 17 червня 2016 року ґрунтується на припущеннях і не підтверджує факт крадіжки позивачем електричної енергії шляхом впливу на засіб обліку електричної енергії, а тому відсутні підстави для покладення на ОСОБА_1 обов'язку з відшкодування збитків, заподіяних використанням необлікованої електричної енергії.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» задоволено частково, рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня 2019 рокускасовано, провадження в справі закрито.
Апеляційний суд виходив із того, що спір виник між суб'єктами господарювання та стосується споживання позивачем електричної енергії внаслідок здійснення ним господарської діяльності з надання послуг.
Суд апеляційної інстанції встановив, що договір про постачання електричної енергії укладений між відповідачем та позивачем як приватним підприємцем; акт про порушення, з яким не погоджується ОСОБА_1 , складений щодо нього як приватного підприємця, а тому спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Аргументи учасників справи
23 січня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду й просив її скасувати як прийняту з порушенням норм процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Посилається на те, що на момент звернення до суду з цим позовом він вже не мав статусу фізичної особи-підприємця, а тому спір непідсудний судам господарської юрисдикції.
Указує, що між сторонами відсутній окремий договір про постачання електричної енергії щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , а тому відсутні підстави вважати, що спір виник з приводу виконання господарського договору.
Уважає, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 12 липня 2004 ВАТ «Енергопостачальна компанія «Дніпрообленерго», правонаступником якого є «ДТЕК Дніпровські електромережі», та приватний підприємець ОСОБА_1 уклали договір № 604163 про постачання електричної енергії за адресою, яка неодноразово змінювалася: АДРЕСА_3 1/17).
За наслідками технічної перевірки стану електричних приладів обліку електроустановок у фітнес-клубі по АДРЕСА_2 , що проводилась працівниками відповідача у присутності позивача, зафіксовано факт явних ознак втручання в параметри розрахункових засобів (систем) обліку з метою зміни їх показів радіочастотним випромінювачем, про що на підставі статей 26, 27 Закону України «Про електроенергетику», пунктів 1.3, 5.1, 6.40, 10.2 Правил користування електричною енергією було складено акт про порушення № 103247 від 17 червня 2016 року.
06 червня 2018 року відбулось засідання комісії та складено протокол №10/4, згідно якого на підставі виявленого порушення та відповідно до пунктів 2.5, 2.4 Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою НКРЕ № 562 від 04 травня 2006 року, прийнято рішення про проведення нарахування приватному підприємцю ОСОБА_1 вартості недорахованої електричної енергії (збитків) в розмірі 70 091,80 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За змістом пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 640/16902/18 (провадження № 14-358цс19) зроблено висновок, що «згідно з частиною першою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього кодексу, зокрема, фізичні особи, які не є підприємцями. Винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, визначені у статті 20 цього кодексу…»; «…З огляду на приписи частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4 і 45 цього кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (пункт 4.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18).
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу. Зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням (частина перша статті 173 ГК України)»; «…Отже, з 15 грудня 2017 року, що є датою набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем (див. пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17). У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (див. пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18). Оскільки спірні правовідносини виникли щодо виконання фізичною особою-підприємцем умов господарського договору, зобов'язання за яким у відповідачки з втратою статусу фізичної особи-підприємця не припинилися, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду».
Аналіз відомостей, наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свідчить, що ОСОБА_1 з 07 грудня 1999 року по 06 квітня 2018 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Установивши, що правовідносини в справі, що переглядається, виникли з приводу виконання договору про постачання електричної енергії, укладеного між юридичною особою та позивачем як фізичною особою-підприємцем, та стосуються споживання ФОП ОСОБА_1 електричної енергії в процесі здійснення ним господарської діяльності з надання послуг (утримання фітнес-клубу), що знайшло своє відображення в акті про порушення від 17 червня 2016 року, який складений щодо позивача як приватного підприємця, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що спір підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.
Доводи касаційної скарги про те, що на момент подання позову ОСОБА_1 не мав статусу фізичної особи-підприємця, а тому спір непідсудний судам господарської юрисдикції, не приймаються колегією суддів, оскільки позов подано в червні 2018 року, тобто в період чинності редакції ГПК України, яка передбачає підвідомчість господарським судам спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем.
Аргументи касаційної скарги про те, що між сторонами відсутній договір саме щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили, що приміщення, зазначене в договорі про постачання електричної енергії від 12 липня 2004 року (1-А), та приміщення, вказане в акті про порушення від 17 червня 2016 року (1/17), є одним і тим самим об'єктом нерухомого майна. Аналіз змісту позовної заяви свідчить, що ОСОБА_1 не заперечував, що огляд засобів обліку електричної енергії 17 червня 2016 року проведений представниками відповідача саме в приміщенні належного йому на той час фітнес-клубу.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Крат
М. М. Русинчук