Ухвала
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 761/21924/20
провадження № 61-4453ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Олексієнко Зої Олександрівни на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року за заявою представника ОСОБА_2 - адвоката Льовочкіної Валерії Михайлівни про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Волокова Анастасія Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування квартири, витребування майна
з чужого незаконного володіння,
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Волокова А. В., про визнання недійсним договору дарування квартири, витребування майна
з чужого незаконного володіння.
Одночасно з позовною заявою подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони ОСОБА_1 та будь-яким особам вчиняти правочини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням нею.
Заяву обґрунтовано тим, що у період з 01 травня 2004 року по 08 лютого
2017 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі
з ОСОБА_3 , під час якого ними була придбана квартира
АДРЕСА_1 . 26 січня 2016 року ОСОБА_2 підписав згоду на продаж квартири, що засвідчено нотаріусом
м. Лімассол, Республіки Кіпр, Маріусом Хараламбусом. У січні 2020 року ОСОБА_2 стало відомо, що 04 липня 2016 року ОСОБА_3 подарувала вказану квартиру своїй дочці ОСОБА_4 , яка 23 травня
2017 року відчужила її за договором купівлі-продажу на користь
ОСОБА_1 . Представник ОСОБА_2 - Льовочкіна В. М.
у заяві про забезпечення позову вказала, що спірна квартира незаконно вибула зі спільної часткової власності позивача і в подальшому відчужена на користь ОСОБА_1 . Зазначала, що існує реальна можливість відчуження нерухомого майна на користь третіх осіб та що накладення арешту не тягне за собою понесення відповідачами збитків.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 липня
2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Льовочкіної В. М. про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Волокова А. В., про визнання недійсним договору дарування квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, задоволено.
Накладено арешт на квартиру
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962209880000.
Заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які правочини, пов'язані
з володінням, користуванням і розпорядженням квартирою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962209880000.
19 березня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Олексієнко З. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Олексієнко З. О. мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки всім доводам та запереченням учасників справи, неповно з'ясовано фактичні обставини справи та невірно встановлено характер спірних правовідносин, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням норм процесуального права. Крім цього, суди дійшли помилкового висновку, що спірна квартира є спільною частковою власністю подружжя, в той час коли вона є спільною сумісною власністю. Крім того, судами не взято до уваги, що позивач по справі дав згоду ОСОБА_3 на відчуження і в тому числі на продаж спірної квартири. Дана згода засвідчена нотаріусом та проставлений штамп Апостіль.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст судових рішень
в оскаржуваній заявником частині, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема,
з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом
в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Встановивши, що предметом спору, який виник між сторонами у справі, є визнання недійсним договору дарування квартири та витребування майна
з чужого незаконного володіння (квартира АДРЕСА_1 ), якою ОСОБА_1 , як власник за договором купівлі-продажу, може розпорядитися у будь-який момент, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або забезпечити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Льовочкіної В. М. про накладення арешту на спірне нерухоме майно.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,
3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень
в оскаржуваній заявником частині та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Олексієнко Зої Олександрівни на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва
від 23 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду
від 23 лютого 2021 року за заявою представника ОСОБА_2 - адвоката Льовочкіної Валерії Михайлівни про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Волокова Анастасія Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник