30 березня 2021 року
Київ
справа №820/5989/15
адміністративне провадження №Зн/9901/9/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Тацій Л.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г. у справі № 820/5989/15 за заявою ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 01 березня 2021 року, -
ОСОБА_2 звернувся до Другого апеляційного адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив винести додаткове рішення у справі № 820/5989/15 про стягнення за рахунок Приватного підприємства "Золота Нива 1" судового збору у розмірі 1762 грн на користь ОСОБА_2 .
Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 грудня 2020 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення.
Не погодившись із цим судовим рішенням, 19 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року. Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року, ухвалити нове рішення, яким закрити провадження по справі № 820/5989/15 на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з непідсудністю даної справи адміністративним судам.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 лютого 2021 року для розгляду судової справи № 820/5989/15 (провадження № К/9901/5435/21) визначено такий склад колегії суддів: Тацій Л.В. (суддя-доповідач), Стеценко С.Г. Стрелець Т.Г.
Разом з касаційною скаргою ОСОБА_2 подав заяву про відвід, в якій зокрема просив відвести суддів Тацій Л.В., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г. із підстав, визначених статтею 36 КАС України. Як на фактичні мотиви заяви про відвід третя особа посилалася на те, що колегією суддів у складі: головуючого - судді Тацій Л.В., суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г. 03 липня 2019 року розглянуто справу № 820/6229/14. За твердженням заявника, справа № 820/5989/15 є похідною від справи № 820/6229/14.
Верховний Суд ухвалою від 22 лютого 2021 року заяву ОСОБА_2 про відвід колегії суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г. визнав необґрунтованою.
Ухвалою від 24 лютого 2021 року Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід колегії суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г.
Ухвалою від 01 березня 2021 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року у справі № 820/5989/15 та залишив касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року без руху.
17 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 (подана 15 березня 2021 року) про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 01 березня 2021 року, яка ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року залишена без руху.
24 березня 2021 року Верховний Суд постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 820/5989/15.
29 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., на обґрунтування якої заявник посилається на те, що зазначена колегія суддів незаконно відмовила ОСОБА_2 в доступі до правосуддя, відмовивши у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, не врахувавши поважність причин пропуску звернення до суду з касаційною скаргою. Об'єктивність і неупередженість цих суддів викликає сумніви, оскільки ці судді не врахували, як зазначає заявниця, практику Верховного Суду та допустили порушення процесуального законодавства, тому в силу пункту 4 частини першої статті 36 КАС України не можуть розглядати справу і підлягають відводу.
Дослідивши аргументи, викладені у заяві про відвід суддів, колегія суддів дійшла висновку про те, що немає підстав для задоволення цієї заяви, з огляду на таке.
Частинами першою-третьою статті 39 КАС України передбачено, що за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід. За цими самими підставами їм може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Згідно з положеннями частини першої статті 40 КАС України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, а також яка містить мотиви незгоди із судовим рішенням, прийнятим у іншій справі.
Частиною першою статті 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначено статтею 36 КАС України, відповідно до частини першої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою зазначеної статті суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, а саме - неприпустимою є повторна участь судді в розгляді адміністративної справи.
Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї самої статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності судді у стороннього спостерігача.
Як на підставу про відвід судді заявник покликається на юридичні приписи статті 36 КАС України, нормативна конструкція яких, з-поміж іншого, містить узагальнений перелік найпоширеніших обставин, доведення наявності яких може бути підставою для відводу судді.
У цьому світлі Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції "неупередженість" ("безсторонність") судді", а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості колегія суддів вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
(і) "об'єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Тим часом вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною.
(іі) "суб'єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію "розумного спостерігача". У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому коли сторони стверджують про те, що судді недостатньо об'єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже "правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене". Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Як встановлено із змісту заяви про відвід, заявник, фактично, висловлює незгоду з рішенням, яке ухвалила колегія суддів. Проте, згідно з частиною четвертою статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
У заяві про відвід не наведено фактів прояву суддями поведінки, яка б свідчила про їхню упередженість чи небезсторонність у цій справі.
Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про відвід колегії суддів у справі № 820/5989/15, Верховний Суд також бере до уваги те, що окрім переліку обставин, які є безумовними підставами для відводу судді, у процесуальному законі також зазначені й виняткові випадки, за яких заявлення відводу a priori не може бути підставою для застосування цього процесуального інституту.
Отже, аргументи, якими ОСОБА_1 мотивує заяву про відвід колегії суддів, не викликають обґрунтованих сумнівів у об'єктивності суддів, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості судді як з погляду "суб'єктивного критерію", так і з погляду "об'єктивного критерію", якими керується у своїй процесуальній діяльності Європейський суд з прав людини.
За таких обставин заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Тацій Л.В., Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г. слід визнати необґрунтованою.
За правилами частини четвертої статті 40 КАС України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Керуючись положеннями статей 36, 39, 40, 236 КАС України, Суд
Визнати необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г. у справі № 820/5989/15 за позовом Приватного підприємства "Золота Нива 1" до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області Мітіної Віти Валеріївни, Реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Управління Держземагентства в Ізюмському районі Харківської області, про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Передати заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Тацій Л.В., Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г. у справі № 820/5989/15 (провадження Зн/9901/9/21) до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає цю справу, в порядку, передбаченому КАС України, для розв'язання питання про відвід.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Л.В. Тацій
Судді: С.Г. Стеценко
Т.Г. Стрелець