29 березня 2021 року
м. Київ
справа №420/4125/19
адміністративне провадження №К/9901/8548/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Н.В. Коваленко Н.В.,
суддів: Я.О. Берназюка, І.В. Желєзного,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року надійшла до Верховного Суду 11 березня 2021 року.
Згідно з відміткою на поштовому конверті касаційна скарга направлена до суду 09 березня 2021 року.
Ознайомившись із матеріалами касаційної скарги, Верховний Суд приходить до висновку, що касаційна скарга не відповідає статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Разом із касаційною скаргою, ОСОБА_1 подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржник обґрунтовує тим, що касаційну скаргу вперше ним було подано 08 вересня 2020 року.
Однак, ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року касаційну скаргу було повернуто на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вдруге ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою 26 вересня 2020 року, яка ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року була повернута на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України короновірусу Covid-19» в Україні запроваджено карантин, а скаржник входить в групу підвищеного ризику, оскільки він є інвалідом ІІ групи, його дружина - інвалід І групи. Вказана обставина унеможливила подання касаційної скарги в строк, визначений законом.
Надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 щодо поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, Верховний Суд виходить із такого.
У відповідності до частини четвертої статті 321 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення суду апеляційної інстанції приймаються, проголошуються, вручаються (видаються або надсилаються) учасникам справи в порядку, встановленому главою 9 розділу цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.
Згідно з частиною п'ятою статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
У відповідності до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Крім того, відповідно до пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 № 731-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Враховуючи викладене, пропущений строк касаційного оскарження може бути поновлений судом, якщо за результатами оцінки та перевірки наведених заявником у відповідній заяві підстав пропуску такого строку, суд дійде висновку про їх поважність.
Для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених заявником в обґрунтування поважності підстав пропуску строку касаційного оскарження, такі доводи повинні бути підтверджені відповідними письмовими документами або іншими доказами, з яких достовірно вбачається існування обставин, зазначених у заяві про поновлення строку.
Однак, скаржник не надав жодних належних доказів наявності/дії обмежень, зумовлених впровадженням карантину, які призвели до пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень у даній справі.
Верховний Суд критично оцінює доводи скаржника стосовно обмежень, запроваджених на території України постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», оскільки відповідно до цієї постанови карантин запроваджено на території України з 12 березня 2020 року.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно із частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Заходи, запроваджені згідно з абзацом шостим пункту 6 Постанови N 392 у системному зв'язку з пунктами 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов'язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою N 392, обмежують право осіб, які досягли 60-річного віку, крім визначених осіб, на свободу пересування. У цьому контексті слід ураховувати, що Конституція України передбачає можливість обмеження права на свободу пересування безвідносно до введення надзвичайного або воєнного стану. Однак такі обмеження можуть бути встановлені та оформлені нормативно-правовим актом вищої юридичної сили - законом і прийняті, відповідно, органом законодавчої влади - Верховною Радою України.
Водночас ці обмеження, як зазначалось, установлено підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України, який відповідно до частини першої статті 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Такі повноваження Уряд реалізував на виконання статті 30 Закону України від 24 лютого 1994 року N 4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та статті 29 Закону України від 6 квітня 2000 року N 1645-III "Про захист населення від інфекційних хвороб. Ці нормативно-правові акти в загальних рисах делегують Кабінету Міністрів України повноваження щодо встановлення обмежень, пов'язаних із карантином. Зокрема, статтею 29 Закону N 1645-III передбачено можливість встановлення тимчасових обмежень прав фізичних і юридичних осіб та додаткових обов'язків, що покладаються на них.
Однак, ураховуючи, що згідно із частиною другою статті 8 Основного Закону України Конституція України має найвищу юридичну силу, Кабінет Міністрів України міг реалізувати повноваження із встановлення обмежень у межах Конституції України, а не у спосіб, який їй суперечить. Попри визначену статтею 29 Закону N 1645-III дискрецію повноважень Кабінету Міністрів України, вона не є абсолютною, а встановлений цим органом обсяг обмежень основоположних прав і свобод має узгоджуватись із вимогами Основного Закону України.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів на території України» з 22 травня 2020 року запроваджено адаптивний карантин.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що після запровадження адаптивного карантину, скаржник мав право вільного пересування на території України, а самоізоляція мала рекомендаційний характер, за виключенням випадку наявності прямого контакту із хворими на короновірусну інфекцію чи хвороби такої особи.
В той же час, в період дії карантину скаржник двічі звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року.
Таким чином, доводи скаржника стосовно того, що після 20 жовтня 2020 року він не міг звернутися до суду із касаційною скаргою у зв'язку із запровадженням на території України карантину, колегія суддів визнає необґрунтованими.
Відповідно до частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно з частиною третьою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
З урахуванням вищевикладеного, наведені скаржником доводи щодо причин пропуску строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними, а тому йому слід подати нове клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та зазначити інші підстави для поновлення строку із наданням підтверджуючих доказів.
Відповідно до частини другої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статті 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, а саме така касаційна скарга залишається без руху.
За таких обставин, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без руху та встановити десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом подання нової заяви про поновлення строку на касаційне оскарження рішення з обґрунтуванням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання доказів на їх підтвердження.
Керуючись статтями 121, 329, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Визнати неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року, викладені в касаційній скарзі ОСОБА_1 .
2. Залишити без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії.
3. Надати ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначені в мотивувальній частині ухвали.
4. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя І.В. Желєзний