30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 1340/3487/18
адміністративне провадження № К/9901/4963/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Жука А.В.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року
у справі №1340/3487/18
за позовом ОСОБА_1
до Військової прокуратури Західного регіону України
про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової прокуратури Західного регіону України, в якому просив: визнати протиправними рішення та дії (бездіяльність) Військової прокуратури щодо невидачі йому при звільненні 02 вересня 2014 року належним чином оформленої трудової книжки; зобов'язати відповідача оформити і видати йому належним чином оформлену трудову книжку; стягнути з Військової прокуратури заробітну плату в розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 вересня 2014 року по день належного оформлення і видачі йому трудової книжки. Позов обґрунтовано тим, що з 15 серпня 2012 року він працював в Прокуратурі Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на посаді першого заступника прокурора регіону. У зв'язку з реорганізацією прокуратуру Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, наказом Генерального прокурора України від 28 серпня 2014 року №1194к його призначено на посаду першого заступника військового прокурора Західного регіону України. З 03 вересня 2014 року позивача звільнено з роботи у Військовій прокуратурі на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України ( у зв'язку з вступом на військову службу). Посилаючись на те, що при звільненні з роботи Військовою прокуратурою не видано належним чином оформлену трудову книжку і яку він отримав лише 31 липня 2018 року, просив суд задовольнити позов.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року, в позові відмовлено.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки, відповідно до наказу Генерального прокурора України № 8-вк від 03 вересня 2014 року, позивач продовжив працювати у тому самому органі на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України, як військовослужбовець, на підставі поданого ним же рапорту, отримував грошове забезпечення, то відсутні правові підстави вважати про наявність вимушеного прогулу у позивача з 03 вересня 2014 року.
15 лютого 2021 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі №1340/3487/18. Заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позов.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року визнано неповажними підстави пропуску строку ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі №1340/3487/18.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі №1340/3487/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без руху.
Скаржнику надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
На усунення недоліків касаційної скарги скаржником подано клопотання, в якому просить поновити скаржнику строк звернення до суду.
Перевіривши доводи поважності пропуску строку на касаційне оскарження, наведені в заяві та докази приєднанні до неї, колегія суддів вважає, що наведені скаржником обставини свідчать про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та дає змогу суду вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Скаржник зазначає, що дана справа має виняткове значення для скаржника, а також скаржник вважає, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково..
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Справа яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судома апеляційної інстанції одного й того ж положення закону.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов'язкове судове рішення.
Також касаційна скарга не містить і доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотримуватися своїх позитивних зобов'язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Позивач в касаційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково, адже посада позивача належить до посад державної служби категорії, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище відповідно до Закону України «Про очищення влади».
В той же час, частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
У цій справі, суд першої інстанції, не відніс дану справу до справ незначної складності, а врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Також позивач вказує, що відповідно до розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу сума до стягнення перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Дане твердження скаржника суд касаційної інстанції вважає необґрунтованим з огляду на наступне.
Так, з судових рішень не вбачається жодного розрахунку відповідно до якого можна було б встановити, що сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу сума до стягнення перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Оскільки зазначені заявником виняткові обставини, передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою перевірки вмотивованості підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, Верховним Судом відхилено тому у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України, Верховний Суду
Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі №1340/3487/18.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі №1340/3487/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак А.В. Жук